Розділ 1

- Батьки не хвилюйтесь, все буде добре - заспокоюю батьків, а в самої сльози на очах бринять від майбутньої довгої розлуки.

- Ми не можемо не хвилюватись, ми тебе дуже любимо - каже мама, а тато її міцно обіймає, вони один одного підтримка.

- Кохана, наша Соля не їде назавжди, ми будемо бачитись, або ми до неї в гості, або Соломія до нас буде приїздити - тато як завжди знає, що сказати, щоб заспокоїти маму.

- Звісно, як тільки будуть канікули, я одразу приїду - обіймаю спершу маму, а тоді тата, брат десь спізнюється, але я не ображаюсь, бо знаю, що він мене любить, просто в нього зараз вік такий, підлітковий.

- Для чого їхати у Португалію, щоб вивчати журналістику, в Україні теж можна було продовжувати навчатися? - ніяк не заспокоюється мама, хоча новину, що я їду сказала, ще два місяці тому, в неї був час усвідомити це і прийняти.

- Так, мамуль, це всього на рік, я не могла відмовитись від такої пропозиції, ти ж знаєш, як для мене це важливо. Через рік я повернусь в Україну, окрім України я більше себе ніде не бачу - чую, що вже оголосили посадку на мій рейс.

- Знаю, доню, все біжи, не забувай телефонувати і писати. Коли ти встигла вирости? - відповідає мама, а тато додає: - В будь-яку годину дня і ночі, особливо, якщо потрібна буде допомога.

- Дякую татку, я побіжу, люблю вас - тільки розвертаюсь та прямую до стійки реєстрації, як чую крики свого брата:

- Стій, Солю, зачекай.

- Стою, Данило не біжи так, я сюди чую як стукає твоє серце - з поспішкою дивлюсь на брата, він проноситься крізь батьків і обіймає мене.

- Я встиг, пробач, не розрахував час. Пиши і швидше повертайся, бо без тебе всю свою турботу батьки на мене спрямують - промовляє жартуючи.

- Даню, бережи їх, вони в нас найкращі - серйозно говорю - і себе також.

- Дякую, ти також, все біжи, а я пішов їх заспокоювати, особливо маму - обіймаю наотсанок брата. Пощастило мені із сім'єю. Різниця в мене із братом три роки.

Після ресєтрації знаходжу свою місце в літаку, сідаю та налаштовуюсь на п'ятигодинний політ. Через п'ять годин я вперше буду сама закордоном. Випала нагода четвертий курс журналістики навчатись в Лісабонському університеті і я не могла цим не скористатись. Це хороша пригода, щоб побачити на що я здатна, так батьки допомогли винайняти невеличку квартиру на окраїні Лісабону, але я як тільки приїду знайду підробіток, хочу самостійно заробляти собі на життя і поєднувати із навчанням. Батьки виховали бережне ставлення до коштів і до людей, що працюють.

П'ять годин промайнули дуже швидко і ось я стою в аеропорту у серпневу спекотну погоду, чекаю на таксі, доводиться чекати двадцять хвилин. Вирішила прилитіти за два тижні до початку навчання, щоб був час на ознайомлення із містом та менталітету місцевого населення, яке змішується із безперервним потоком туристів. Взяла час собі на адаптацію, бо коли почнеться навчання в мене не буде на це часу.

Сідаю в таксі і насолоджуюсь краєвидами та архітектурою крізь вікно, з португальською в мене не дуже, почала тільки вчити, як дізналась, що їду в Португалію, а от із англійською мовою в мене все чудово.

Водій таксі паркується в тихому мальовничому районі із двоповерховими будиночками, моя квартира знаходиться на другому поверсі. Заходжу, мене зустрчає мила бабуся, що віддає мені ключі, португальку я знаю погано, а вона англійську зовсім не знає, тому наша розмова коротка і те з допомогою жестів та перекладача на телефоні.

Заходжу в квартиру, одразу відчуваю, як тут душно, ще літо і це дуже відчувається, вікдриваю вікно і виходжу на маленький балкон, краєвид неймовірний, десь далеко щось синіє, там напевно океан, завтра планую поїхати туди, а з іншої сторони вигляд на парк, де метушливо бігають діти та дорослі. В квартирі панує чистота, облаштована мінімалістично та зі смаком.

Ставлю речі та оглядаюсь, пишу повідомлення батькам, що все добре, уже на місці і що буду відпочивати, відповідь отримую миттєво, фотографую краєвид і надсилаю в чат. Дістаю лиш необхідні речі, ініші речі буду розбирати завтра, як відпочину. Приймаю душ, одразу стає легше і дуже бадьорить, виявляється в мене є ще сили, тому вирішую вийти на коротку прогулянку і щось купити собі на вечрю і якщо пощастить на сніданок, а якщо ні, то можливо в кав'ярні можна буде поснідати.

Одягаю літню сукню, русяве волосся заплітаю в косу, щоб не так спекотно було. Прогулянка триває недовго, помічаю, що живу у жвавому районі, є поруч магазин, в якому купую продукти, ще є кав'ярні, але більшість з них не працюють, а от бари, будь ласка, працюють. Все що сьогодні мені хочеться, це пошвидше дійти до ліжка та заснути.

На телефон приходить сповіщення, це смс від мої студенської подруги, яка теж поїхала на навчання, тільки у Велику Британію. Поки повертаюсь додому ділюсь першим враженням із подружкою, а вона розповідає про свій приїзд. Отримую фото і бачу, що холодна британська погода - це не міф, а жортока реальність, особливо для людей, що обожнюють сонце, тобто для мене. Я була на сьомому небі від щастя, як дізналась, що лечу і сонячну Португалію.

Заходжу в квартиру, ставлю продукти в холодильник, переодягаюсь в піжаму, шорти та майку і як тільки голова торкається подушки, я вмить засинаю.

Прокидаюсь коли вже дуже світло, дивлюсь на годинник, уже восьма ранку, даю собі час ще трішки полежати, налаштуватись на день і час, щоб повірити я це зробила. Крізь відкритий балкон чую, що місто вже давно прокинулось, тому далі не гаючи часу, йду в душ, готую сніданок, одягаю вільні короткі шорти і світло-коричневий  топ і виходжу досліджувати місто і район в якому я буду мешкати рік.