Розділ 2

Час наближається до обіду, а я за цей час встигла прогулятись до університету, ну як прогулятись, спершу на трамваї декілька зупинок, а потім ще пішим кроком двадцять хвилин, в підсумку щоразу буду витрачати на дорогу дві години в дві сторони, отже, вставати я буду рано, бо пари починаються о дев'ятій. Мене це не лякає, бо мені подобається раннє пробудження, коли виходиш на вулицю, а там ще ранкова прохолода та свіжість у повітрі.

Університет вражає своєю історією та корпусами, що є також історичними будівлями, де буде проходити навчання, дізнаюсь, що вже є розклад на перший семестр, пари будуть до першої години дня, а далі я вільна. Графік супер, після обіду можна влаштуватись на роботу в кав'ярню.

Повертаючись додому, вирішую йти пішки поки вистачить сил, натрпляю на милу кав'ярню на березі річки, заходжу, щоб тут пообідати, замовляю собі моропродукти, свіжоспечений хліб та овочі, поки чекаю на їжу відписую батькам та подрузі.

Насолоджуючись їжею спостергію за місцевими мешканцями, емоційні, компанійські і засмаглі, це три слова якими я готова описати лісабонців, ось таке моє перше враження. Мила дівчина офіціантка обслуговує мене і я вирішую скористатись шансом щодо роботи, тому що кав'ярня має сучасний ремонт, наповнена відвідувачами і розташування гарне, а їжа неперевершина. Було б супер, щоб їм потрібна була людина.

- Перепрошую, можливо власники кав'ярні шукають ще офіціанток? - запитую англійською і мені ідеальною англійською відповідають.

- Не знаю, я тут тільки два місяці працюю, якщо потрібно можу запитати, бос як раз на місці - посміхається дівчнина близько мого віку.

- Буде дуже вдячна, Інес - читаю ім'я на бейджику на уніформі.

Довго чекати не доводиться, Інес повертається через десять хвилин:

- Так, дійсно, в штат потрібна ще одна людина, якщо бажаєш можеш розрахуватись за замовлення і підійти до барної стійки, там сивоватий чоловік сидить, він чекатиме на тебе - це власник кав'ярні.

- Дуже дякую, можна картою розрахуватись?

- Так звісно, я до речі Інес, а тебе як звати? - відчуваю, що ми подружимось, якщо мені дозволять тут працювати.

- Соломія, але можна Соля, приємно познайомитись - простягаю руку. Розраховуюсь і йду на пошуки власника, ним виявився милий чоловік за п'ятдесят, як мій тато. Коротко розповідаю про себе, що з України, що знаю англійську, португальською знаю лиш загальні фрази, що шукаю підробіток, бо студентка.

Рікарду уважко все вислухав, так звати власника кав'ярні і повідомив, що його влаштовує моя кандидатура, пропонує працювати з третьої дня до дев'ятої вечора, іноді до десятої по зміні. Я без вагань погоджуюсь, завтра в мене буде перший день стажування, яке триватиме тиждень.

- Ну, що сказав Рікарду? - на вулиці мене зустрічає Інес.

- Сказав, що в мене завтра перший день стажування - радісно повідомляю.

- Ура, тоді побачимось на зміні, моя в другу половину завтра - посміхається Інес.

Попрощавшись із Інес прямую додому, на радощах купую собі морозиво. По дорозі заходжу в магазин, щоб купити продукти, повертаюсь додому ближче до вечора, розбираю речі, трішки змінюю розташування меблів у квартирі на власний смак і із задоволеним обличчя сідаю в крісло на балконі із книгою та курсом для вивчення португальної.

Прокидаюсь рано, вирішую піти на пробіжку, одягу топ та шорти, вмикаю улюблену музику і забиваю маршрут. Поїздка до океану переноситься на вихідні, бо неочікувано для себе, я так швидко знайшла підробіток.

Після пробіжки приймаю душ, снідаю та виходжу в кав'ярню, бо стажування відбувається у вільний графік, головне швидко вивчити меню і як правильно обслуговувати.

Спершу проходжу інструктаж в Рікарду, він розповідає історію кав'ярні, які страви готує кухня і чому в кав'ярні можна спробувати як традиційну португальку кухню так і страви європейької кухні, далі час на вивчення меню і ось нарешті мені видають уніформу, це вільна сукенка вище колін кольору морської хвилі.

Інес ще нема, тому мені допомагає обслуговувати перший столик офіціант, що працює п'ять років в цій кав'ярні, поважний чоловік літнього віку. Спершу було страшно, тому і обслуговую невпевнено, пояснюю, що краще англійською буду приймати замовлення.

Після години обслуговування, а відвідувачів вистачає, приходить Інес, переодягається і далі вона має мене навчати. За цей час, запам'ятовую страви, що замовляють найчастіше, а  інші буду вчити вдома, особливо ті, про які я чую вперше. Це моя перша робота, тому мені так важливо пройти стажування і отримати її.

Ближче до вечора майже всі столики зайняті закоханими парочками, є ще декілька вільних столів. За один такий стіл, що знаходиться найдалі від людей і найближче до річки займає чоловік, що одягнений у чорні штани та футболку, Інес каже, що це віднедавна їх постійний клієнт, пропонує мені взяти в нього замовлення. Він постійно замовляє одне й те саме, тому проблем не буде, а тільки плюс до досвіду.

- Вітаю, сьогодні я буду Вашою офіціанткою - кажу, помічаю, що це молодий чоловік років тридцяти, має привабливу зовнішність, але от очі коричневі, майже чорні і в них нічого хорошого не відображається від цього в мене мурахи по тілу. Поки я розглядаю його, розумію, що пропустила, що мені скзали, а говорили португальською, от халепа, кажу українською, а англійською:

- Перепрошую, можете, будь ласка, повторити англійською - намагаюсь посміхатись своєю наймилішою посмішкою.

- Понабирають немічних, проблеми зі слухом, кажу мені ваш сніданок та еспресо - я не очікуючи такого відношення геть розгубилась.

- Вибачте, але ми не подаємо сніданки о такій порі - відповідаю заїкаючись.

- Ти впевнена? - під холодним поглядом карих очей, я вже ні в чому не впевнена. Дякуючи, на допомогу приходить Інес. Виявляється сніданки подаються о такій порі, коли Інес приймає замовлення чоловік спілкується зовсім по-іншому, більш стримано.

Відходимо від столика і мої щоки червоні та горять, як соромно, але дивує інше, чому він так зі мною розмовляв, якщо вміє спілкуватись ввічливо. Як тільки кухня повідомляє, що страви готові я збираючи всі свої сили йду до столика.