Розділ 24

Приходжу в кав'ярню за п'ятнадцять хвилин до початку святкування. Одразу кидається в очі наскільки Інес сьогодні красива, білосніжна сукня на якій вишито з лівого боку лише її ім'я, висока зачіска лише декілька пасм вільно спадають.

- Інес, ти дуже красива. В нас нова форма?  

- Привіт, Соломіє. Рада тебе бачити - обіймає мене і я розумію, що спина повністю оголена, оце так форма - Так, Рікарду постарався, ти теж біжи скоріш переодягайся, а потім я тобі розповім деталі святкування.

Не гаючи час йду до роздягальні. Переодягаюсь в сукню і роблю фото, а потім надсилаю Кирилу, дивно він не в мережі. Хоча він не казав, що в нього є справи сьогодні, можливо на тренуванні. Ховаю телефон в комірку, на жаль, сукня без кишень, тому нема змоги взяти із собою телефон. 

Як виходжу з роздягальні помічаю, що стало більше гостей, поки ніхто за стіл не сідає, а спілкуються між собою та випивають. Рікарду не має, тому йду до Інес, щоб вона розповіла, що це тут за святкування.

- Соль, тобі дуже пасує ця форма.

- Дякую, Інес, але не зручно, що нема куди телефон поставити.

- Це так, але Рікарду заборонив його брати із собою. Це має бути закрита вечірка для його друзів, тому фотографувати заборонено.

- Вперше таке чую, добре, дякую, що сказала.

- А ще - продовжує вже пошепки Інес - намагайся бути непомітною, він щороку шось схоже організовує і завжди знаходиться той, хто хоче собі офіціантку.

- Не зрозуміла?

- Соль, ти як маленька, кажу, що зазвичай в кінці таких вечірок офіціантки йдуть в номер із гостем, а Рікарду тільки це підтримує.

- Що? Це дурня, мені ніхто не потрібний окрім Кирила - миттєво обурююсь, а тим час гостей стає все більше і хоч на вигляд всі чоловіки і деякі жінки, що прийшли в супроводі одягнуті класично. Все ж щось мене не дає спокою, щось тут не так, а що поки не розумію.

- Та це зрозуміло, але їм байдуже - обводить очима публіку -  мені дивом вдалось уникнути такої участі минулуго разу, тому на цей раз я буду неведимкою. Тому і форма нова, щоб гості собі обрали розвагу на вечір.

- Інес, а чому ти звільнилась після минуло разу?

- Бо Рікарду гарно платить і як таких випадків більше не траплялось.

- А хто ці люди?

- Це партнери по бізнесу Рікарду, в нього ще один є бізнес про який ніхто не знає, чим саме він займається, але гроші там великі та люди небезпечні.

- Це щось нелегельне? - ніяк не можу заспокоїтись, напевно, Кирило був правий потрібно шукати інше місце роботи. Не хочу працювати там, де щось дивне коїться.

- Я не знаю, але гадаю, що так - відповідає Інес. 

Далі ми йдемо на кухню за стравами, бо святкування розпочнеться через п'ять хвилин. Нічого незвичайного не відбувається, виносимо стравими та алкоголь, а забираємо пусті тарілки. Найбільше гості налягають на алкоголь, як і сам Рікарду. Після першого столу частина гостей разом із Рікарду йде до нього в кабінет, дивлюсь на годинник, що вже сьома вечора. Ще дві години і я вільна.

Вирішую піти в роздягальню, щоб взяти телефон, раптом Кирило, чи батьки писали. Повідомляю Інес, вона каже, що впорається сама, дає мені п'ять хвилин. Відмикаю шафку, беру телефон, бачу, що пропущений від Кирила та повідомлення від батьків. Швидко відповідаю батькам, а потім телефоную до Кирила, він одразу відповідає:

- Привіт, кохана.

- Кирусь, привіт, я на хвилинку, в мене все добре, працюю.

- Ти чому не відповіла на дзвінок?

- Бо телефон не зі мною. Не можна, тому залишила у шафці.

- Чому не можна, як гості, все спокійно? - голос Кирила суворий, жодного натяку на веселість, а ще дивний звук на фоні.

- Бо фотографувати гостей забороненно та і форма інша, нема кишень. Гості майже звичайні, їдять та п'ють - дивлюсь, що ще хвилина і мушу бігти.

- А чому майже?

- Бо щось в них не так, ніби класичні костюми - це лише прикриття - відповідаю не роздумуючи.

- Моя розумна дівчинка, дякую, що зателефонувала. Будь обережною - вперше з нашої розмови відчуваю теплі нотки в його голосі. Остання фраза виглядає так, ніби Кирило про щось здогадується, але не говорить про це.

- Кирусь, мені вже час бігти. Я тобі ближче до дев'ятої напишу, чи треба буде затриматись, щоб ти не чекав мене.

- Добре, біжи, серденько. Я буду о дев'ятій, я тебе почекаю, якщо потрібно.

- Добре, кохаю тебе.

- І я тебе, дуже.

Ставлю телефон на місце, закриваю шафку та відкриваю двері. Йду на вулицю, але раптом завмираю, бо із кабінету Рікарду лунає розмова англійською. В мене нема звички підслуховувати, але ноги відмовляються рухатись. Це не розмова, а перепалка, щось про товар та зброю. Ріікарду, що зброю продає, та це ж. Закриваю рот рукою та бігом, поки мене не помітили вибігаю на вулицю.

- За тобою що собаки женуться? - запитує Інес.

- Ні, я боялась, що не встигну - повертаю голову, Рікарду виходить на вулицю. Обличчя виглядає не дуже задоволеним, я швидко повертаюсь, щоб він не зрозумів, що я за ним слідкую. 

- Ти вчасно, Соль, точно все добре, ти якась налякана?

- Так, Інес, все добре, це втома - вирішую їй нічого не казати, а от Кирилу обов'язково розповім - ходімо працювати.

Наступні дві години я сама не своя, думками в коридорі, де підслуховувала розмову Рікарду, він що бандит, а на перший погляд милий чоловік, був. Не хотілось мені побачити його в гніві. Все вирішено звільняюсь, а далі це вже не моя справа та надіюсь, що Інес теж прийме рішення звільнитись.

Ближче до дев'ятої вечора розумію, що вечірка в самому розпалі і ніхто не збирається додому, минуло разу вечірка була до дванадцяти ночі, Інес розповіла. Боковим зором помічаю, що Кирило сидить неподалік кав'ярні, як би не моє передчуття, що він десь поруч, я б його не помітила.

Рукою махаю привіт, щоб Кирило зрозумів, що його побачила, він киває у відповідь. Довго йому доведеться мене чекати. Вирушую на кухню за десертом та хочу написати Кирилу.