Розділ 21

Кирило

- Кириле, я можу розрахувувати на чесність з твоєї сторони - запитує батько Солі, як тільки виходимо на літню терасу, хоча давно вже не літо, але в Лісабоні це пізніше відчується.

- Звісно, Артеме Вікторовичу - відповідаю не роздумуючи.

- Можна просто Артем. Це вперше, що Соля нас знайомить зі своїм хлопцем, тому нам важливо, щоб вона не пошкудувала про свій вибір.

- Я вас розумію, я теж хочу, щоб Соля поруч зі мною була щасливою, тому все для цього зроблю. 

- Ти мені імпонуєш і мені подобається, як поруч із тобою світиться Соля. Різниця у віці суттєва, але це вже не мені вирішувати - зупиняє мене рукою - але, як ти уявляєш ваші стосунки, коли ти повернешся на службу? - одразу помітно, що Артем Вікторович хороший та турботливий батько.

- Я не знаю, чи казала вам Соля, але ми живемо разом і я вже не уявляю свого життя окремо від Солі. Це мої перші серйозні стосунки, тому я не знаю, як потрібно, але роблю все аби Соля була щаслиою поруч зі мною. Моя викладацька діяльність завершується майже одночасно із Солею, тому ми разом повернемось в Україну, я винайму нам квартиру, або куплю, якщо потрібно, я добре заробляю, тому зможу забезпечувати свою дівчину.

- Хм, Соломія не казала, що ви мешкаєте разом. Щодо забезпечувати, то вона сама взмозі себе забезпечити.

- О, так, я вже оцінив її самостійність, але мені як чоловіку буде приємно, коли я можу попіклуватись про нашу сім'ю.

- Згодний з тобою. В якому місті плануєте жити? - в Солі люблячі батьки, он як піклуються про неї. Батько задає такі питання на які я сам ще не маю відповіді. Бо все залежить від операції в якій я зараз працюю під прикриттям. Картаю себе, що Соля нічого не знає про операцію, але це ризик для неї, тому потрібно мовчати. Зараз майже фінал, тому Рікардо такий злий, бо відчуває, але на цей раз йому не вийти сухим із води. Єдине, що треба вмовити Солю звільнитись, щоб не була в центрі подій.

- Ще не знаю, ми не говорили про це із Солею, та я буду це знати, коли я повернусь на службу. 

- Що за служба? - бачить мою реакцію, що я не хочу говорити про це, тому пояснює - я так розумію, що твоя служба небезпечна - я киваю у відповідь, бо це дійсно так і є - тому, як батькові мені важливо знати до чого готуватись.

- Я спецпризначень, ССО, ризиків багато, але підготовка та планування мінімізують ці ризики, я вже дванадцять років у війську, живий, як бачите - ну нарешті, за час нашої розмови тато Солі посміхнувся.

- Хороший ти чоловік, я радий, що Соля обрала тебе. Скажу лише раз, по-іншому не можу, як батько, ти зрозуміюєш мене, коли у тебе буде доня, що Солі є кому захистити. Я не хочу бачити, як моя доня страждає. - немов камінь із душі від слів Артема Вікторовича.

- Дякую, я зроблю все, щоб Соля не пошкудувала про свій вибір - Артем Вікторович у відповідь киває, тичнемо руки і по погляду бачу, що ми зрозуміли один одного.

- Підемо до наших дівчат - підіймається.

- Так, ходімо, думаю, що Соля вже сама не своя в очікуванні нашого повернення. 

Як тільки ми заходимо до ресторану бачу свою злякану дівчинку, як тільки наші погляди зустрічаються, я посміхаюсь, щоб Соля хоч трішки заспокоїлась, боковим поглядом помічаю, що Артем Вікторович теж посміхається.

- Зачекались нас? - Артем Вікторович запитує підходячи до столу.

- Так. Вже думала йти на ваші пошуки - відповідає Соля, а її погляд спрямований на мене, ніби намагається прочитати, чи все добре.

- Ага, а де Іван? - запитує Артем Вікторович.

- Як сказав, що пішов до готелю, забрав із собою десерт і пішов - пояснює Соля.

- Кирусь, все добре? - майже пошепки запитує Соля поки її батьки обирають десерт, або дають нам час, щоб ми поговорили.

- Соль, все добре, твої батьки чудові і ми знайшли спільну мову із твоїм татом - проводжу рукою по спині.

- Я в тобі ніколи не сумнівалась - отримую поцілунок у щічку від Солі.

- Дякую, кохана.

Після того, як поїли десерт, вирішуємо збиратись додому, пропоную підвезти батьків Солі, але вони відмовляються, хочуть прогулятись по вечірньому Лісабону, згадати молодість. Ледь вмовляю Артема Вікторовича не ділити рахунок, а щоб я оплатив, бо це я запрошував їх в ресторан. Щодо купівлю квартири, я не збрехав Артему Вікторовичу, бо за роки служби я отримував хорошу зарплатню, а витрачав мало, тому сума кругленька на моїй картці, можу не одну квартиру купити. 

Прощаємось біля виходу із ресторану, домовляємось, що ще зустрінемось і наступний раз Аретм Вікторович буде пригощати. 

- Соль, можливо і нам прогулятись, а автомобіль я тут залишу?

- Хм, я не проти.

- Тільки, ходімо до авто я візьму тобі сорочку, щоб ти одягнула, бо прохолодно.

- Ходімо. Про що із татом говорили?

- Про мої наміри, про нас. В тебе чудові і розуміючи батьки, нема причин для хвилювання.

- Я знаю, що мені дуже пощастило із батьками і із хлопцем - Соля тягнеться за поцілунком, а я відповідаю одразу, весь вечір про це мріяв. Як смачно, наші поцілунки завжди такі пекольно гарячі, що стримувати себе складно.

- Ти не проти я завтра із мамою домовилась піти на шопінг?

- Не проти, візьми, будь ласка - подаю їй свою сорочку, закриваю авто, беру Солю за руку і ми прямуємо до неї, бо ближче, ніж моя квартира. Як раз поки Соля буде на шопінгу матиму час щоб завершити одну справу перед фіналом. - Соль, ось тримай, моя картка, ні в чому собі не відмовляй.

- Кирусь, ти що, не потрібно в мене є гроші - обурється моя дівчинка і де вона тільки взялась така.

- Я знаю, але мені буде приємно, якщо ти будеш розраховуватись моєю картою. Дозволь, потішити тебе і себе, я хочу забезпечувати нашу сім'ю, для цього я працюю.

- Дякую, але нічого не обіцяю - ховає картку в сумку, потім повертається до мене і ми цілуємось. Як я хочу вже опинитись в ліжку із моєю коханою.