...

-Артем, мені сьогодні запропонували взяти участь в конкурсі «Архітектор року», я ще вагаюся чи йти мені туди. Хочу дізнатися твою суб’єктивну думку. Як друга.

-Як друга…-бурмоче собі під ніс. –Я впевнений, що тобі потрібно спробувати, ти виграєш цей конкурс!-каже це з усміхненим обличчям але з малою біллю в очах.

Помітивши це я нічого не сказала, але напевно щось його зачепило, а можливо і до моїх слів.

Закінчивши роботу виходжу на вулицю і прямую до свого автомобіля, навкруги ні людини лиш охорона. Підходжу до машини як раптом мене хтось хапає за руку. Обернувшись я побачила друга.

-Що ти робиш?-питаю в нерозумінні.

Він нічого не сказавши схопив за талію і пристрасно поцілував.

-Що це було?

-Вибач.-з ледве помітною усмішкою пішов.

-Оце дожилася.-сказала сама собі перебуваючи в шоці.

Відкриваю дверцята машини і виїжджаю до дому.

Думки перебиває звук сповіщення на телефоні.  Це повідомлення від Артема.

«Вибач мене, погарячкував, я підтримую твою позицію. Ми просто друзі.»

-Він вирішив мене морально добити? Окей пробачу.-подумки.

«Рада що ми порозумілися, друг.»-відписую.

Емоційні гойдалки, маніпуляція, чи просто бажання володіти мною?-роздумую.

Нарешті я вдома. Можна трохи відпочити і ще раз подумати над конкурсом.

Тут має бути критичне мислення. «якщо я візьму участь що зміниться?», «якщо я не візьму участь, що зміниться?», «якщо я програю то, що буде?», «якщо я виграю то, що буде?». Саме за такою схемою я завжди приймаю правильні рішення.

З такими думками я просиділа ще годину. І вирішила що все таки потрібно спробувати.

Ну а далі моя голова наповнилась думами про ситуацію з Артемом. Він щось замислив? Та ні я себе знову накручую. Але те, що сталося вже не забуду.