Розділ 10

Кирило швидко знаходить потрібний будинок, але перед тим як зайти він звертається до мене:

- Телефонуй до Юлі, нехай спускається.

- Для чого, нам потрібно піднятись до неї - кажу, але до Юлі все одно телефоную під його поглядом.

- Не потрібно, я вже бачу та чую, яка потрібна квартира, чуєш?

- Так - прислухавшись, чую як гучно грає музика, якщо на вулицю доноситься. Юля одразу бере слухавку, я кажу, щоб вона спускалась, через хвилину виходить Юля:

- Ти як? - запитую в неї.

- Привіт, дякую, що прийшла - обіймає мене, а потім звертає свій погляд на Кирила - Добрий вечір, Кириле Володимировичу, дякую, що відгукнулись допомогти. Я нормально, якщо не враховувати сусіда.

- Соломіє ти залишаєшся з Юлею і чекаєш мене тут.

- Чому це, ми з тобою підемо - одразу протестую.

- Бо я так сказав, нема вам там що робити. Сперечатись нема сенсу, я все сказав - тільки маю заперечити, як Кирило переводить погляд на Юлі і запитує: - який номер квартири в тебе і в твого сусіда? - Юля повідомляє всю інформація на сусіда, яку знає та називає номер квартири.

- От, я не розумію, чому ми маємо тут чекати - як тільки Кирило заходить у під'їзд - ходімо, ми тихенько подивимось, а раптом йому буде потрібна допомога.

- Кому Кирилу Володомировичу, ти його бачила, сусід в мене ще той громила, але і Кирило кремезний чоловік. Він розлютиться, якщо підемо - заперечує Юля і тягне мене за руку, щоб я залишалась на місці.

- Юля, де твоя войовничість, ходімо, а раптом йому дійсно буде потрібна  допомога, а ми тут стоїмо осторонь. Ми ж не знаємо яка там кількість людей.

- Соля, ти серйозно?  - я киваю у відповідь - ну, ходімо, як ти так хвилюєшся  - говорить, поки я тягну її до підїзду.

Як тільки підіймаємось на потрібний поверх розумію, що чую тишу, а не музику, що раніше грала. Дивлюсь, що Юля теж має приємно здивований вигляд. Цікаво, як Кирилу так швидко вдалось це владнати. Пройшло лишень десять хвилин поки я вмовляла Юлю піднятись. Пошепки запитую, яка квартира, Юля показує на потрібну квартиру. Я довго не вагаючись натискаю на ручку, двері миттєво відкриваються. Раптом з ним щось трапитись і це буде з моєї провини.

Те, що я бачу, мене не просто дивує, а шокує. В квартирі напівтемрява, тому важко сказати, де Кирило, знаходжу я його поглядом через декілька хвилин, ніхто не звертає на мене уваги. Кирило розмовляє з привабливим чоловіком, трішки похмурим, Юля позаду мене каже, що це і є її сусід. Що, цей красень її сусід, нічого собі.

- Твоя підтримка? - раптом запитує сусід у Кирила, хоча я була впевнена, що він нас не бачив, а виявляється все він бачить.

- Соломіє, де я просив вас бути - майже кричить Кирило.

- Кириле, а раптом з тобою щось трапилось, ми б допомогли - відповідаю і намагаюсь зробити найсуворіший вигляд, але сусід ледь стримується від сміху.

- Нічого собі, від коли це тобі потрібна допомога, Дубе? - запитує сусід у Кирила.

- Ох, поговоримо пізніше - зітхає Кирило і бере мене за руку, а сам стає позаду мене, ніби я знаходжусь в його обіймах - Юль, проходь, не бійся - звертає свій погляд на неї.

Хм, як він назвав Кирила і вони, що знайомі, бо Кирило нічого не заперечив. Цікаво, чому Дуб і що це лзначає? Ми знаходимось в просторій кімнаті, на кухні ще декілька чоловіків та двоє дівчат, музику ледь чутно, отже, вони розмовляли і я остаточно переконуюсь, що вони знайомі. Обов'язково розпитаю про це в Кирила, як залишимо цю квартиру.

- Юль, я ж не знав, що я тобі заважаю спати, а сон для студентки дуже важливий - звертається сусід до Юлі, а вона мов рибка хапає ротом повітря.

- Ти звідки знаєш як мене звати і взагалі сон потрібен будь-якій здоровій людині і це не новина, що люди сплять вночі. Я скільки раз тобі говорила про це - тепер я впізнаю войовничість Юлі, начувайся.

- Мене звати Василь, тепер і ти знаєш як звати, не буде більше галасливих вечірок вночі, хіба що ти влаштуєш або прийдеш до мене в гості як набридне вчитися - він що фліртує із нею, але Юля в такому розлюченому стані, що зараз нічого не помічає.

- Ну знаєш, Василю, ноги моєї не буде в цій квартирі. Кириле, я не знаю, як тобі це вдалось, але я дуже вдячна Вам - потім Юля звертається до мене - дякую тобі, якщо все вирішено, я піду спати, бо дуже втомилась.

- Біжи, ми теж підемо, бо вже пізно, а завтра навчання і роботу ніхто не відміняв.

В кімнаті залишаємось в трьох, Кирило так і не відпускає мене, мені дуже приємно знаходитись в його обіймах, але нам не можна переходити межу друзів, а сме цим я зараз і займаюсь, тому я відступаю на крок.

- Василь - простягає мені руку для рукостискання та посміхається своєю найчарівнішою посмішкою - дівчина Кирила? - цим питанням дуже дивує мене.

- Ні - відповідаю одночасно із Кирилом, що каже так, я щось нічого не розумію - ні, ми товаришуємо.

- Потім поговоримо, ми підемо вже. Бувай, друже - Василь та Кирило обіймаються.

- Бувай, друже, я все зрозумів.

В цілковитій тиші виходимо із під'їзду, я не знаю, як почати розмову, чекаю щоб її почав Кирило. 

- Соломіє, ти образилась? - запитує Кирило.

- Ні, чому ти так вирішив?

- Бо ти мовчиш і очі сумні.

- Я втомилась, але я не образилась точно. ґти врятував мою подругу, я тобі дуже вдячна. Василь твій знайомий?

- Так, це мій бойовий побратим, ми були разом в одній операції. Більше нічого не можу сказати.

- Ти військовий? А це твій позивний Дуб? - щось я пропустила цю інформацію.

- Так. Ти чому не послухала і не залишилась внизу? - знову міняє тему та не відповідає на моє питання щодо того, як до нього звернувся Василь.

- Бо хвилювалась за тебе і від незнання що відбувається, ще більше тривожусь.

- Дякую, але не потрібно було ризикувати собою.

- Добре, як тобі вдалось домовитись із сусідом Юлі?

- Секрет, я думаю Василь ще здивує Юлю. Щоб там не було, але він гідний чоловік і не нашкодить їй.