Розділ 20

- Скільки вас можна чекати, мій шлунок уже до ребер прилип - Іван в своїй манері.

- Йдемо, не може бути. Ти підріс і он, які м'язи - кажу до брата.

- Ага, це все бокс і їжа, якої зараз я дуже потребую. Тому мерщій ходімо - весь час поки ми йшли до закладу Іван говорив про їжу.

- Ось ми і прийшли - сідаємо за столик в закладі, що ми облюбували із Кирилом, коли лінь зранку щось готувати, снідаємо тут. Поки батьки та Іван замовляють сніданок, я їх фотографую та надсилаю Кирилу, що ми на нашому місці. Що батьки знають про наші стосунки і прийняли запрошення на зустріч.

 Кирило відповідає одразу, що пишається мною і що дуже кохає. Кохає, мені ще досі не віриться, що ми зустріли один одного та наше кохання взаємне, наче у казці все відбувається.

- Розкажеш нам як тут життя і щось про свого хлопця? - тато не дає переопочити. Запитує поки чекаємо на замовлення.

- Стоп, якого хлопця? - Іван одразу оживає. Ну звісно, як він може таке пропустити.

- В твоєї сестри з'явився хлопець, звати Кирило і сьогодні ми будемо з ним знайомитись. Ти підеш? - пояснює тато брату.

- Звісно, ви ще питаєте. Нізащо це не пропущу - посміхається.

- Звати Кирило, ми вже як два місяці разом, він українець і йому тридцять років - бо, я це сказала.

- Що? - запитує мама.

- Так, в нас різниця в десять років, але це нас не бентежить. 

- Але, це бентежить нас - реагує мама.

- Мамуль, ну зрозумій, ми кохаємо один одного, хіба не ви мені казали, що найголовніше бути щасливою, а поруч із Кирилом, я дуже щаслива - посміхаюсь у підтвердженні моїх слів. Та батьки і самі здатні помітити як змінився мій погляд, він випромінює щастя. Я взагалі зловила себе на думці, що під час стосунків із Кирилом я стала, ще гарнішою. А як тут не станеш, коли Кирило постійно говоорить мені, яка я красива, неперевершена та незрівнянна. Цього я батькам не кажу, це лише між нами.

- Ну що, наша дівчинка виросла. Софіє, ми гарно виховували своїх дітей давай довіримось їхньому вибору. Це її життя - після цих слів, мені шалено хочеться обійняти тата, що я роблю. Мій тато найкращий.

- Я знаю, Артемко, але нічого не можу вдіяти, ти для мене завжди маленька моя дівчинка і я хвилююсь, щоб тебе не образили.

- Кирило, не такий, він мене не образить. Ви це зрозумієте, як познайомитесь. - відповідаю зі всією впевненістю.

- Нарешті, уже сніданок несуть, бо я вже не можу це слухати - відповідає Іван і ми знову сміємось, в нього дар зміювати атмосферу та створювати розслабляючи атмосферу.

Після смачного сніданку вирушаємо в центр Лісабону, за цей час, що я тут, багато, що дізналась, тому екскурсію проводжу самостійно. Зрідка фотографуємось на пам'ять, після прогулянки їдемо до мого університету, а вже потім до набережної. Після такої насиченої прогулянки розумію, що час прийшов відпочинку, ноги втомились стільки кроків подолано.

Домовляюсь з батьками, що іншим разом поїдемо до океану, а на сьогодні відпочинок, перед знайомством із Кирилом. Кирило пише, що заїде по мене і якщо потрібно, то батьків і брата потім забере, але тато ввічливо відмовляється. Вони самостійно прийдуть. 

Я повертаюсь додому, а батьки йдуть до готелю. Дивлюсь на годинник, до зустрічі ще залишається дві години, пишу Кирилу, що вже вдома. Залишаю телефон та йду в душ, без поспіху змиваю втому, коли вже маю виходити із душу, чую, що відкриваються двері.

- Кохана, можна до тебе?

- Кирило?

- А ти когось іншого чекала?

- Звісно, що ні - ми як тиждень обмінялись ключами від квартир, тому так він потрапив в квартиру. Під моїм поглядом Кирило роздягається, щоразу милуюсь його тілом, приєдується до мене в душі.

- Невже ти думала, що я залишу тебе наодинці зі своїми хвилюваннями, а ще хочу продовжити те, що не завершили зранку.

Отримую найсолодший поцілунок, Кирило мене пестить руками, а я проводжу руками по його мужніх плечах, а далі тільки насолода, шалена, пристрасна насолода. Розніжена після душу стою навпроти свого гардеробу та гадаю, що одягнути на вечерю.

- Серденько, будь-що ти не одягнеш ти будеш найкрасивішою - обіємає мене позаду та цілує в плече.

- Дякую, коханий.

- Потрібно виїхати трішки раніше - натякає, щоб я швидше одягалась.

- Добре, десять хвилин і я буду готова.

Кирило щось переглядав в телефоні, але коли я одягала білизну та сукню, пильно дивився за мною, сказав, щоб я його не спокушала, бо ми запізнемось. Виходимо зі квартири із впевненість, що все буде добре. Кирило поруч мене підтримає, а батьки приймуть мій вибір, бо люблять мене.

Дорогою в ресторан Кирило купує два букета квітів, чим дивує мене. На що він відповідає, що невже я думала, що він прийде із пустими руками. Напередодні, Кирило купив Бурбон для батька та якийсь незрозуміли для мене дивайс для брата. Коли він тільки встиг все це купити. 

Проходимо до нашого столика, батьків ще не має. Як тільки сідаємо за стіл, помічаю, що заходять мої батьки та брат. Кирило стискає мою руку в знак підтримки.

- Добрий вечір, Артеме Вікторовичу - Кирило простягає руку для рукостискання і тато відповідає тим самим - добрий вечір, Софіє...

- Можна просто Софія. Вітаю - тисне руку Кирила у відповідь - доню, виглядаєш приголомшиво - мама обіймає мене, а потім тато обіймає мене.

- Це вам - Кирило дарує мені та мамі квіти, а тато та брат отримують свої подарунки.

- Серйозно, тату, це те, що я хотів, поглянь - демонструє тату те, що Кирило подарував.

- А що це? - запитую у брата та маю задоволений вигляд, Кирило щось знає або пощастило вгадати.

- Це для відеоігор, дякую - звертається до Кирила.

Сідаємо за стіл, по-черзі робимо замовлення, хоча від хвилювання я думаю, що нічого не бажаю. Тому замовляю пасту та келих білого сухого вина. Я рідко п'ю, а сьогодні такий привід. Знайомлю свого хлопця із батьками. 

- Дякую, Кириле за подарунки - гворить тато, а Кирило киває у відповідь - ким ви працюєте? - запитує тато і це те питання, яке я боялась.