Розділ №40. Закоханий бовдур

ДЕЙВ САКРЕД:

Весь день минав у шаленому, нестерпному круговороті, який нагадував мені найгірші кола потойбіччя, з тією лише різницею, що тут замість душ мучився виключно я. Щойно Блум пішла з мого кабінету — мертві ніби змовилися проти мене. Не встиг я як слід отямитися від посмаку нашої розмови й того божевільного флірту на межі фолу, як на порозі з'явився Біл. Мій шеф, який зазвичай обходив закинуті об'єкти десятою дорогою, тепер випромінював таку бурхливу ділову активність, ніби від цього залежало виживання всього міста. Навіть не давши мені перевести подих чи випити кави, він вивалив на мій стіл пачку паперів і заявив, що у нас терміновий форс-мажор: одразу два будинки потребують негайного, невідкладного екзорцизму через терміновість контрактів. 

Чи треба було казати, що я був не найщасливішим некромантом у цей момент? Особливо, враховуючи можливість його причетності до махінацій з нерухомістю. Повірте, назвати мій стан «роздратуванням» означало б зробити величезний комплімент моєму душевного спокою. Мене відправили розгрібати потойбічний бруд на інший кінець міста, доки в моїй власній голові крутилася лише одна-єдина рожево волоса дівчина, яка дала мені три дні на перевірку почуттів. 

Я носився від одного об'єкта до іншого, як заведений. Перший будинок зустрів мене класичним набором паранормальних жахів: літаючі стільці, розбиті дзеркала і пара з рота, ніби я опинився в морозильній камері. Довелося випалювати цю нечисть настільки жорстко, наскільки роздратованим я був. Але щойно я впорався з першим об'єктом, як довелося стрибати в машину і мчати на другий — напівзруйнований старий склад на околиці, де чергова зграя невпокоєних духів вирішила влаштувати собі день відкритих дверей. Я виганяв їх заклинаннями, витрачав залишки магічних сил, які ще не встигли відновитися після попередніх пригод, і весь цей час відчував, як у грудях наростає якась тривожна, липка паніка. Щось шкреблося на задвірках свідомості, вимагаючи негайно кинути все та їхати додому. Тому, коли я нарешті вивалився з дверей другого будинку і почув різкий, пронизливий дзвінок мобільного в кишені піджака, я вилаявся на чому світ стоїть. 

— Ну що ще?! — гаркнув я в трубку, навіть не дивлячись на екран, хоча й так здогадувався, хто міг дзвонити з такою «вчасністю».

— Скажи мені, що ти зараз із Блум, — мовив Рей замість привітання. Його голос звучав настільки напружено, що моє серце пропустило удар, а все роздратування миттєво випарувалося, поступившись місцем тривозі. Я завмер посеред похмурого подвір'я складу, стискаючи телефон до побілілих суглобів. — Чи хоча б десь поруч. 

— Ні, а що сталося? — випалив я, відчуваючи, як у венах знову закипає вже знайомий адреналін.

— Ти один? — голос слідчого зривався на крик, глухий і тривожний.

— Всіх привидів в радіусі ста  метрів уже вигнав, — процідив я крізь зуби, втрачаючи терпіння. — То що сталося, Рею?! Не змушуй мене витягати з тебе слова!

— Я вийшов на слід автівки, — нарешті заговорив детектив. У трубці на секунду запала важка, моторошна тиша, порушувана лише шумом вітру та гудінням мого власного пульсу у скронях. — Знайшов ще одну камеру біля центру, на якій нарешті чітко видно номери того позашляховика. Я пробив по базі — машина зареєстрована на Джона Ріверса. Я вже навіть виписав ордер на його затримання, але... він зник.

— Куди зник...? — я різко розвернувся і попрямував до своєї припаркованої неподалік автівки, відкриваючи двері на ходу.

— Гадки не маю, — випалив Рей. — Його слід обірвався ще вчора увечорі. Ми перевіряємо його звичні адреси, але поки глухо. Я боюсь, Дейве... Якщо він зрозумів, що запахло смаженим, він може спробувати замести сліди остаточно. Блум, звичайно, не свідок, але їй теж може ненароком дістатися. Тому їдь до свого купідона, а ми поки пошукаємо цього виродка.

— А як щодо другого вбивці? — перебив його я, зриваючись із місця. Двигун заревів, перед очима запаморочилося від перевтоми, але було байдуже. Мене більше цікавило як би швидше дістатися до своєї феї. — Блум підозрювала Біла, тому що він знав її тітку і колись збирався на ній одружитися. Ми сьогодні зранку дивилися контракти на будівництво в тому районі, вони всі наразі числяться на нашій компанії. Тому є доволі вагомі причини підозрювати його. 

— Над цим вже теж працюють, не хвилюйся, — відповів детектив, хоча в його голосі відчувалася невпевненість. — Ми копаємо під усю цю контору, включаючи твого улюбленого шефа. Але поки нічого юридично залізобетонного немає, розумієш? Тому не підпускай нікого до неї, добре? Навіть Біла, якщо він раптом з'явиться поруч.

— Добре, — видихнув я в мікрофон, втискаючи педаль газу в підлогу. — Але мені все це не подобається… Чому він зник саме зараз…?

— Гадки не маю. Наші спеціалісти вчора вдень забиралися до вашої бази даних, щоб перевірити все. Можливо вони побачили це та вирішили прибрати сліди. Або ж взагалі виїхали з міста, поки я вичавлював зі своїх очей останні залишки зору, прокручуючи десятки відеозаписів. Якщо так хочеться знати — впіймай його сам і спитай. Я залюбки подивлюся на твій допит, поки попиватиму свою потрійну каву й молитимусь, щоб моє серце не стало від такого навантаження. 

— Не заводься, Рею, — трохи спокійніше вичавив з себе. — Я знаю, що ти й без мене гарно виконуєш свою роботу. Просто…

— Просто ти закоханий бовдур, який переймається за дівчину, яка йому подобається, так? — іронічно зауважив він, змушуючи мене стиснути кермо сильніше та визнати очевидне. — Тоді їдь до неї та дій їй на нерви. А я пішов далі страждати в пошуках безсовісних злочинців, які нахабно не приходять самі у відділок й не сідають у в’язницю по своїй волі. 

В слухавці почулися гудки. Я різко вивернув кермо, виїжджаючи на центральне шосе і обганяючи якусь вантажівку на добрячій швидкості. У голові гуло, але в грудях горіла лише чиста, крижана рішучість. Якщо хтось посміє зачепити Блум... Якщо цей клятий Джоні чи будь-хто інший наблизиться до неї на відстань пострілу — я особисто вирву його душу з тіла і змушу благати про милосердя всіх потойбічних богів.