Розділ 22

Соломія

Після пристрасної ночі зранку прокидатись зовсім нема бажання, ще трішки поспати, поніжитись в обіймах коханого. Я і гадки не мала, що кохатися виявляється може бути так пристрасно, чуттєво, отримувати насолоду разом втрачати глузд від емоцій, що вирують всередині. Це все Кирило і моє кохання до нього. Тихенько, як мишка лежу в обіймах коханого і згадую вчорашній вечір знайомства з батьками.

Як тільки тато покликав Кирила на розмову я місця собі не знаходила, добре, що поруч була мама, яка заспокоювала та переконувала, що тато бажає мені тільки щастя, тому завжди буде діяти в моїх інтересах та захищати свою маленьку дівчинку. Заспокоїлась лише, коли побачила очі коханого після розмови із батьком. Вони виражали спокій та впевненість, що все пройшло, якнайкраще.

З моїх спогадів вириває рука Кирила, що ніжно гладить мій живіт.

- Кирусь - намагаюсь перевернутись, щоб лягти на спину.

- Мммм - сонно промовляє, ніби вже не спить, але очі не відкриває.

- Потрібно вставати - дивлюсь на годинник, майже дев'ята ранку - ох і соні ми з тобою.

- Котра година? - запитує Кирило не відкриваючи очі, проводжу по його волоссю рукою.

- Майже дев'ята - отримую поцілунок від Кирила в шию.

- Дійсно, соні ми з тобою, в твоїх обіймах так солодко спиться, що і  тренування можна перенести аби довше з тобою побути.

- Ага, в тебе ще сьогодні тренування? - відповідаю.

- Так, пробіжка та зал. Ти біжи в душ, а я поки приготую нам сніданок.

- Дякую, я швиденько.

Заходжу на кухну після душу в топові та широких штанях, Кирило викладає омлет на тарілку. Роблю каву для нас та тости із рибкою та свіжим огірком.

- Все готово, кохана.

- Так, може на терасі поснідаємо?

- Давай, тільки плед візьми, будь ласка, щоб не захворіти - дає мені плед, що лежить на дивані.

- А ти? - запитую, бо Кирило одягнутий у піжамні штани та футболку.

- А мені не холодно, я звик і до нижчих температур - відповідає Кирило поки я смакую омлетом із пармезаном, що приготував Кирило - Соль, після спорту я буду зайнятий майже до вечора. Спробую вирішити чим швидше справи, щоб провести час з тобою, але нічого не обіцяю.

- Добре, щось для університету потрібно зробити?

- Ні, не зовсім - хм, дивна реакція в Кирила на просте запиння, а можливо мені здалось, але йому не хотілось відповідати - потім розповім.

- Окей, тоді побачимось ввечері, а я поки проведу час із батьками. Що на вечерю приготувати?

- Можливо щось замовимо, щоб ти не стояла біля плити? 

- Мені не складно, в мене відпустка два тижні я відпочину. Тоді чекатиму тебе в твоїй квартирі.

- В нашій квартирі, кохана - Кирило нахиляється за поцілунком - можливо ти до мене переїдеш, для чого тобі орендувати квартиру та витрачати кошти? - заправляє волосся за вушко.

- Я не знаю, це дуже швидко. Маю зізнатись тобі, що батьки платять за моє житло.

- Соль, так швидко, але нам добре разом, я кохаю тебе і хочу постійно тебе собі - а дійсно, для чого зволікати, коли я не уявляє свого життя без Кирила.

- А й правда, для чого чекати. Я згодна, скажу батькам сьогодні про це.

- Моя дівчинка - цілую Кирила, а він лише міцніше притискає до себе.

- Кириле, мені правда час бігти.

- Ага, ще один поцілунок і біжи, я все приберу. До вечора, кохана.

- До вечора, Кирусь - нашвидко переодягаюсь, беру сумочку і поспішаю до готелю, де мешкають батьки.

- Кирусь, я побігла, кохаю тебе - обіймаю Кирила та вибігаю із квартири.

Заходимо з мамою в торговий центр, а тато із Іваном поїхали у розважальний центр, а потім планують з нами пообідати. Я з тих людей, що не дуже люблю шопінг, є декілька брендів, які постіно купую і можу ці речі носити вічність. Але як на диво, сьогодні мені зовсім не складно, швидко минає час. Мама ділиться секретиками, розповідає про період їх зустрічань із татом в перерві, коли обирає собі одяг.

Купуємо подарунки для тата та Івана, а я купую собі два шикарних комплекта білизни, один майже прозорий, а інший навпаки чорний та де-не-де із сіточкою, Кирило буде в захваті. Я думаю, що Кирило розуміє, що його сьогодні чекає сюрприз, бо сповіщення про купівлю він отримує, бо розраховуюсь його картою. Вирішую купити Кирилу годинник відомого бренду, який він полюбляє, бо в нього їх декілька, але розраховуюсь своїми коштами.

- Соль, я бачу, що ти світишся, але мені важливо почути відповідь, ти щаслива із Кирилом, він тебе не ображає? - запитує мама, як тільки ми сідаємо за столик в закладі, що біля торгового центру.

- Дуже, мамуль, Кирило найкращий. Я його кохаю, а він мене. Він мене напаки обергіє та піклується про мене - посміхаюсь, як тільки згадую його ім'я.

- Доню, ти ж знаєш, щоб не сталось, ти завжди можеш розраховувати на мою пораду та підтримку.

- Я знаю, що в мене найкращі, але дівчинка виросла - після паузи вирішую сказати - ми вирішили жити разом, вам нема сенсу платити за квартиру, я хочу переїхати до Кирила.

- Доню, я не знаю, це такий серйозний крок і пройшо мало часу - відчуваю, що мама хоче відмовити мене від цієї ідеї, бо боїться за мене.

- Ну і що, а ви з татом, коли почали жити разом? - бачу, що мама здогадєуться, що я знаю, що зовсім мало часу пройшло, як батьки почали жити разом після знайомтсва.

- Дійсно, історія повторються. Бажаю вам щастя.

- Дякую, мамуль.

Приходить тато із братом і ми насолоджуємось часом разом, я багато сміюсь, бо Іван бідкається, як тепер батьки його опікають, а він юнак, що потребує свободи. Дивлюсь що вже майже четверта вечора, тому прощаюсь з батьками, бо ще потрібно купити продукти та приготувати вечерю. Як тільки прощалась із батьками  вирушаю до  супермаркету. Вирішую запекти сібас, приготувати сочевицю на гарнір та овочевий салат із фетою, а ще свіжоспечений хліб купила.

Тільки заходжу додому лунає телефонний дзвінок, напевно Кирило вже звільнився, а в мене ще нічого не готово, але дивлюсь, що телефонує Рікардо, що ж могло трапитись.