Розділ 18

- Привіт - вітаюсь з Юлею.

- Привіт, а ви де? - голос ніби спокійний, дивлюсь на годинник в нас ще десять хвилин до зустрічі.

- В мене, вже виходимо - показую Кирилу, щоб був тихо, бо він ледь стримується, щоб не засміятись. А сама тим часом збираю речі, що необхідні та ви показую йому, що можна виходити.

- Соль, давайте швидше, бо ми вже вас чекаємо.

- А що Василь, не знає, як потрібно проводити час із дівчиною? - спеціально гучно промовляє Кирило.

- Ха ха, дуже смішно - коментує Юля.

- Все, Юль, ми через п'ять хвилин будемо, ця набережна поруч - завершую дзвінок.

Як тільки виходжу з автомомбіля, одразу помічаю потрібну нам пару. Юля та Василь стоять до нас спинами, а руками сперті на поручні, а погляд направленний на річку, Стоять на відстані витягнутої руки.

- Цікаво, що вже між ними трапилось? - запитую в Кирила.

- Яструб, тобто Вася, уже щось сказав, він не звик спілкуватись із такими дівчатами.

- А з якими звик?

- З тими з якими не треба спілкуватись щоб в них був секс - Кирило мене дуже дивує.

- Кириле, тобто, Юлі краще з ним не спілкуватись?

- Ну чому. Я думаю, що Юля йому сподобалось і він її не образить, або зробить це не спеціально від незнання, як потрібно спілкуватись.

- Не хочу, щоб моя подружка страждала.

- Цього обіцяти не можу, все у їхніх руках. Ходи до мене - опиняюсь в обіймах Кирила на трішки, а далі підходимо до пари.

- Привіт, ми вчасно - обіймаю Юлі, а Кирило приобіймає Василя, в них теплі відносини, дивно, що вони до цього не перетиналась і не здогадувались, що живуть в одному місті.

- Так, вчасно. Спершу буде прогулянка, а потім вечеря в ресторані, ви не проти?

- Та ні - відповідає Кирило за нас.

Під час прогулянки я більше спілкуюсь з Юлею, ніж Юля із Василем, я бачу, що Юля йому подобається і Юлі подобається він, але Юлю зупиняє страх відкритись. Кирило теж не дуже говіркий, все ж розумію, що наодинці зі мною він максимально відкритий та комунікабельний і це дуже мене тішить. Уже сидячи в ресторані, вирішую запитати за знайомтсво Кирила та Василя:

- Як ви познайомились? 

- Дубе розкажеш, чи мені? - запитує Василь у Кирила.

- Розкажу - відповідає Кирило та присуває мене ближче до себе - ми познайомились декілька років тому під час спецоперації в Україні - поясює.

- А що була за операція? - це вже Юля запитує, одразу помітний інтерес в її очах.

- Та звичайна, потрібно було ліквідувати групу осіб, що займалась нелегально зброєю, продвала піратам - відповідає Василь.

- Ого - вигукує Юля - це ж напевно дуже небезпечно? - після її слів я теж напружилась.

- Та ні, ретельний план мінімізує всі ризики, не хвилюйся - відповідає мені Кирило, бо відчув напевно мою раптову зміну.

- Ось звідки ці позивні. А чому Дуб? - після смачної вечері попиваю коктель безплкогольний та насолоджуюсь обіймами Кирила.

- Бо Дуб є символом мужності та сили - відповідає Василь - Кирило про себе не любить говорити, але він гідний чоловік і його позивний дуже відповідає його силі харектру. Мені вистачило однієї операції поруч із Кирилом, щоб зрозуміти, який він професіонал. Тому, Соломіє, ти в надійних руках лише цінуй це - мені приємно чути такі слова про свого хлопця, я і на менше не розраховувала.

- Так, я знаю, що мені дуже пощастило - залишаю легкий поцілунок на вустах та на колючому підборідді Кирила.

- Дякую, друже - відповідає Кирило.

- Але ви більше не займаєтеся цим? - запитую в Кирила.

- Ну чому.. - Василь не закінчує думку, бо Кирило стукає його по плечі - можливо в майбутньому - продовжує, але мені чомусь здається, що не це він хотів сказати.

- Соль, поїхали додому? - шепоче мені Кирило, я киваю у відповідь.

- Радий був зустрічі, але ми будемо вже їхати. Вас підвезти?

- Ні, дякую, ми ще прогуляємось. Вась, ти не проти? - здається хтось тут наважився зробити перший крок, отже, зустріч була вдалою.

- Ні, я тільки за. 

Виходимо на вулицю, я трішки відходжу із Юлею подалі від чоловіків:

- Юль, я ж бачу, що Вася тобі подобається, що тебе турбує?

- Не хочу, щоб мені було боляче, та і не знаю, чи це довготривалі стосунки будуть, а інтрижки я не хочу.

- Ти йому теж подобаєшся, не спробуєш не дізнаєшся.

- Та я бачу, як у вас світяться очі і як вам вже не терпиться залишитись наодинці.

- Ага, Кирило мені дуже подобається, я сьогодні залишаюсь у нього на ночівлю. Уяви.

- НІчого собі, справжній чоловік, рада за тебе. Ну все ходімо, бо твій уже не може чекати - повертаю голову, а Кирило пристально дивиться на мене.

Прощаємось, потім сідаємо в авто. По дорозі їдемо в магазин, щоб купити продукти на сніданок. В супермаркеті швидко купуємо необхідні продукти, Кирило обурується, що я вирішила оплатити покупки, а я звикла самостійно розраховуватись, на мій агрумет, що він заплатив в ресторані він відмовчується та оплачує сам. Ну ок, наступний раз оплачувати буду я.

- Весь вечір мріяв про це - з цими словами Кирило припадає до моїх губ. Цілуємось довго, пристрасно та наполегливо. Іноді мені здається, що Кирило це мій власний вид нарокотику без якого я вже не зможу.

- Я теж, як мені подобається, як ти цілуєшся - муркочу Кирилу.

- Я ніколи не був таким щасливим.

- Ніколи, ніколи? - проводжу руками по плечах та допомагаю Кирилу зняти футболку, далі рухаюсь руками по спині і мою увагу привертає шрам на плечі. Хм, раніше я не помічала - а що це за шрам?

- Це отримав поранення під час чергового завдання.

-  Все ж в тебе була небезпечна робота? А зараз ти цим ще займаєшся?

- Не зовсім, зараз в мене найнудніша робота в світі, бути викладачем, але і в цій роботі можна знайти щось хороше, особливо, коли твоя дівчина - це твоя студентка.

- Якщо раптом в тебе знову буде завдання, ти мені про це скажеш - говорю з натиском.