Розділ №42. Священна дупа

ДЕЙВ САКРЕД:

Боротьба з ображеною до глибини душі Флай тривала рівно до того моменту, поки я не дістав телефон і не замовив найбільшу піцу в місті з подвійним сиром та куркою, додавши до цього кілька порцій картоплі фрі та солодкі десерти. Вже за пів години кур'єр стукав у двері, а за хвилину маленьке повітряне чудовисько забуло про всі свої погрози тримати мене в заручниках заради «грошиків». Наївшись смачненького, Флай милостиво дозволила мені жити в їхній квартирі й навіть благословила на тимчасовий притулок, після чого знову зникла у своїй кімнаті разом із фломастерами та улюбленою розмальовкою. 

У вітальні повисла відносна тиша, порушувана лише тихим невдоволеним сопінням Блум, котра була категорично проти такого підкупу з мого боку. Весь цей час, поки я воював із коробками від піци та намагався вдавати, що почуваюся тут абсолютно комфортно, вона сиділа на дивані, вперто спершись підборіддям на руку та  розглядала мене таким важким поглядом, що я був ладен поклястися: вона не просто хотіла вигнати мене при першій же нагоді — вона вже уявляла, як випихає мене за двері і зачиняє замок на п'ять обертів. Її малинові очі палали сумішшю роздратування, втоми й якоїсь незрозумілої тривоги. І я її чудово розумів. Ми ж бо чітко домовилися — три дні тиші, простір, «перевірка почуттів». А тут я, весь такий недобитий примарами, після розгрібання потойбічного сміття та натхнений дзвінком Рея, ввалююся в її дім під виглядом приватного охоронця.

— Ти так і будеш просвердлювати в мені дірку очима…? — не витримав я, присідаючи на край журнального столика навпроти неї. — Якщо хочеш висловити все, що думаєш про моє нахабство, можеш використати боксерські рукавички, про які казала Флай. Чи накричи на мене, якщо тобі стане від цього легше. 

— Я просто думаю,  що твоє поняття слова «окремо» дуже своєрідне. Тихіше у в’язниці буває, ніж із тобою, — прозвучав її голос, змушуючи моє серце пропускати удари. Вона важко зітхнула, відводячи погляд у бік, але встигла кинути на мене ще один убивчий погляд.  — Невже це дійсно настільки...

Її слова раптово перервав різкий та пронизливий дзвінок мого телефону, що лежав прямо на столі. Ми обидва одночасно замовкли й подивилися на екран з написом “Рей”.  Ну нарешті. Я прочистив горло, кинув швидкий погляд на Блум і прийняв виклик, навіть не відходячи вбік. Мені не було що приховувати від неї — ми і так надто багато часу витратили на недомовки. Блум, помітивши це,  мовчки підсунулася ближче до мене на дивані й так само нахабно, не соромлячись, притулилася плечем, прислухаючись до кожного звуку з динаміка.

— Так, Рею, є новини? — запитав я діловим тоном, намагаючись не звертати уваги на те, як близько її плече торкалося мого. 

— Можна й так сказати… — у трубці почувся важкий, втомлений видих слідчого, ніби він усю ніч розвантажував вагони з трупами. — У мене є для тебе дуже цікава і водночас паршива новина, Дейве.

— Яка ж…? — процідив я крізь зуби, очікуючи  добрячої підстави. 

— Джона не могли знайти пів дня, але наші хлопці таки підняли місто на вуха й перевірили дорожні камери виїзду з центральних районів. Так от, маємо зачіпку, — на мить замовк слідчий, дозволяючи мене перетравити думку. —  Останній раз цього рудого бачили приблизно дві години тому. Знаєш де?

— Де? — насупився, відчуваючи, як по спині пробігає неприємний холодок. Ненавиджу риторичні запитання Рея. 

— Він заїжджав до приватного будинку Біла. І після того не виходив, — у голосі Рея дзвеніла чиста злість та роздратованість. — Гадаю, твоя дівчина мала рацію і Біл був нашим другим злочинцем. У мене на руках уже є санкція на обшук і ордер на затримання. Єдине, що мені не подобається в цій ситуації — те, що наш штатний некромант, як ти пам’ятаєш, звільнився,  а у цих двох замкнені душі примар. 

— Це ти мені так тонко натякаєш, щоб я їхав з тобою і ловив їх, поки ти висуватимеш моєму керівнику претензії…? — зовсім не радісно  протягнув, розуміючи до чого той хилить. Не найприємніша новина… — Щоб тебе, Рею… А хто за Блум наглядатиме в цей час? А що, як хтось з них заявиться до них, поки я буду з тобою? Ти про це не подумав?

— Що ти, любий, я про це подумав! — радісніше вигукнув він, а у мене від його солодкого тону оскома взялася. — Тому бери своїх дівчат і вези до Бель. Вона буде невимовно рада і тобі, і їм. Особливо тому, що ти поїдеш підстраховувати мою священну дупу, яка їй поки що ще потрібна.

— Який у тебе милий план… — мій погляд зачепився за насуплену Блум, чиє плече все ще притискалося до мого. Судячи з того, як її брови зійшлися на переніссі, а губи стиснулися в тонку лінію, ідея їхати до якоїсь Бель за викликом самовдоволеного слідчого викликала в неї стійке бажання забити на Рея великий іржавий цвях.

— Не капризуй, Дейве, це питання національної безпеки… Або принаймні мого спокійного вечора, — хмикнув у трубці слідчий і раптово скинув дзвінок, не даючи мені жодного шансу на заперечення.

Я повільно опустив телефон від вуха, дивуючись нахабності старих друзів, які чомусь завжди розв’язували мої проблеми за мій же рахунок. Тиша у вітальні знову стала густою та майже відчутною. Блум відсунулася рівно настільки, щоб між нами знову з'явилася безпечна дистанція, хоча в її малинових очах уже не було колишнього крижаного роздратування. Скоріше вже у них читалося хвилювання. 

— Я так розумію, просидіти цей вечір в ліжку у мене не вийде? — тихо запитала вона, схиливши голову набік і пильно дивлячись на мене. — Твій улюблений слідчий знову знайшов пригоди на твою голову?

— Можна й так мовити. Ти сама все чула,  — зітхнув я, підводячись із журнального столика і відкидаючи телефон на диван. — Рей хоче, щоб ви зібрали речі й поїхали пересидіти бурю в нього вдома. 

— І як дружина Рея терпить його…? — процідила крізь зуби вона. — Він тягне додому всіх свідків, як бездомних котиків?