Розділ 15

Соломія

Після роботи мене зустрічає усміхнений Кирило, що важко стримуватись поруч із ним. Це моя перша сильна закоханість в чоловіка і перші серйозні стосунки, не знаю, як себе поводити, тому дію на відчуттях.

Підходжу, шепочу, що скучила та цілую, перша. Спершу Кирило завмирає, а тоді перехоплює ініціативу, поглиблює наш поцілунок, його руки опускаються на мої сідниці,  але раптово Кирило зупиняє цю насолоду, розриває поцілунок, не можу зрозуміти, що не так.

- Соломіє - впершу чую голос Рікардо. який чимось дуже роздратований. Хм, можливо я шось забула.

- Так - повертаюсь та відповідаю. Тим часом Кирило і не думає відходити, він міцніше обіймає мене за талію та уважно слідкує за подальшими діями Рікардо. Кирило зараз схожий на звіра, що в засідці.

- Ти забула свої речі - простягає мені мою сумочку.

- Ой, дійсно, дякую - посміхаюсь, але не отримую посмішку у відповідь від Рікардо. Він сьогодні інший якийсь, суворіший, чи що. Дивно, але у всіх бувають погані дні, можливо сьогодні такий у  Рікардо.

- Кирило, дивись не вкради одну із моїх найкращих офіціанток.

- У Вас нема причин для хвилювання, Рікардо - зі сталевими нотками відповідає Кирило, хоча обличчя виражає цілковийтий спокій. 

- Ще раз дякую - вирішую завершити натягнутий діалог - ходімо - повертаюсь до Кирила обличчям.

- Так, моя дівчинка, ходімо.

Хочу повернути собі Кирила, який був до того, як вийшов Рікардо. 

- Куди ми? - цікавлюсь, поки йдемо за ручки до авто.

- Хочу тобі показати за що я полюбив Лісабон - відповідає таємничо.

- Ой, як цікаво, а де це?

- Моя дівчинка виявляється нетерпеливою - як це приємно звучить із його вуст, до мурах.

- Виявляється - кусаю себе за губу.

- Соломіє, не роби так, бо ми так нікуди не поїдемо, а заберу тебе собі - переводить свій погляд на мої губи.

- Хм - гублюсь від його слів і видаю незрозумілий звук.

Сідаю в авто, Кирило вмикає романтичну італійську музику, як він дізнався, що я обожнюю італійських виконавців. Відкриваю вікно, легенький вітерець розвіває моє волосся, я тихенько підспівую, Кирило переплітає наші руки, а одніє рукою легенько підкермовує, бо поперерду невеличкий затор. Раптово дістає телефон та фотографує мене.

- На пам'ять, щоб милуватись тобою, поки ти не поруч будеш - пояснює.

- Мило, мені теж потрібно твоє фото - дістаю свій телефон та роблю спільне селфі. Переглядаю фото щойно зроблене, обоє усміхнені, щасливі, наші погляди говорять самі за себе.

- Ну скажи, будь ласка, куди ми їдемо?

- До океану.

- Серйозно, бо як це круто. Я там були лише раз і не зовсім - не знаю, чи варто продовжувати, бо не хочу зачіпати тему Леона.

- Не зовсім що? - перепитує.

- Це було тоді, коли ти врятував від п'яного Леона. Тому і не хочу про це згадувати.

- Ох, Соля, як би ти знала чого мені вартувало стриматись і не набити йому морду, коли я побачив його поруч з тобою - міцно стискає щелепу.

- Кирило, а чому ти змінив своє ставлення до мене? Я тебе спершу дратувала, я бачила це на твоєму обличчі.

- Насправді, ти мені одразу сподобалась, я забороняв собі щось відчувати до тебе.

- Чому?

- Б я не принц, який тобі потрібен. Я проблемний, а ти заслуговуєш на щастя. Але вийшло так, що я не міг протистояти спокусі бути з тобою, тому вирішив спробувати, щоб дала мені другий шанс.

- Мені не принц потрібний, а ти - не даю договрити Кирилу - мені вперше хтось так сильно подобається - наважилась це сказати.

- Це твої перші стосунки? - запитує Кирило

- Так.

- В мене теж.

- Не вірю - не може бути, що я перша дівчина в нього.

- Соль, мені тридцять років, звісно в мене були жінки, але це не були серйозні стосунки, тому я в цьому новачок. Ти мені кажи, чого тобі хотілось в стосунках, бо зараз я дую суто на інстинктах.

- Мені хочеться чесності і щастя поруч - мені так завжди батьки казали, що для стосунків важливо, щоб було кохання, воно подолає все аби бути поруч із коханою людиною, але про це я не кажу Кирилу, бо ще дуже рано про таке світле почуття говорити.

- Все буде тільки будь поруч. Ми на місці.

Переводжу очі і бачу, що вдалечині видніється океан. Виходжу з автомобіля, Кирило з багажника дістає коцик, рюкзак та оберемок білих тюльпанів. 

- Це тобі - дарує мені квіти та ніжно цілує в губи, ніби пробуючи їх на смак, я сильніше притискаюсь до його торсу і однією рукою обіймаю за шию.

- Дякую, Кириле, вони неймовірні.

- Мені дуже подобається, як ти промовляєш моє ім'я. Ходімо, ти завтра вихідна?

- Так, буду відсипатись до восьмої години довше не вийде, бо я жайворонок, обожнюю рано прокидатись.

- Чим більше я про тебе дізнаюсь, тим більше усвідомлюю скільки схожого в нас. Я теж прокидаюсь рано. Хочу на цю ніч викрасти тебе до себе - від його слів я завмираю, я ще не готова до наступного кроку в цій справі я цнотлива.

- Я не знаю, це дуже швидко.

- Соль, ти про що думаєш, я звісно тебе дуже хочу, але ми не будемо поспішати, все відбудеться, коли ти будеш готова - цілує мене ніжно в ніс.

- Дякую, тоді я не проти залишись в тебе на ніч. 

Підходимо до океану,  я одразу біжу до води, торкаюсь рукою, вона дуже тепла, повертаюсь до Кирила із посмішкою, він за це й час розстелив коцик подалі від людей, бо на пляжі досить людно. Із рюкзака дістав морепродукти, фрукти та свіжоспечений хліб та овочі.

- Нічого собі ти підготувався.

- Ага, був час.

- Ходімо спершу до океану - беру за руку Кирила і біжу під сміх свій та Кирила до океану. Хвиля торкається моїх ніжок і я кайфую. Кирило підіймає мене на руки та кружляє, невже, це той самий Кирило.

- Шкода, що я не взяла купальник, я б зараз із задоволенням покупалась - кажу Кирилу. 

- Можу дати свою футболку, а в мене в авто є змінний одяг.