Розділ №45. Пробудження некроманта і загроза купідона

ДЕЙВ САКРЕД:

Розплющити очі виявилося надскладним завданням. Ніби мої повіки були налиті розплавленим свинцем, а в черепі хтось завзято намагався приготувати відбивні з моїх мізків. Перше, що я відчув, прийшовши до тями, — це дику, нестерпну ломоту в кожному суглобі та стійкий, різкий запах медичного спирту, який зазвичай означав лише одне: я знову дивом оминув чергову екскурсію на той світ. Не те щоб це було чимось особливим, ні. Таке періодично та й траплялося. Мене більше цікавило не те, як це сталося, а те, що зараз взагалі відбувалося.

В палаті стояла тиша. Я повільно кліпнув, фокусуючи погляд на малиновій маківці, яка лежала на моєму плечі. Як так сталося, що Блум примостилася головою прямо на моїх грудях і вчепилась у сорочку так мертвецько, ніби від цього залежало виживання всього людства? Вона ж збиралася взяти перерву й побути одна…?  Пам’ять люб’язно стала підкидати фрагменти спогадів, де  я сидів за столом з Реєм, а потім лежав на підлозі. Втім, від цих спогадів ситуація не стала більш зрозумілою. 

Від роздумів нестерпно загуділо в голові. Я ледь поворухнувся, щоб зняти напругу з затерплої руки, але щойно мої м'язи ледь помітно напружилися, Блум миттєво розплющила очі. Її погляд миттєво змінився з сонного на  вбивчий, і мені навіть  на секунду здалося, ніби в неї вселилася якась розлючена примара. 

— Навіть не думай рухатися, —  пролунав її голос хрипко від недосипу, але в ньому чітко чулася сталь. — Лежи там, де лежиш, і насолоджуйся тим фактом, що ти досі дихаєш.

— Що відбувається, Блум...? — прохрипів, люб’язно виконуючи її прохання. Щось мені підказувало, що якби я порушив його, то отримав би добрячого прочухана.  — Чому ти злишся...? І чому я відчуваю себе так, ніби по мені кілька разів проїхалася вантажівка…?

— Тому що по тобі пройшовся парад із кількох десятків розлючених примар, некроманте ти нещасний! — випалила вона, різко піднімаючись із моїх грудей, але руку з мого плеча так і не прибрала. Натомість вона нависла надо мною, дивлячись просто в очі з такою сумішшю шаленої люті й ледь стримуваного розчулення, від якого моє серце забилося втричі швидше. — Запам'ятай раз і назавжди, Дейве: якщо ти ще раз впустиш у своє тіло якогось блукаючого духа чи вирішиш пограти в мученика, я особисто влаштую тобі екскурсію на той світ без жодних контрактів і оплат! 

— Ти до біса красива, коли злишся, —  Я криво посміхнувся, хоча в грудях чомусь неймовірно щеміло від тепла. — До речі… Чому в мене розстібнута сорочка? Це була частина твого екзорцизму чи ти просто скористалася моєю беззахисністю і вирішила перевірити чи влаштую я тебе по всіх параметрах?

— Не перебільшуй свої заслуги, містере Сакред! — Блум спалахнула так яскраво, що її рум'янець можна було помітити навіть у темряві. Вона різко відвела погляд, прибираючи руку з мого плеча і схрещуючи їх на грудях. Видно, моя немічна спроба підняти їй настрій видалася не зовсім вдалою. — Мені довелося витягати тебе всіма доступними способами, бо інакше ти б так і залишився вічним елементом декору в маєтку твого улюбленого шефа!

— До речі про шефа... — я спробував нарешті сісти, морщачись від болю в ребрах, а Блум із невдоволеним зітханням допомогла мені підкласти подушку. Пасмо її волосся м’яко зачепило щоку, викликаючи шалене бажання ввіткнутися в нього та зі всієї сили притиснутись.  — Що сталося в будинку Біла? Я майже нічого не пам’ятаю.

— Сталося те, що твій керівник  виявився клятим покидьком, — відповіла вона, сідаючи на стілець біля ліжка. Її пальці знову невагомо торкнулися моєї долоні, перевіряючи пульс, а я не втримався і нахабно переплів їх зі своїми. Жахливо хотілося затриматися в цьому моменті, поки вона не передумала й не втекла. — Він отруїв вас снодійним та випустив із речей душі тих, кого вбив, перш ніж взяти валізи та поїхати геть. Певно думав, що вони тебе прикінчать швидше, ніж хтось прийде туди…

— Його спіймали…? — поцікавився, розглядаючи її бліде обличчя. Напевно, вона добряче втомилася, витягуючи мою душу з потойбіччя. 

— Спіймали, — у голосі Блум прослизнула злочинна задоволеність. — Рей наздогнав його з іншими поліцейськими на виїзді з міста й мало не підстрелив. Шкода, правда, що він виявився косооким. Я була б зовсім не проти, якби Рей відправив його прямісінько в пекло. Після всього того, що він скоїв, це було б хоч трохи справедливо…

— Як ти взагалі почуваєш себе, Блум…? — тихо запитав я, дивлячись на неї вже без жодної іронії. Хотілося перемкнути тему на щось інше, окрім смертей. — З Флай все добре…? 

Блум на секунду забарилася. Її пальці міцніше стиснули мою руку, а щоки знову злегка порожевіли. Вона відвела погляд на білу стіну палати, намагаючись зберегти свій звичний захисний панцир, але виходило це в неї надто погано. Я ледь тримав себе в руках, щоб не притиснути її до себе й насваритися за те, що вона взагалі туди сунулась. Але, боюсь, тоді б вона прибила мене на цьому ж ліжку. Моментально. 

— Флай була весь цей час в твоєї колишньої. Вони непогано провели час разом.

— Вона не моя колишня, Блум… — перевір погляд на стіну, вперше в житті радіючи тому, що мені відмовили. — Ми з нею навіть не зустрічалися. Їй завжди подобався більше Рей.

— А тобі…? — завмерла вона, пропалюючи стомленим поглядом.

— А мені подобаєшся ти, — вперто відповів їй, здогадуючись про що вона.  — І це не змінилося за цей час. 

Блум різко втягнула повітря, заплющуючи очі. Вона відкрила рот, ніби збираючись випалити чергову порцію їдких зауважень, але слова застрягли десь у горлі. Натомість її плечі непомітно розслабилися, а на губах з'явилася ледь помітна стомлена усмішка. Хоч якась користь від того, що я мало не помер. 

— Ти повний ідіот, Дейве Сакреде, — тихо видихнула вона, злегка хитаючи головою. Тендітні пальці стиснулися на моїй руці міцніше. — Лежиш тут увесь у бинтах, ледь дихаєш після зустрічі з тогосвітніми туристами, а все одно думаєш про те, як наговорити чергову порцію дурниць.