Глава 1. Владислав

Владислав

Давненько я не проводив кастинги. Тим паче такі, де я присутній на них особисто. Через це сьогодні зібралося купу охочих юних дівчат, які жадають підкорити своїми принадами жорстокий світ моди.

Такого стовпотворіння я вже й не пригадаю. Я б із задоволенням пропустив цей веселий захід, але хочу особисто знайти когось особливого, когось такого, щоб мій погляд зачепився і я зрозумів, що ось вона — моя майбутня головна зірка агентства.

Сиджу в центрі залу, відкинувшись на спинку крісла, і спостерігаю за черговим кастингом. Я вже давно звик до цього одноманітного процесу — моделі крокують подіумом одна за одною, жодна не справляє враження. Всі вони однакові: ідеальні тіла, впевнені рухи, порожні очі. Все це давно набридло.

Черговий кастинг, чергові обличчя. Я бачив це вже тисячі разів. Дівчата виходять на подіум одна за одною, їхні рухи відточені, кожен крок продуманий. Але я вже давно втратив інтерес до ідеальних тіл і облич, які не мають жодної індивідуальності. Вони всі однакові, наче вирізані з однієї форми.

Поруч сидить Діана, моя асистентка, і Марк, один з асистентів. Вони обговорюють кандидаток. Їхні голоси дратують мене.

— Ця занадто висока, — говорить Діана, ледь не з відразою в голосі.

— А ця навпаки, занадто худа, — додає Марк.

— Мені нецікаві ваші особисті думки, — кажу я різко, не відводячи погляду від подіуму. — Якщо ви хочете щось сказати, дайте чітке рішення. Інакше мовчіть.

Слова зависають у повітрі. Вони обоє одразу замовкають, відчуваючи мій тон. Я не терплю безглузду балаканину. Мені потрібен результат, і я плачу їм за те, щоб вони приносили мені його, а не слухати порожні коментарі.

Залишаю своїх помічників без уваги і повертаюся до показу. Нічого нового. Одні й ті ж обличчя, одні й ті ж рухи. Все це занадто передбачувано. Набридло. Тут і без мене все можна вирішити. Діана і Марк професіонали своєї справи, оберуть потрібних дівчат і без моєї участі. 

Вже збираюся встати і піти, коли помічаю її.

На подіум виходить дівчина. Вона явно новачок — її кроки невпевнені, рухи незграбні. Вона виглядає так, ніби опинилася тут випадково. Але в ній є щось, що змушує мене не відвести погляду. Її слабкість і недосвідченість відразу привертають мою увагу. Дівчина намагається тримати себе в руках, але я бачу, що вона нервує. Це змушує мене залишитись.

Волосся ніжно-русявого кольору лежать якось занадто просто і це змушує затримати на ньому погляд. Помітно, що воно натуральне і без теперішніх ботоксів чи ламінування.

Уважно слідкую за нею. Оцінюю фігуру, зовнішність. Вона гарненька, а фігурка таки доволі спокуслива. Продовжую пильно слідкувати за нею.

Дівчина йде вперед, підходить ближче, доходить до краю подіуму, але раптом її нога підгинається. Вона падає на коліна прямо переді мною. В залі на мить стає тихо. Інші моделі починають перешіптуватися, очікуючи на реакцію. Я ж продовжую спостерігати. Ніхто не знає, що вона зробить далі. І це мене цікавить.

— Вона впала, — шепоче Марк, ледь стримуючи посмішку.

Я кидаю на нього холодний погляд, і він одразу замовкає.

Але дівчинка підводиться. Її ноги тремтять, обличчя палає від сорому. Минає кілька секунд і дівча опановує себе. Хоч в очах бринять сльози, але вона продовжує, робить крок вперед. Ще один. І ще. Вона закінчує показ, попри все і не зважаючи на біль. 

— Після показу, — говорю без будь-яких емоцій, — викличте її до мене в кабінет. Хочу бачити її особисто.

Діана дивиться на мене, явно збентежена.

— Але, Владиславе, вона новачок, і впала... Не думаю, що це хороша кандидатура.

— Я не просив твоєї думки, — перебиваю її різко, не дивлячись в бік асистентки. — Просто зроби те, що я сказав.

Вона не сперечається, тільки швидко записує щось у планшеті. Марк не наважується промовити більше жодного слова. Вони обидва знають, що я не пояснюю своїх рішень. В мене немає часу на пояснення.

— Дякуємо, ви можете йти, — говорить Діана і вимальовує на губах штучну усмішку.

— Як її ім’я, — питаю, поки дівчина ще стоїть на сцені.

— Аліна. Аліна Савченко.

Я кидаю останній погляд на дівчину, яка зникає за кулісами, і підводжуся.

— На сьогодні все, — кажу я різко і піднімаюсь із крісла. — Завтра зустрінемось. Чекаю на Аліну у кабінеті.

Не чекаючи відповіді, залишаю залу. Я знайшов, те що шукав. Аліна. Я завжди отримую те, чого хочу. Але ця дівчина ще не знає, що вона вже зробила перший крок до того, щоб належати мені.