...

-На одному сайті я побачила оголошення «Всеукраїнський конкурс, найкращий архітектор року». Мені здається ти маєш взяти участь. Як ти на це дивишся?-питає викладачка.

Від почутого я задумалась. З одного боку я і так знаю що найкраща, а з іншого це непоганий шанс пропіаритись.

-Я обіцяю подумати над Вашою пропозицією.

-От і добре.-усміхнулась Оксана. –посилання на цей сайт вже відправила тобі, на випадок якщо погодишся взяти участь.

Дивлячись на цю жінку в малиновому піджаку, класичних брюках, вишуканою хустинкою зав’язаною на шиї, місткою сумкою і туфельками «лодочки», хочеться захоплюватись нею і знову навчатися нової інформації.

Ми говорили з нею про життя ще годину, після чого жінка пішла. А я залишилась зі думками про конкурс. А ще чомусь мені здалося дивним, що в останній час багато хто помічає моє кільце. «В принципі питання про нього завжди були…»-заспокоїла свої думки.

Що ж продовжую перевіряти проекти і звіти. Паралельно думаючи про конкурс.

                                              *Стук у двері*

-Заходьте.

Двері відкрилися і на порозі стоїть Артем з горнятком кави і ще чимось. Підходить до мене і каже:

-Ти не збираєшся до дому, вже кінець робочого дня?

Піднімаю погляд і бачу хлопця в чорних брюках і білій сорочці на довгий рукав.

-Та я ще не все допрацювала. А ти чому ще тут?-питаю.

-Ось приніс тобі каву і фініки- ставить на столик.

-Дякую, це саме те, що мені потрібно.

-Може я тобі допоможу? Бо ти ще довго будеш тут сидіти.

-Ні не треба, ти ж знаєш що я мушу все сама перевірити.

                                          *Артем сідає поруч*

-Давай я ці файли посортую по папках. –бере купу файлів і допомагає.

-Добре. –щира непомітна усмішка промайнула на мені.

З Артемом справитися з роботою стало набагато швидше. Ми працювали, розмовляли, сміялися….

І тут я наважилась розповісти йому.