Розділ 25

- Будь ласка, відпустіть Соломію, а я піду з Вами - мертвим голосом говорить Інес. Це що вона собі думає, що я її залишу тут одну? Нізащо.

- Ага, щоб вона побігла одразу по допомогу, хоча тут її навряд хто допоможе - відповідає цей монстр із посмішкою джокера - Ви мені обоє подобаєтесь - Він підходить до нас і пристикається своїм тілом до Інес, Боже як бридко. Я не контролюю свої рухи, тому підіймаю руку, що дати ляпаса, але мою руку він перехоплює та міцно стискає - Ти що надумала? - я не встигаю відповісти, бо відкриваються двері і заходить ще один гість Рікарду. Він одягнутий в білу сорочку та чорні класичні штани, його погляд темний та якось моторошно стає від одного його погляду. Ось тут ще більше стає страшно.

- Відпусти їх - промовляє незнайомець, після паузи додає більш спокійно - знайдемо тих, хто будуть не проти.

- Я хочу їх - переводить погляда на нас - хочеш із тобою поділюсь, тільки потім - знову ця жахаюча хижа посмішка.

В цей момент двері відкриваються ширше і забігає Кирило. Чоловік, що мене тримав відлітає до іншої стінки. Інес закриває очі руками і в неї починається справжня істерика. Кирило на секунду переводить на мене свої очі, я киваю у відповідь, що зі мною все добре. Кирило повертається до чоловіка і наносить удар, той знову падає, але підіймається одразу і намагається вдарити Кирила. Між ними зав'язується бійка, Кирило кричить, щоб ми із Інес вийшли і я його слухаюсь.

Гість, що вмовляв нас відпустити виходить зі мною та Інес. Я виходжу на вулицю, гості, що залишились не помічають нас, поруч із кав'ярньою за деревом є лавочка куди я і прямую.

- Інес, подивись на мене, будь ласка, ми в безпеці - в неї сльози течуть рікою вона часто схлипує - Тобі більше нічого не загрожує - я бачу, що вона реагує на мої слова, бо підіймає своє заплакане обличчя.

- Чесно?

- Так, ми завтра напишемо заяву на звільнення, а сьогодні ти заночуєш у нас - обіймаю її. Весь час поруч стоїть гість, що намагався вмовити залишити нас в спокої. Мовчить та не рухається, його погляд прикутий до Інес.

- Дякую, Соль, я дуже злякалась - знову обіймає мене. Я не знаю скільки проходить часу, але відмираю, коли бачу, що виходить Кирило із нашими речами. На перший погляд з ним все добре, немає жодних слідів від бійки.

- Ти як? - підходить до мене та обіймає.

- Я в нормі, а Інес ні, дуже налякана - шепочу йому на вушко, щоб тільки він чув.

- Він більше до вас не підійде - спеціально говорить гучніше, щоб Інес чула, але не випускає мене із обіймів.

- Інес, ти чула - вона киває головою, але не підіймає її. Я схиляюсь над нею - Інес, ходімо - допомагаю їй піднятись, вона вже не плаче, але страх ще є в її очах. Чую як Кирило дякує та тисне руку гостю, що весь час стояв поруч. Складається враження ніби вони знайомі, але це неможливо, бо це гість Рікарду і якщо він допоміг нам це не означає, що він не бандит. Скоріше опинитися вдома і забути цей день, як страшний сон.

Гість не поспішає йти, а підходить до Інес і щось шепоче їй на вухо, я вперше за цей час бачу, що вона ледь посміхнулась, це всиляє надію, що Інес повертається до себе усміхненої. Після цього гість нас залишає, а Кирило переплітає наші пальці та проводить до авто. В багажин залишає наші речі, а тоді сідає за кермо.

Їдемо в цілковитій тиші, складається враження, що Інес заснула, але ні, вона невідривно дивитись у вікно. Кирило однією рукою кермує, а іншою гладить мою руки, ніби заспокоєю мене, чи себе. Його дотики заспокоюють мене. Як тільки опиняюсь у квартирі Кирила, тобто нашій, ніяк не звикну. Готую кімнату для Інес, а також свої чисті речі для сну та рушник, щоб було в чому спати Інес. Чую, що Кирило з кимось розмовляє по телефону.

- Інес, візьми, будь ласка, йди в душ.

- Так, дякую, що врятувала - дивлюсь, що вже не така бліда Інес.

- Ти як? - не можу втриматись від запитання.

- Вже краще, я піду в душ і завтра поговоримо про все? Сподіваюсь, що в мене вистачит сил на це - запитує з надією.

- Звісно, біжи - ми обіймаємось, а потім Інес йде в душ, а я йду до Кирила. Поки Інес в душі буде трішки часу, щоб поговорити.

Кирила знаходжу на кухні, щось переглядає в телефоні, як тільки бачить мене, ховає телефон та садить мене до себе на коліна, ніжно заправляє пасмо волосся за вухо. Залишає поцілунок за вушком, потім цілує в скроню і врешті решт в губи.

- Соль, я дуже злякався за тебе - шепоче біля моїх губ.

- Я теж, за Інес і за тебе, як ти залишився з ним наодинці - нарешті можу зізнатись, коли в безпеці.

- Не варто, я можу дати всьому раду, коли ти поруч зі мною. Розповісиш, що сталось?

- Так, я не знаю, чому, але мені було не страшно за себе, більше за Інес, я знала, що ти нас врятуєш - таке було враження ніби Кирило в цей вечір завжди був поруч.

- Моя смілива дівчинка, я тут подумав, що можливо тобі потрібно уроки самозахисту?

- А я і не проти, але якщо вчителем будеш ти - цілую Кирила в губи, нічого не можу зробити із спокусую його цілувати постійно, коли він поруч.

- Звісно, що я. Я тебе нікому не віддам.

Проходить двадцять хвилин, як Інес виходить із душу і виглядає вона краще. За це час, я розповідаю все Кирилу про цей вечір, про розмову Рікарду в кабінеті, про зброю. Кирило лише слухає та щось пише в телефоні, а після почутого каже, що він проти такої робити, а я повідомляю рішення, що я завтра разом із Інес йдемо писати заяву на звільнення. Кирило сказав що піде з нами, буде поруч в разі чого. А що може статися, але якщо так буде йому спокійніше я не проти. Можливо Рікарду і не знає що сьогодні сталось, тому з легкістю звільнить нас.

- Я вже - говорить Інес.

- Добре, ти проходь, почувай себе як вдома - говорить Кирило, я бачу, як він хоче її підтримати.

- Дякую, я піду спати, бо від пережитих емоцій голова дуже болить.

- Давай я тобі знеболюючі дам - встаю в пошуках таблеток у аптечці Кирила. Кирило нас залишає, він все розуміє без слів - ось тримай, якщо хочеш Інес, я можу поруч посидіти, поки ти не заснеш?