...

-Це має бути дім але дуже незвичайний, такий якого ні в кого немає. А і ще найголовніше, він має вступити до книги рекордів Гінеса. –додає жінка.

Тут я задумалась не на жарт. Але трохи переключившись помітила, що Маша ще ні разу нічого не сказала. Але через хвилину я почула як вона щось вигукує англійською і каже до клієнтки. В перекладі питання прозвучало так:

-Скільки є часу в мене?

Тут жінка дає документи які потрібно підписати і там жирними літерами пише «5 days». В цей момент я замислилась «що ж таке придумати щоб воно підходило панні?».

Після тривалої розмови я та Маша вийшли з будинку, і відійшовши пару метрів та починає патякати російською до мене. Переклавши це буркотіння в голові речення прозвучало так: «Можеш навіть не надіятись, проект буде мій!», так я нажаль знаю цю мову але відповіла так:

-Я тебе не розумію. Так що пельку на пательку і шуруй звідси. – сказавши я викликала таксі.

Маша заціпеніла, я впевнена що це вона не зрозуміла ані слова. Так цій стерві і треба. Вона ще хвилин п’ять стояла роздумуючи що я її сказала. Так іменно сказала а не накричала, ми ж цивілізований народ. А от вона, в своєму вислові ніби нагарчала.

Я і на роботі ніколи не підвищую тон, бо розумію що кожна людина-особистість в якої є свої права і особисті кордони. У випадку з Машею, я давно вже зробила для себе висновок. росія –не люди. Але менше з тим.

Я зателефонувала до Еріки.

Не пройшло і три гудки як пролунало з слухавки:

-Так Владо Олексіївно, слухаю Вас.

-Привіт Еріко. Мені потрібно залишитися в Америці ще на п’ять днів, це стосується проекту. Можеш будь ласка здати електроні квитки і купити нові на авіарейс Америка – Дубай.

-Гаразд, зараз все виконаю, а чому аж на п’ять днів зазвичай проекти ви придумуєте за день – два?

-На цей раз не все так просто, цей проект має потрапити в книгу рекордів Гінеса. –заклопотано кажу я.

-Ого, добре я зараз вам надішлю електронні квитки.