...

-В записці ти написав українською мовою… Ти її вивчив?-питаю.

-Трохи давніше вивчав. От і знадобились знання, але нею я можу тільки писати, говорити ще не навчився.

-А як ти дізнався що я-українка?

-Такі красуні є тільки тільки в Україні.-усміхнувся, і продовжив танцювати.

-До речі завтра я повертаюся на батьківщину. Тому давай відпочивати.

-Це трохи сумно, давай хоч обміняємся телефонами.-мовив Алі.

-Добре, тримай.-простягаю йому свою візитівку.

-Ого ти головний архітектор? Це круто!-з захоплюючим поглядом мовив. Очі засяяли, а голос став м’якшим.

Помітивши це, я трохи задумалась, чи варто було взагалі давати йому візитівку.

Чому він не перестає на мене дивитися? Блін, невже це той самий погляд кохання? Ну все, я влипла… Так Владо, зберися! Це ще не точно.- тремтячий голос моєї свідомості далі промовляє.

Пролунала спокійна музика на яхті. Всі одразу переключились зі запального танцю на спокійний вальс.

Ні тільки не вальс… Він запросив мене потанцювати з ним і взяв за руку.

Ну все тепер точно капець!-думки не покидали мене.

Ми почали танцювати, а він далі дивися на мене цим поглядом. Легко тримає мене за руку і талію, плавно веде в танці. В цей час я покинула свої думки і просто поринула в музику. Але десь глибоко в душі просила щоб цей погляд просто був звичайним.

Музика була легкою і душевною а навкруги ніби не було ні душі. Точніше я просто нікого не помічала, але людей було багатенько і всі вони чомусь перестали танцювати на середині музики. І тут я помічаю що вони всі дивляться на нас… Що я відчувала в цей момент словами не передати. А вони просто продовжують дивитися як ми танцюємо. Думи знову появилися в моїй голові.

А Алі також продовжує дивитися в мої очі.

Коли ця музика закінчиться? Чому вона така довга.

В глибині душі я не знаходжу місця собі. А він не відводить погляд, і всі ці люди не відводять погляд.