Розділ 9

- А з якого приводу? Я не шукаю з Вами зустрічей, після нашої останньої бесіди, я все зрозуміла - ніяк не можу заспокоїтись, тому і промовляю всяку несенітницю.

- Як раз мова і піде щодо нашої останньої зустрічі - щось прочитати на його обличчі це нереально, тому навіть не намагаюсь вгадати про що він, а чекаю, щоб Кирило продовжив - я згодний на твою пропозицію.

- Я не розумію, на яку пропозицію? - щось я не пам'ятаю, що ми там говорили і яку пропозиції він має на увазі - якщо щодо того, щоб не спілкуватись з Вами, то я поза стінами університету не буду її порушувати. А от в університеті нам доводеться зустрічатись, Ви викладач, хоча я дуже здивована, що така людина як Ви може бути викладачем - ой бо, що я несу - ой, вибачте, тобто я хотіла сказати - він одним жестом зупиняє потік моїх слів.

- Зупинись, Соломіє. Все добре, давай краще я буду говорити, а ти поки дихай - я киваю у відповідь, Кирило продовжує - як раз навпаки, я хочу з тобою спілкуватись, товаришувати, так зрозуміліше.

- Ні, це якийсь розіграш, чи що?

- Ні, це моя відповідь на твою пропозицію, після того як я все добре обміркував - спокійно відповідає, ніби це я придумала собі, що я його дратую.

- Це точно якась перевірка - шепочу собі під ніс, але Кирило це чує.

- З чого такі думки, ні, це моє щире бажання спілкуватись з тобою - я вперше бачу, як Кирило посміхається і йому дуже пасує посмішка, очі одразу стають добрішими, щось я не про те думаю - хіба так складно в це повірити?

- Але для чого, тим більше, що Ви викладач, а я Ваша студентка, нам не можна спілкуватись.

- А для чого люди товаришують, щоб гарно провести час, краще пізнати один одного. Хто сказав, що нам не можна спілкуватись? - це точно Кирило, а не його брат близнюк, це я подумки розмірковую, а в голос говорю інше.

- Я розумію чому люди твоаришують, я не розумію для чого це Вам?

- Бо мені подобається з тобою спілкуватись. Ти ж з України? - різко міняє тему.

- Так і Юля також - чомусь згадую за нею. Точно Юля, вона напевно чекає за дверима, треба швидше закінчувати цю розмову, бо в неї буде багато питань, а я поки сама не знаю на них відповідь.

- Чудово, я теж з України - далі переходить на українську, до цього ми спілкувались англійською - то що твоя пропозиція щодо дружби, ще актуальна і одразу тобі відповім, що ти моя тимчасова студетка і дружити нам не заборонено.

- Ви теж з України, а як тут опинились і як давно викладаєте? - цікавість бере в гору.

- Не Ви, а ти і ти так і не відповіла, то що, ти згодна? - наполяє над відповіддю.

- Так, я згодна, Кириле - вирішую не втрачати шанс краще пізнати його, я товаришую із Кирилом, це навіть в моїй голові звучить дивно та нелогічно, але я погоджуюсь.

- Чудово, біжи Соломіє, сьогодні в кав'ярні побачимось, а може потім прогуляємось після твоєї зміни, я тебе додому проведу?

- Можна, до побачення, ой, тобто до зустрічі - виходжу в коридор і лиш там видихаю, що це щойно було. Помічаю Юля, яка сидить на підвіконні і щось переглядає в телефоні, але як бачить мене одразу підходить:

- Ну що там? Що він хотів? - запитує Юля.

- Е, тут така справа, що це Кирило із кав'ярні - вирішую сказати правду, нічого не приховувати, це ж не карається законом.

- Як це, той що з клубу?

- Так, я сама в шоці.

- Це що виходить, що в тебе буде роман із викладачем - Юля робить дивні висновки із моїх слів.

- Та ні, ми лише будемо товаришувати? Чому ти зробила такий виновок? - запитую у Юлі.

- Розцінюй це як іінтуїція, зрозуміла, сексі Кирило мені не світить, а за тебе рада.

- Ага, ходімо, бо за цими розмовами в кав'ярню запізнюсь. Ти зі мною?

- Та, ні. Я додому буду відсипатись, бо сусід не дає спати зі своїми вечірками, а зробити нічого не можу, бо він ще той бугай.

- А поліцію викликала?

- Крайня міра, він мені потім життя не дасть зовсім, можливо цей гульвіса зупинеться, почекаю.

- Якщо що ти ж знаєш можеш на мене розраховувати.

- Так, дякую Соломіє. Все я побігла - обіймає мене на прощання.

Я вирушаю в кав'ярню, як тільки бачу Інес розповідаю геть усе, що зі мною трапилось, поки нема Кирила. Через деякий час  заходить Кирило, Інес приймає замовлення, а я обслуговою інших відвідувачів. Якщо вже склалась така тенденція від самого початку, то чому б ні. 

Час роботи підходить до завершення, я ще раз перевіряю, чи все на місці і чи нічого не забула і виходжу. Кирило вже чекає мене на вулиці, трішки прохолодно, тому обіймаю себе за плечі:

- Попрацювала, ходімо? - запитує Кирило.

- Так, на сьогодні моя зміна завершилась.

- Тримай, так буде тепліше - передає мені свою картату сорочку, а сам у футболці залишається.

- Дякую, щось я не врахувала, що ввечері прохолодно буває.

- Так, осінню, як вітри, то тепла курта буде хорошою ідеєю.

- Як давно ти живеш в Лісабоні?

- Другий рік, в мене в наступному закінчується контракт і буду повертатись в Україну. А ти хочеш тут залишитись?

- Та ні, я дуже люблю Україну і окрім неї себе більше ніде не бачу. Я тут бо це хороша нагода перейняти новий досвід та плюс до резюме.

- Згоден.

- Як так трапилось, що ти викладач? Ти не ображайся, але ти не схожий на викладача - Кирило на мої слова сміється - бо, що я чую, це що сміх, не може бути - вирішую пожартувати, Кирило оцінив мій жарт. Сьогодні віг овсім інший, відкритий, усміхнений та багатослівний.

- В мене тут реабілітація була і щоб чимось себе зайняти згодився на цю пропозицію. А чому це я не виглядаю як викладач, правду кажи, я не ображусь - очікує на мою відповідь.

- Бо, ти нестримний у своїх висловлюваннях, холодний та іноді агресивний - кажу правду.

- Вірно підмічено, але це ніяк не впливає на якісне викладання.

- Погоджуюсь, бо чесно кажучи я заслухалась як ти розповідав, навіть задумалась, щоб піти до тебе на практику, але боялась за твою реакцію.