...

Ох, ці запеклі бої за корону. Гравці один за одним вибувають з гри.

Промайнуло дві важких години, а мене досі невикрили. Гра закінчилась, таких профі було важко перемогти.

Вмикається світло. Відкриваються двері. До мене прямує чоловік з подушечкою, на якій стоїть та сама корона.

-Міс, ця діадема, Ваша.- сказав той чоловік і одів на мене цю прекрасну річ.

Мені всі аплодують і усміхаються.

І тільки один тип навпроти, стежить за цим, та одним жестом піднімає келих, і випиває ніби за мене. 

Цілу ніч думки були про цього чоловіка, здається він мене звідкись знає. Це і не дивно я ж відома особистість напевне це один з прихильників. Але я не впевнена. Він здається не таким простим…

Зранку попрямувала я на роботу. І першим ділом мене зустрічає Еріка.

-Владо Олексіївно я вітаю Вас з виграшом! Можна мені потім подивитися на неї? Вона ж напевне шикарна.- радісно промовила працівниця.

-Привіт Еріко, дякую, звичайно можна подивитися, я потім привезу її. –ласкаво сказала я.

-Це дуже добре- усміхнено промовила Еріка.

-Що в нас по проектах? Готель Мері, вже будується?- питаю.

-Так, звичайно ми вже надіслали проект і вже заливають фундамент.

-Добре коли все йде по-плану. Якщо можеш, принеси мені кавусю.- прошу я

-Звичайно, зараз.- погодившись, дівчина пішла.

Залишившись одна в кабінеті, я не могла не думати про цього гравця-незнайомця. Здається що хтось за мною стежить. Напевне я себе накручую. Я- втомилась. Мені потрібно поїхати у дві країни по справах. І знову робота. Потрібно ще кудись, поїхати.

-Ось Ваша кава. – перебиває мої думки Еріка і ставить каву на стіл.

-Дякую…. Еріко можеш мені дістати три квитки у різні країни.