Розділ 7

Прокидаюсь від нав'язливих сонячних променів, на телефоні безліч повідомлень та пропущених дзвінків. На годиннику дванадцята дня дуже пізно, як для ранку. Враховуючи, що я заснула близько четвертої ранку, то прокинувшись о дванадцятій виконала восьмигодинну норму сну. Сон мені зараз дуже необхідний, щоб потім було легше думати, як вийти із цієї історії із Леоном.

Неспішно йду в душ, після душу в топі та шортах готую сніданок, тости зі підсушеного хліба і різнними начинками. Квартира наповнюється музикою з мого плейлиста та ароматом кави. Виходжу на терасу, щоб приготувати собі місце для сніданку. Ставлю на стіл вазу із квітами, що раніше купила для настрою.

Настрій чарівний не зважаючи на вчорашні пригоди із Леоном. Пишу дівчатам в чат, що зі мною все добре і що можна сьогодні ввечері зустрітись в кав'ярні. Поки чекаю відповідь від дівчат переглядаю соціальні мережі, відписую батькам. Мені подобається, що вони поважають мою самостійність і не прагнуть контролювати кожний мій крок, але як пишу одразу отримую відповідь.

П'ю каву та згадую за Кирила, загадковий він чоловік, цікаво скільки йому років, ким він працює і звідки він. Хоче здаватись суворим та грубим, але насправді має добре серце, допомогти дівчині, коли вона в біді, це вчинок гідного чоловіка. Інформація, що він йшов слідом, щоб подбати про мою безпеку взагалі викликала в мене змішані відчуття і що точно для себе зрозуміла, що він хороша людина.

Раптово спадає на думку ідея, що під час наступної зустрічі треба йому віддячити за порятунок. Що ж це може бути, я ж нічого про нього не знаю, можливо щось символічне, але що. Час ще є щоб подумати, бо мені на роботу в понеділок, а сьогодні лиш субота.

- Привіт дівчатка - вітаюсь, як підходжу до столика, де мене вже чекає Інес та Юля.

- Привіт - одночасно відповідають - ну нарешті, Соломія, змушуєш мене нервувати - продовжує Юля.

- Не варто, зі мною все добре. А ви як продовжили вечір? - в очікуванні відповіді, щоб втамувати свою цікавість.

- Повертались ми додому разом, на відміну від тебе, поки тебе не було ми познайомились із хлопцями з іншої компанії, тому провели час в їхній компанії, бо Леона друзі не зовсім наша компанія. Тепер твоя черга розповідати - каже Інес.

- Леон повів себе як бовдур, почав чіплятися та взагалі - на хвилинку замовкала, бо неприємно про це говорити - ніяк не реагував на мої слова, Інес, добре, що ти сидиш, ти навіть не уявляєш хто мене врятував від Леона.

- Стоп, Леон чіплявся до тебе? Це він що офігів, я йому в понеділок вправлю мізки - експресивно реагує Юля - бо після того як ти пішла в клубі я його більше на бачила, та й думала ви разом пішли.

- Я думаю, що він вчора все зрозумів і більше не наважиться підійти до мене.

- То, хто тобі допоміг? - запитує Інес.

- Кирило - лише від одного імені я бачу, як в Інес розширюються зіниці.

- Кирило, наш з кав'ярні?

- Що означає наш і що це за загадковий Кирило, про якого я вперше чую? - одразу реагує Юля.

- Дай їй сказати - Інес заспокоює запал Юлі.

- Кирило, постійний відвідувач кав'ярні де ми з Інес працюємо, ми з першої зустрічі не дуже поладнали, а тут виявляється він вчора теж був в клубі і допомогі мені, а потім ще підвіз додому - вирішую не розповідати всього, що я дізналась в ту ніч про Кирила.

- Все, просто відвіз? - ніяк не заспокоюється Юля.

- Так.

- Ви телефонами обмінялись?

- Та для чого їй його телефон, в понеділок вони так побачаться в кав'ярні - відповідає Інес - мене цікавить інше, чи це була випадковість, чи ні.

- Звісно випадковість, для чого Кирилу слідкувати за мною.

- Ой, дівчата з ваших розмов я вже хочу скоріш його побачити. Він гарний? - запитує Юля в Інес.

- Дуже, це не хлопчисько, це справжній чоловік і дуже сексі - чомусь від цього опису я червонію, а ще в мені прокидаються почуття, що схожі на ревнощі, хоча вони безпідставні, бо ми ніхто один одному.

- Спекотно тут, замовлю собі щось з холодних напоїв - кажу і шукаю очима офіціанта.

- Думаю, що тобі тут спекотно через щось інше, водою не вийде втамувати цю спрагу - від цієї фрази я червонію ще більше і ми всі разом сміємось.

- Дуже смішно - коментую.

Вечір закінчується прогулянкою біля річки з дівчатами, Інес їде додому раніше, а я з Юлею прогулююсь додому, насолоджуючись вечірньої прохолодою. Тему з Кирилом дівчата більш не підіймали, хоча Юля сказала, що якось навідається в мою кав'ярню, щоб побачити про кого ми говоримо. 

В понеділок прямуючи в університет я трішки нервувала, бо не хотіла пересікатись із Леоном, але вибору в мене нема. Тому зав'язую волосся в низький хвіст, одягаю спідницю  вище колін та коротку футболку на ноги кросівки. 

Заходжу в аудиторію, поглядом шукаю Юлю, вона вже на місці.

- Привіт - вітаюсь - ти чому без настрою?

- Привіт, незважай, не виспалась, через сусіда. 

- Що сталось?

- Влаштував вечірку після опівночі, що спати було неможливо. Музика на всю і розмови, що не можна було ігнорувати.

- Можеш до мене приходити, якщо взагалі буде нестерпно.

- Дякую, Соля. Бачила Леона? - змінює тему раптово.

- Ні, і нема бажання.

- А я бачила, не шукай, його нема в аудиторії - реагує на те, як я почала крутити головою в його пошуку - я з ним поговорила, він зробив вигляд, що цього не було.

- Може він не пам'ятає, бо він був дуже п'яним.

- Ти що його захищаєш? - підвищує голос, що деякі студенти повертають голову в нашо сторону, але рятує нас те, що ми спілкуємось українською.

- Звісно ні, просто не хочу конфліктів в університеті.

- Він обіцяв мені, що вибачиться.

- Мені непотрібні його вибачення, але дякую, Юль, що хвилюєшся - обіймаю коротко та замовкаю, бо в аудиторію заходить викладач.

Після університету прямую на роботу, швидко переодягаюсь та починаю працювати, обслуговою дкілька столиків і поглядаю на годинник, Кирило запізнюється, чи можливо він не прийде. Коли промайнула думка, бачу, що з'являється Кирило, присідає за свій столик.