Розділ 3

Після випадку із чоловіком я трішки розгубилась і намагалась взагалі не дивитись в його сторону, а обслуговувати інші столики. Але чим більше я намагалась ігнорувати його, тим більше в мені виникало бажання з'ясувати, що не так, що він так дозволив собі зі мною розмовляти. Можливо в нього щось трапилось, але це не дає йому права так розмовляти із людьми, вірніше зі мною, бо з Інес він був стриманий.

Чоловік красивий, мови нема, чорне волосся, коротка стрижка, на обличчі щитина, що додає мужності, на правій руці татуювання, сенс мені його не зрозуміти і поки я роздивлялась його тату була спіймана поглядом його карих очей. От, трясця, ще подумає, що мені є до нього діло. Все більше не дивлюсь в його сторону, даю собі подумки обіцянку.

Дивлюсь на годинник, до завершення стажування залишається дві години, сподіваюсь про цей інцидент Рікарду не дізнається, але власне, інциденту як такого і не було. Наступна година проходить спокійно, я забираю замовлення, виношу страви та вкінці розраховую відвідувачів. Все просто.

О, ні за сусідній столик, де сидить той чоловік сідає пара і я мушу підійти до них. Так, тихо в тебе все вийде, спокійно. Забираю замовлення і чекаю, коли все буде готово. Відвідувачі довго не затримуються, зїдають свої страви, розрахувавшись йдуть, туристи, що наївшись вирушають до нових пригод. Інес повідомляє, щоб я прибрала столик і зайшла до Рікарду, бо на сьогодні стажування моє завершено.

Поки прибираю столик, стараюсь не дивитись на відвідувача поруч, але здається на цей раз він не хоче ігнорувати мене:

- Тобі казали, що витріщатися на відвідувачів не варто? - от, знову, чому чіплятися, це він за той випадкок, коли я його розглядала - це порушує їхню приватність - продовжує.

- А Вам казали, що не варто переходити на ти із незнайомими людьми - дістав, тому і не стрималась.

- Нічого собі, виявляється за усмішкою ховаються зубки. Не раджу мені їх показувати - в голосі суворість. Та що таке.

- Як би Ви мене не ображали, нічого не було б - просто забудь, не потрібно відповідати, забирай посуд та йди, це говорить розум, але бажання відповісти перемагає. Чомусь не вдається мені ігнорувати його.

- Як би ТИ - спеціально робить наголос - з першого разу чула, що тобі сказали, то мені не доволось б це говороти, це у виховних цілях. Я хвилююсь за твоїх відвідувачів, терпіння їм.

- Який ж Ви нестерпний - вирішую завершити нашу перепалку, не розвертаючись йду і чую, щось схоже на рев. Відчуваю, що мене ще очікує розплата за ці слова.

Виходжу із кав'ярні щаслива, Рікарду задоволений моєю роботою і моє ставжування продовжується. З цими думками прямую додому відпочивати, на сьогодні вистачить. В такому ритмі проходить тиждень, я вже працюю в другу зміну, впершу вивчаю португальську, гуляю та відкриваю для себе місто. За цей уже з'явились улюблені місця в Лісабоні, єдине, що так і залишається мрією побувати на узбережжі Атлантичного океану. Ніяк не вистачає часу на цю поїздку.

Вирішую, що сьогодні обов'язково запитаю про це в Інес, щоб разом поїхати, при нагоді. Ми сьогодні разом працюємо. Чоловік з яким я мала непорозуміння, точніше, який мав зі мною непорозуміння, бо перепалку почав він, а не я приходить кожний день, сідає за найбільш віддалений вільний столик і замовляє кожного разу сніданок та еспресо і сидить майже до закриття, дивний він. Завжди носить темний одяг, або чорний, або хакі і це в таку спеку. Обслуговують його мої колеги, що зі мною на зміні, а я так і не наважаюсь підійти після того, що сказала. 

Ближче до закриття поступово звільняються столики, охочих поїсти менше, більше тих, хто хоче випити, а це в бар, а не до нас, в нас лише легкі алкогольні коктелі. Інес сьогодні відпросилась раніше, бо йде на побачення, пощастить комусь, бо Інес має гарну зовнішність блакитні очі блондинка із довгим ледь хвилястим волоссям. Залишаюсь я та працівники кухні. 

Близько дев'ятої вечора чоловік все ж залишає столик, я підходжу щоб прибрати, помічаю, що він залишив гарні чайові, може це він так вибачається, але мені важливі слова, а не гроші. Прощаюсь з колегами і вирішую трішки прогулятись, подихати свіжого повітря, обираю інший маршрут до квартири, щоб краще вивчити місто, відкриваю карту і вирушаю набережною.

Мою увагу привертають постаті, що гучно розмовляють і одна постать видається мені дуже знайомою. що дуже дивно, бо я в цьому місто знайомих не має. Тихенько на носочках, щоб мене не помітили підходжу, але один необережний рух і гілка під моєю ногою тріскотить, як мені здається тихо, але її чує знайома мені постать. Він повертається і я остаточно переконуюсь, що це відвідувач із кав'ярні.

Сенсу ховатись вже нема, тому вирішую діяти, звідки в мене береться ця сміливість:

- Я зараз викличу поліцію, залиште один одного в спокої - озвучую перше, що спало на думку.

- Ти хто така, йди куди йшла - відповідає один.

- Я піду і ви йдіть - дивлюсь прямо на того, хто до мене звертався, а боковим зором відчуваю, що карі очі, що на мене пристально дивляться виражають злість.

- Ти погано чуєш, краля, чи може пригод захотілось. Ми це швидко можемо влаштувати - огидно сміються. Від цього сміху неприємні мурахи по тіло починають блукати.

- Що вистачає сил тільки, щоб із дівчиною прирікатися? - неочікувано для мене, відвідувач із кав'ярні стає на мою сторону - йдіть, поки цілі - каже стискаючи кулаки.

- Ходімо, нам проблем не треба, зараз поліція приїде - інший каже і вони втрьох йдуть. А я лише зараз починаю дихати. Адреналін зашкалює.

- Ти хто така? - в голосі неприкрита агресія.

- Не пам'ятаю, щоб ми переходили на ти - відповідаю, хай не думає, що я його боюсь.

- Залиш мене в спокої - вже більш спокійно відповідає, от і добре.

- Залишу, якщо пообіцяєте так не робити - моє добре серце зіграло зі мною злий жарт.

- Яка тобі різниця, залиш мене в спокої.

- Мене звати Соломія, можливо вдамо, що це наше перше знайомство - вирішую, що ворогів мені не потрібно, а особливо у вигляді постійних відвідувачів, тому думаю це хороший шанс на примирення.