Розділ 16

- Це найромантичніший момент - шепочу Кирилу, поки він тримає мене на руках та несе до коцика після вечірнього купання в океані.

- Це все ти, мені поруч із тобою хочеться бути романтиком, не вірю, що кажу це - Кирило знову цілую. Під час купання поцілунків було стільки, що мої губи збільшились та почервоніли, але це нікого не зупиняє - Соль, тримайся - ставить мене на ноги.

- Подай, будь ласка, рушник - простягаю руку, але Кирило не поспішає мені дати рушник.

- Можу допомогти - ох, як тут встояти від цією спокуси, шкода, що під рукою нема телефона, щоб все це зафільмувати.

- Допоможи - кидаю виклик, знімаю футболку, залишаюсь в топі та трусиках, сама собі диву даюсь, яка я стала сміливою. По тілу бігають мурахи від збудження і від того, як Кирило на мене дивитися, в його очах шалене бажання.

- Кошенятко, я не залізний - говорить одне, а робить інше. Підходить повільно витирає моє тіло та замотує мене в рушник. - Ходімо, переодягнемось, а потім поїмо, бо я дуже голодний - звучить двозначно про який саме голод він говорить.

В авто переодягатись не дуже зручно, але діватись нема куди. Кирило чекає мене біля автомобіля, поки я знімаю мокру білизну та переодягюсь в темно-зелені Cargo штани та  чорну футболку, а що залишається робити, не хочу захворіти. Одяг Кирила на мене величезний на два розміра, як мінімум, виглядаю я не як дівчина, що хоче сподобатись чоловіку.

- Соль, тобі дуже пасує мій одяг, це ніби, як тавро, що ти моя - коментує мій вигляд поки я виходжу з авто. Від цих слів душа співає.

- Дякую - залишаю поцілунок на його вустах. Кирило переодягнувся в таку саму футболку та штани поки мене чекав - для чого тобі стільки однакового одягу в авто?

- Іноді авто, це мій дім, тому завжди маю запасні речі, а щодо однаковості, люблю зручний та практичний одяг, купую одразу декілька пар однакових.

Повертаємось до океану, смакуємо їжею, що так завбачливо Кирило підготував, розмовляємо, Кирило розповідає про своє життя в Лісабоні, що сумує за Україною і що бачить своє життя тільки в Україні, мене це дуже тішить, адже в наших стосунках є майбутнє, хоча про це ще дуже рано думати.

Я розповідаю про батьків та про те, що скоро в мене двотижневі канікули і я планувала поїхати в Україну, але тепер не знаю, можливо батьки і брат до мене приїдуть на тиждень, а тиждень можемо провести разом подорожуючи країною. Кирило ніби і погоджується, але я бачу, як він про щось розмірковує. Можливо для нього це зарано, тому я ніяк не коментую це та і не ображаюсь, бо це його вибір і я його поважаю.

- Що будемо їхати? - солодко позіхаю.

- Кошенятко, все спати хоче - я киваю - давай збиратись.

- Я допоможу - Кирило складає їжу в пакет, а я коцик. Як тільки сідаємо в авто, я починаю нервувати, бо вперше залишаюсь в чоловіка на ночівлю.

- Соль?

- Що?

- Кажу, щось сталось, ти десь далеко в думках - от як таке можливо, що він так відчуває зміну в мені.

- Нічого, все добре, я трішки втомилась.

- А як щодо правди? 

- Я трішки хвилююсь, бо я вперше залишаюсь на ночівлю в чоловіка.

- Якщо для тебе це дуже швидко, то я можу завезти тебе додому. Ти мене зупиняй, якщо я дуже поспішаю, адже єдине, що я хочу, щоб ти була щаслива поруч зі мною.

- Я щаслива, це було нейомовірне побачення і я хочу залишитись в тебе, просто трішки хвилююсь.

Кирило мовчки переплітає наші руки і далі їдемо в цілковитій тиші, кожний думає про своє. Кирило паркується та допомагає мені вийти, однією рукою тримає мене за руку, а іншою відкриває двері в квартиру.

Квартира в сірих тонах, все дуже мінімалістично, нічого зайвого, диван в центрі кімнати та величена плазма на стіні, на кухні мінімальний набір техніки, отже тепер зрозуміло, чому Кирило здельшого харчується де-інде. 

- Ходи в душ, а потім я тобі екскурсію проведу квартирою. Зараз принесу тобі рушник та мою футболку.

- Дякую - беру речі та йду приймати душ. 

Виходжу з душу та йду на пошуки Кирила, бачу двоє дверей, перед тим як зайти легенько стукаю. Кирило відкриває двері з голим торсом.

- Соль, ти не проти спати в одному ліжку?

- Ні, можна.

- Чудово, проходь, моя спальня - широке ліжко поруч з яким тумба, постіль чорного кольору. Збоку шафа та робочий стіл і крісло на цьому все - почувайся як вдома, а я поки в душ піду та й будемо лягати - залишає поцілунок на моїй шиї. Хм, дивно в кімнаті жодних фотокарток, чи особистих речей Кирила, все складено та чисто, таке враження ніби він тільки переїхав в цю квартиру, а живе тут уже як рік.

Йду на пошуки свого телефону потім лягаю на ліжко та переглядаю пропущені повідомлення від батьків, брата та Юлі. Юля надсилає світлину, де Василь дарує квіти, що? Не може бути, а як її нестерпний сусід. Одразу відписую та отримую миттєве повідомлення від Юлі.

Виявляється Василь запрошує Юлю на побачення, але вона вагається, думає, що це якась його чергова гра, щоб помститься, тому пронує подвійне побачення мені та Кирилу. Відписую Юлі, що запитаю в Кирила і тоді напишу. Кирило заходить після душу, волосся вологе від чого стало більш насиченого чорного кольору і знову в одних боксерах, моя витримка з кожним разом дає тріщину.

- Мені подобається, як ти виглядаєш у моєму ліжку і в моїй футболці - лягає та притягує мене до себе. 

- А мені ти подобаєшся - як легко виявляється говорити про почуття.

- Соль, ти мені теж дуже подобаєшся, яким я був друним, що так довго наважувався.

- Давай не будемо про це. Хочеш новину?

- Звісно, що могло статись поки я був в душі?

- Василь запросив на побачення Юлю.

- Нічого собі, це дійсно новина.

- Кирило, як добре ти його знаєш, він хороший? - запитую затамовуючи подих.

- Не зрозумів - Кирило міцніше обіймає мене.

- Це я запитую для Юлі, не хочу, щоб вона страждала. А ти що подумав? 

- Нічого.