Розділ №41. Хабарник

БЛУМ ЛАВЛІ:

Сьогоднішній день тягнувся з якоюсь нестерпною, в’язкою втомою, наче мої ноги були наповнені свинцем. Шкільний час закінчився надто швидко, і тепер я гірко шкодувала про те, що не можна було залишити сестру там так само легко,  як у готелі з ночівлею та годуванням на тиждень, чи хоч на добу! Бо щойно ми переступили поріг нашої квартири, як Флай випустила на волю всю ту невикористану енергію, яка накопичувалася в ній за час вимушеного спокою. Вона буквально літала під стелею нашої вітальні, як заведена пружинка, сміючись і чіпляючись руками за люстру, розкидаючи навколо іскри своєї магії та розповідаючи про все, що у неї відбулося за цей час. 

— Флай, негайно спустися на підлогу... — в сотий раз повторювала я, тримаючись за голову і намагаючись упіймати її за край кофтинки. — Ти ж обіцяла мені вранці поводити себе нормально! Ти розіб'єш люстру, а в нас немає грошей на нову!

— Та я просто перевіряю, чи не забула, як це робиться, Блум! — весело відгукувалася вона згори, роблячи черговий виток навколо вікна. — Як там казав містер Сакред? Якщо довго не практикуватися, то можна й забути, як це робиться. 

Я хотіла вже прочитати їй лекцію про те, що він точно мав на увазі не її польоти, як раптом у коридорі пролунав різкий, наполегливий дзвінок у двері. Дурне серце чомусь зробило дивний кульбіт у грудях і я завмерла посеред кімнати, дивлячись на вхідні двері. Хто міг прийти? Рей? Але ж він казав, що зайнятий пошуками Джоні. Якісь сусіди? Перевіряючі з опікунської ради? Дзвінок повторився, ще голосніше й вимогливіше.

— Спустися, я сказала, — прошепотіла я Флай, а сама на ватних ногах рушила до коридору, на ходу розгладжуючи складки на одязі та намагаючись надати обличчю хоч якогось виразу неприступності. 

Дзвінок знову повторився, і я ладна була вилаяти і Флай, і неочікуваного гостя, і будь-кого, хто смикне мене найближчу годину. Просто тому що нерви вже здавали, а до кінця дня ще залишилося трохи часу. Я різко відчинила двері, готуючись висловити все, що думаю кому завгодно — від комунальників до розповсюджувачів косметики. Але слова застрягли десь посеред горла, коли на порозі нашої квартири з'явилася висока, знайома постать.

Дейв Сакред виглядав так, ніби щойно вирвався з епіцентру якогось магічного вибуху: зім'ятий піджак,  ослаблена краватка, на лобі виступали краплі поту, а в карих очах горіла така тривога, що  моє дихання збилося в першу ж секунду. Ми дивилися одне на одного кілька довгих подихів. У моїй голові крутилися сотні думок — про нашу ранкову сварку біля школи, про його дивні зв'язки з Джоні, про ту саму триденну угоду про «побути окремо», яку ми уклали ще нещодавно. 

— Що ти тут робиш...? — зрештою видавила я, схрестивши руки на грудях і намагаючись з усіх сил тримати дистанцію, хоча всередині все раптом почало неприємно тягнути. 

— Прийшов ловити своє маленьке чудовисько під стелею, — спокійно кинув він, проходячи прямо в коридор. Дейв навіть не збирався виправдовуватися. Він зробив крок уперед, переважуючи через поріг, і звичним рухом зняв пальто, кидаючи його на вішалку так, ніби був тут господар. Я вже розкрила рота, як в цей же момент над нашими головами пролунав радісний виск. — І, як я бачу, я якраз вчасно.

— Дядько Дейв!!! — зраділа Флай, яка в ту ж секунду стрімко пірнула вниз з повітря, мало не збиваючи його з ніг своїм приземленням прямо йому на шию. Дейв спритно підхопив її на руки, ледь помітно скривившись від несподіваного навантаження, але з такою щирою, теплою усмішкою, якої я на його обличчі ще ніколи не бачила. — Я жахливо за вами скучила! Ви там ще мої грошики всі не потратили?!

— Флай! — гаркнула я на неї, відчуваючи, як щоки спалахують вогнем від сорому. У мене мало не відняло мову від нахабності моєї власної сестри.  — Вони не твої! І взагалі, чому ти чіпляєшся до містера Сакреда?! Ми ж домовилися...

— Ще не встиг, спеціально зберігав для Блум, щоб вона купила тобі щось смачненьке, — незворушно перебив мене Дейв, дивлячись на малечу з абсолютно серйозним виглядом, хоча в його сталевих очах вигравали веселі іскорки. Безсовісний некромант.  Флай витріщила очі, а потім її обличчя розпливлося в найширшій посмішці у світі. — Треба буде щось замовити нам. 

— Точно-точно! Ура! Я знала, що ви найкращий некромант на світі!

У квартирі за лічені хвилини стало ще гучніше. Я стояла біля дверей, відчуваючи себе повною дурепою на цьому святі життя. Яка дисципліна? Які три дні розлуки? Цей чоловік з'явився на поріг нашої квартири п'ять хвилин тому, а вже встиг купити мою молодшу сестру обіцянками цукерок і власним шармом! Підлабузник. Хабарник. 

— Що ти тут робиш, Дейве...? — мій голос знову похмурнів, повертаючись до реальності, до всіх тих небезпек, які дихали нам у спину. Я зробила кроки за ними у вітальню, намагаючись повернути контроль над ситуацією. — Хіба ми не домовлялися з тобою? 

Дейв обережно поставив Флай на підлогу й та одразу ж побігла шукати свої фломастери, зрозумівши, що запахло смаженим. Варто було дверям за нею зачинитись, як вся  легковажність Дейва зникла  за одну секунду, поступившись місцем звичайному виразу обличчя. Й хоч з одно боку я була рада, що він прийшов, але з іншого ця зміна обличчя чітко говорила мені, що щось сталося. 

— Рей сказав, що Джоні зник, — вимовив він тихо, але так твердо, що мені стало моторошно. У вухах зашуміло. Я витріщилася на нього, відчуваючи, як у грудях знову невідворотно стискається клубок нервів.  — Його автівку оголосили в розшук, ордер виписали, але він сховався. Ніхто не знає, де він зараз. Тому, поки його не знайдуть і не з'ясують усю правду, я побуду з вами. От зловлять цього виродка, а потім я зникну. Обіцяю.

— Куди це ви зникнете?! — раптом вигукнула Флай, визираючи з коридору з блокнотом у руках. Її брови здивовано й грізно зійшлися на переніссі. — З нашими грошиками?! Та ні за що!!!

Голос Флай обурливо пронизала простір і в наступну мить все навколо здійнялося. Моє рідне чудовисько вчепилося в Дейва та обійняло так міцно, що я навіть задумалась, чи не задушить вона його ненароком. Ось тобі й закінчення дня. Марно було сподіватися, що ще щось може змінитись на краще. І як тепер витерпіти цього чоловіка, коли він знаходився на відстані двох метрів?