Глава 3. Аліна

Аліна

Виходжу з кабінету Владислава Романова і зачиняю за собою двері. Зупиняюся і важко видихаю. Мені треба перевести подих. Серце калатає в грудях, як навіжене. Кілька секунд тому я сиділа перед ним, якась несуттєва дистанція розділяла мене і найвпливовішого чоловіка в світі моди. Я ще ніколи не бачила його зблизька. Чорт забирай, який він красень! І такий стильний. А ще до біса сексуальний… Я сиділа перед ним і майже не дихала. А зараз не можу повірити, в те, що сталося за цими дверима! Від радості аж груди розпирає, яка б’є ключем.

Романов залишає мене в агенції! Повірити не можу. Здається, це сон. Ще нещодавно я вважала, що можу ставити хрест на своїй мрії, і вже збиралася зникнути звідси назавжди. Але Владислав одним своїм рішенням змінив моє майбутнє і знову запалив надію в моєму серці. Не розумію, що саме його зацікавило в мені, але ця можливість… вона мій квиток у новий світ.

Чую якісь звуки позаду себе, що доносяться з кабінету Романова. Боже, я ще й досі стовбичу тут, під його дверима! Треба відійти, а то ще подумає, що я підслуховую. Спускаюся сходами на низ і йду на вихід. Поглядом вивчаю дівчат, що зібралися в холі. Вони такі впевнені, витончені, досвідчені. Наче з іншої планети, створені саме для камер і подіуму. На їх фоні я знову почуваю себе не гідною бути тут. Сумніви починають гризти мене зсередини, але я відганяю їх. Сам Романов дав мені шанс, значить я не просто дівчина в джинсах, що працює в книжковому магазині. Він дав мені шанс!

Виходжу з будівлі агенції і одразу отримую повідомлення. Це Ян. Питає, чому я так довго. Чорт! Я й забула, що ми домовилися про зустріч. Треба поспішити. На ходу друкую смс у відповідь, що я вже в дорозі і скоро буду. Знаю, що запізнюся, але впевнена, що Ян зрозуміє мене. Так вже хочу поділитися з ним новиною! Зараз я йому все розповім і ми разом порадіємо й відсвяткуємо смачним латте цю подію.

Автобус зупиняється практично біля входу в парк і я йду до нашого місця. Там мене вже чекає Ян. Махаю йому рукою і з усмішкою йду до нього. Та коли я підходжу, на його обличчі немає радості. Він виглядає зосередженим і трохи роздратованим.

— Нарешті, — чую невдоволені нотки в голосі. — Чому так довго? Я вже зачекався.

Ні тобі привіт, ні поцілунку. Чого це він?

— Пробач, будь ласка. Просто мене викликав до себе Романов… Уявляєш, він запропонував мені залишитися! Дав шанс попрацювати в його агенції!

Не стримую радості і широко всміхаюся. Я справді рада цій можливості. В мене аж голос тремтить від хвилювання.

Але Ян дивиться на мене і зовсім не радіє. Чесно, я не очікувала на таку його реакцію. Його погляд холодний, і замість підтримки я бачу в ньому якесь роздратування.

— Тобі насправді аж так це потрібно? — запитує він сухо. — Ти сьогодні вже опозорилася перед ним через те падіння, хіба ні? 

— Яне, але це шанс… Я знаю, що буде непросто, але я хочу спробувати, це важливо для мене, — пояснюю, хоча на душі вже назріває важкість.

— То ти тепер вирішила прислужитися йому? Великий Романов зійшов з небес і дав тобі шанс! Яка подія!

— Мені не подобається твій сарказм, Яне.

В його словах наче лезо ховається. Раптом уся радість у мені починає згасати. Невже він не радий за мене?

— І що тепер? Ти будеш весь час там пропадати, а я на тебе чекати? Ти навіть сьогодні не змогла прийти вчасно! І так буде кожен раз?

— Ні, що ти… Просто я буду трішки більше зайнята, але це не відобразиться на наших стосунках. Хіба ти не радий за мене? — намагаюся дати йому зрозуміти, наскільки для мене важлива його підтримка, але його обличчя лишається напруженим.

— Я думав, ми з тобою плануємо інше майбутнє, Аліно. А тепер ти влізла в цю моду, де ти будеш ходити напівгола і виставляти себе на показ. Що це тобі взагалі дасть?

Відчуваю, як розчарування заповнює мене, немов крижана вода. Я чекала підтримки, а отримала сумніви і непорозуміння. Згадую, як кілька хвилин тому виходила з кабінету Владислава з надією, з думкою, що цей момент — початок чогось більшого. А зараз Ян стирає мою радість. Стає образливо і боляче.

— Ти не розумієш… — ледве чутно кажу, ховаючи гіркоту в голосі.

Ян закочує очі і ховає руки в кишенях. Його обличчя напружується ще сильніше.

— Не розумію? — саркастично перепитує він. — Та мені здається, що ти сама не розумієш, чого хочеш! Всі ці подіуми, ці покази… Хіба ти не розумієш, що це все не серйозно?! Це просто ілюзії, Аліно. І, як на мене, — він робить паузу, погляд його холодний, — ці ілюзії далекі від реальності.

Його слова обпікають, і всередині щось надломлюється. Я ніби хочу сперечатися, довести йому свою точку зору, але відчуваю, як запал згасає під його презирливим поглядом.

— Ян, я не прошу тебе мене розуміти, — м'яко кажу, намагаюсь хоч якось зберегти спокій. — Я просто хочу, щоб ти мене підтримав… Це просто шанс, який може змінити моє життя! Я думала, ти захочеш порадіти за мене…

— Порадіти за те, що ти будеш весь час зникати на роботі? За те, що ми навіть нормально побачитися не зможемо? — він махає рукою, в його голосі звучить нетерпимість. — Вибач, але я зовсім не відчуваю радості. Навпаки — мені це злить.

— На що ти натякаєш? — зупиняюся, дивлячись йому прямо в очі. Раптом стає страшно.

— Я кажу, що там, в так званому світі моди, там одні повії, Аліно! І все вирішує секс! А ти навіть не усвідомлюєш цього! У тебе нові "можливості", нові амбіції, ще якісь рожеві поні літають в твоїх очах. А я бачу, що той підсвинок Романов просто хоче тебе використати! Трахне тебе і на тому твій шанс закінчиться! 

Я затамовую дихання. Все, що я щойно почула, викликає біль і сильно ранить. Сльози підступають до очей. Ян помічає це, але йому байдуже.

— Все. Мені набридло. Я пішов, — його голос лунає холодно і мене це ображає.

Він різко розвертається і йде геть, і за мить його постать зникає в натовпі. Я залишаюся одна, приголомшена, з пустотою в душі. Кілька хвилин тому я була сповнена радості, віри в свої сили, а тепер стою тут, відчуваючи гіркий присмак самотності.