Розділ 19

Це був найпрекрасніший місяць у моєму житті, я майже переїхала до Кирила, бо в нього просторніша квартира та і швидше до університету, є час на ранкові ніжності. Іноді ми залишаємось в мене, як сьогодні. За цей час ми жодного разу не сварились, Кирило щодня приходив в кав'ярню, чекав на мене та разом їхали або прогулювались додому. 

Періодично помічала, що це не дуже подобається Рікарду і що виявляється він може бути злим та кричати, якось випадково  була свідком телефонної розмови Рікарду із кимось, то кричав він гучно, а от сенс був не зрозуміти, бо з португалькою в мене не дуже. Інес каже, що це його звична поведінка, коли щось не йде за його планом, дивно, спершу він мені здався дуже милим, а виявляється оманливе перше враження.

З кожним днем поруч із Кирилом переконуюсь, що він неймовірний чоловік, уважний, турботливий із почуттям гумору та мужній, я закохалась. Настали такі бажані канікули, від не бажання розлучатись із Кирилом я прийняла рішення не їхати в Україну, а провести цей час разом. Батьки засмутились від мого рішення, що я не приїду, про Кирила я їм по телефону нічого не казала, це мій першій досвід знайомства тому не знаю, як вчинити. 

Поки Кирило мирно спить я милуюсь ним, уві сні він виглядає розслабленим, милим, нема натяку на суворість, яку я бачила, коли ми ще не були парою. На годиннику майже дев'ята, ми ще так пізно ніколи не прокидались, адже майже кожного ранку Кирило йде на пробіжку і я декілька раз доєднувалась до нього, але бігали ми окремо, бо його темп бігу важко витримати.

- Кирусь, прокидайся - це пестливе звернення до Кирила зявилось раптово і я вже не могла відмовити собі в насолоді так звертатись до нього.

- Мммм - не відкриваючи очі притягує мене ближче до себе та цілує - повтори, ще раз.

- Кирусь - шепочу на вухо та цілую у скроню.

- Що, кохана - мені не почулось, це вперше Кирило так мене назвав. Не встигаю я зреагувати, як Кирило вміло мене підіймає і я опиняюсь зверху. Проводжу рукою по грудях Кирила і нахиляюсь, щоб вкусити за вушко.

- Зачекай, хвильку - мені терміново потріно у вбиральню.

- Не хочу, йди до мене - міцніше притискає до себе.

- Кирусь, мені у вбиральню потрібно.

- Біжи, тільки швиденько і ми продовжимо.

- Ага - сплю я або у футболках Кирила, або лише в одних трусиках, сором'язливість випарувалась, бо я бачу, як Кирило реагує на моє тіло, йому подобається все, щоразу він повторює, що я ідеальна.

Виходжу із вбиральні мою уваги привртає повідомлення від брата, яке щойно прийшло. Відкриваю смс і не можу повірити. Миттєво забігаю у спальні із криком:

- Кириле, бігом збирайся.

- Що сталось, підіймається із ліжка. Соль, дихай.

- Через десять хвилин мої батьки будуть тут.

- Ну і це треба так лякатись, я вже думав, щось сталось.

- Вони нічого не знають про тебе, для них це буде стрес, коли вони побачать в своєї доньки, яка поїхала навчатись голого чоловіка.

- Соль, ти повнолітня в тебе можуть бути стосунки. Зараз я одягнусь і стресу в них буде менше - підходить та посміхається - Ну, ти чого.

- Кирусь, будь ласка, дай мені час їм розповісти, а потім я вас познайомлю - мені дуже приємно, що Кирила не налякала преспектива знайомтва з моїми батьками, але радіти цьому буду потім, а поки треба вмовити Кирила дати мені час.

- Це неприємно, ніби ти соромишся мене, або в тебе на мене не серйозні плани - я не можу зрозуміти, він зараз жартує, чи говорить серйозно.

- В мене на тебе найсерйозніше плани - цілую легким поцілунком в губи - будь ласка, я хочу їх підготувати.

- До чого? - а це вже Кирило злиться, я бачу, як йому неприємно це чути.

- Будь ласка, не злись, я хочу, щоб ви познайомились, але не так - Кирило в мовчанні нашвидко одягається і проходить в коридор, він образився і я його розумію, але по-іншому вчинити не можу.

- Виглядає це так, ніби я не гідний для знайомства із батьками і що наші стосунки для теб - це лише тимчасова інтрижка - його слова роблять боляче.

- Кирусь, це не так. Я - замовкаю.

- Що?

- Я тебе кохаю - зізнаюсь в почутті, що вже давно в моєму серці.

- Повтори - Кирило не рухається.

- Я тебе кохаю всім серцем, я вже не уявляю свого життя без тебе - останні слова шепочу в шию.

- Соль, я тебе кохаю - я найщасливіша людина на планеті.

- Коханий - припадаю до губ, але поцілунок виходить недовгий, бо дзвінок в двері.

- Кохана, даю тобі час до вечора, щоб розповісти про нас і познайомити. Запрошую вас в ресоран для знайомтсва.

- Дякую, ти неймовірний, а як тепер нам бути? - стишую голос, бо дзвінок повторюється.

- Як в день, коли ти дозволила залишитись. Піду через балкон - Кирило залишає ніжний поцілунок і миттєво зникає за дверима балкону.

Одразу роздається дзвінок на телефон. Тато.

- Привіт - відповідаю сонним голосом.

- Прит, доню, ти вдома?

- Так, щойно прокинулась, а що?

- Відкрий, будь ласка, нам двері.

- А ви що приїхали? - граю подив, щоб не викривати брата. За те, що він попередив подякую йому пізніше.

- Так, уже як п'ять хвилин тупцюємо під дверима.

Відкриваю двері і опиняюсь в обіймах тата, а потім мене обіймає мама, як би це не було неочікувано, я дуже рада їх бачити. Обіймаю брата та шепочу йому дякую, а він у відповідь киває.

- Проходьте, оце ви мені сюрприз влаштували.

- Приємний? - запитує мама.

- Дуже, проходьте на кухню. А де ви зупинились?

- В готелі за декілька будинків від тебе. Мило тут в тебе - коментує мама.

- Ми не завадили тобі, бо ти щось дуже схвильована? - запитує тато, він на диво, якнайкраще мене відчуває.

- Та ні, це я розхвилювалась, бо рада вас бачити.

- Мама вирішила зробити сюрприз, хоча манюнь, я попереджав, що потрібно попереджати, дівчинка вже виросла - тато ніби читає мої думки.

- Артемко, не починай - стільки років разом, а кохання між ними так відчувається. Я теж так хочу із Кирилом.