Глава 5. Аліна

Аліна

Я стою наче закам'яніла, намагаючись зібрати думки докупи. Але всі слова зникають, коли я дивлюся в його очі. Відчуваю, як червонію, а в шлунку все перевертається від хвилювання. Відкладаю чашку з кавою на столик, бо боюся, що від тремтіння обпечу собі руки.

Всередині мене все стискається. Я не знаю, що сказати, слова просто зникають з голови. Неочікувала побачити Владислава тут, а його погляд, здається, проникає в саму душу. Моя розгубленність одразу стає помітною, бо я починаю говорити перше, що спадає на думку.

— Пане Романов, я… я не очікувала вас тут побачити, — мій голос ледь чутний, і я одразу ж шкодую про свою реакцію.

Владислав повільно підходить ближче, його погляд не відпускає мене ні на мить.

— Вочевидь, не очікували, — кидає він, обводячи поглядом порожню крамничку. Він повільно обдивляється крамничку, і на його обличчі з'являється щось схоже на зацікавленість.

— Це прикре непорозуміння… Я не знала, що потрібно бути в агенції з самого ранку. Як бачите, я працюю тут сама, — мій голос ледь не зривається від хвилювання. — І мене немає кому замінити…

— Цікаво, — каже він, роблячи кілька кроків до мене, і кожен його крок змушує серце битися сильніше. — Виходить, ви цінуєте цю роботу більше, ніж можливість увійти у світ моди? У мій світ?

Його питання наче удар в серце. Я відчуваю себе маленькою дівчинкою, яку присоромили за недбайливість.

— Ні, звісно, ні… — з запалом заперечую я. — Я дуже хочу працювати у вашому агентстві, просто… — слова застрягають у горлі.

Він робить ще один крок, і тепер ми стоїмо зовсім близько. Я відчуваю його аромат — тонкий, дорогий парфум, який змішується з запахом книг у крамничці і свіжості повітря з вулиці. Моя голова йде обертом від його близькості і напруженої атмосфери між нами.

Його пильний погляд не відпускає мене, ніби я під мікроскопом, і він намагається розгадати всі мої таємниці.Серце гупає так сильно, що я боюсь, він почує його удари. Від цього напруження я навіть забуваю дихати. Усі думки розсипаються, як картковий будиночок, і все, що залишається, — це відчуття його присутності.

Владислав стоїть злочинно близько до мене, і я не можу відвести очей від його обличчя — такого владного, холодного, але водночас привабливого. 

— Тоді доведи це, Аліно, — шепоче він, нахиляючись ближче, так що я відчуваю його дихання на своїй щоці.

Його рука підіймається, і я, затамувавши подих, спостерігаю, як він ніжно заправляє неслухняне пасмо волосся за моє вухо. Цей простий жест здається мені таким інтимним, що я відчуваю, як щоки палають.

Він легенько торкається пальцем лінії мого обличчя і повільно проводить ним вниз — від скроні до вилиці, зупиняючись на підборідді. Його дотик обпалює, залишаючи за собою слід тепла. Моє серце б’ється ще швидше, а тілом пробігає хвиля мурашок. Я не можу поворухнутись, ніби зачарована. Цей чоловік будоражить і захоплює мене, як ніхто в житті.

— Така неземна краса повинна сяяти і вражати, а не скніти за прилавком книжкової крамниці, — шепоче він, знову нахиляючись ближче, так що я відчуваю його дихання на своїй шкірі. Від його слів у мене перехоплює подих.

Владислав продовжує торкатись мене, його пальці пестливо ковзають вниз по шиї до ямки між ключицями. Я мимоволі затримую дихання, відчуваючи, як всередині мене розгорається вогонь. Це щось більше, ніж просто бажання — це суцільний магнетизм, від якого неможливо втекти. Голова йде обертом від близькості його тіла, від цього запаху дорогого парфуму, що затуманює мій розум.

Але раптом цей момент обривається. Дзвінок над дверима крамнички лунає, мов громовий розряд. Я здригаюсь і різко відводжу погляд від Владислава, повертаючись до входу.

На порозі стоїть Ян з букетом квітів у руках, його обличчя застигло в здивуванні. Мені здається, що час на мить зупинився. Ян переводить погляд з мене на Владислава, і я помічаю, як його очі звужуються від підозри. Напруга у повітрі стає одразу відчутною.

— Аліно? — чую здивований голос мого хлопця. — Я думав, що ти одна, — Ян намагається всміхнутися, але його голос звучить надто напружено і усмішка не вдається.

Відчуваю, як холодний піт виступає на спині. Владислав не поспішає відходити від мене, його пальці все ще залишаються на моїй шкірі, неначе він навмисно хоче підкреслити свою присутність. Ян це помічає, і його обличчя стає жорсткішим.

— Я саме збирався йти, — промовляє Владислав спокійно, відпускаючи мене і роблячи крок назад, ніби цей момент між нами нічого не значив. — Залиште все це і приходьте в агентство сьогодні ж. Я чекаю на вас о третій годині. Не запізнюйтесь, Аліно.

І з цими словами він різко відвертається, кидає останній пронизливий погляд на мене і, не звертаючи уваги на Яна, виходить з крамнички, залишаючи мене стояти з прискореним серцебиттям і мільйоном питань у голові. Мої руки досі тремтять, а всередині — змішане почуття захвату і збентеження.

Він дав мені другий шанс... Але чому?

Я стою посеред зали, намагаючись заспокоїти своє серце, яке досі шалено б'ється. Ян підходить до мене, простягає букет, але я бачу, як у його погляді вирує злість і мільйон запитань. Він напружено мовчить, але я знаю, що пояснення не уникнути.

І я не впевнена, чи готова я дати йому відповіді. І чи взагалі я їх маю, ті відповіді…

***

Ну, що друзі, діліться враженнями)) Як вам ситуація?) Буде знову скандал з Яном, як думаєте? Влад врзив своєю появу, скажіть?)) І не тільки появою ;)

Дякую усім, хто читає. Не забувайте додавати книгу в бібліотеку і подаруйте книзі сердечко) Усім тихого дня!