Розділ №37. Золоті диски

БЛУМ ЛАВЛІ:

Дорога до школи не зайняла багато часу. Я швидко відвела Флай до воріт й пішла далі. Потрібно було зайти в магазин та купити трохи продуктів, тому я відразу ж сунулась до переходу, але так і не дійшла. А все тому що, як на зло, побачила автівку Дейва, припарковану коло дороги. Моє серце чомусь зробило дивний кульбіт у грудях, різко застукавши десь у районі горла. До болю знайома чорна автівка, стояла в на узбіччі, поруч зі своїм власником. Я зупинилася як вкопана, відчуваючи, як ноги раптом стали ватяними. Усі мої вчорашні рішення триматися на відстані, всі ці розмови про «побути окремо» й перевірити справжність почуттів розлетілися на друзки від однієї лише думки, що він десь тут.

Спершу я хотіла розвернутися. Вдати, ніби не помітила, піти в інший бік і врешті-решт купити ті прокляті продукти в якомусь іншому магазині. Але якась липка, незрозуміла тривога прикувала мене до тротуару. Я зробила кілька обережних кроків уперед, намагаючись сховатися за широким стовбуром старого розлогого каштана, чиє листя ще рясно вкривало гілки. Дейв стояв біля самого паркану, спершись плечем на холодний металевий стовп. Він був одягнений у свій звичний темний піджак, проте виглядав дещо виснаженим — бліде обличчя, напружена лінія плечей і ті самі темні кола під очима, які ніяк не хотіли зникати після його магічного відкату. Я примружилася, намагаючись розгледіти співрозмовника некроманта. Це був високий чоловік у бездоганному сірому костюмі та з рудим волоссям. Вони про щось спілкувалися, перш ніж попрощатися. Чоловік махнув рукою на прощання та сів  у  чорну автівку із… золотими дисками. 

Моє дихання раптом зупинилося, а кров застигла у жилах. Ті самі диски. Той самий масивний чорний бампер і характерний вигин кузова, який я до болю детально розглядала на зернистих, жахливих кадрах у кабінеті Рея. Звичайно, таких по місту може бути десятки, але… Але зараз я готова була всіх їх розбити якоюсь кувалдою, разом із їхніми власниками. Я вхопилася обома руками за шорстку кору каштана, щоб не впасти, бо світ навколо почав стрімко обертатися. Запаморочення накрило з такою силою, що в очах на кілька секунд потемніло й мені довелося притулитися спиною до дерева, щоб перевести подих. 

— Як довго ти збираєшся ховатися за цим каштаном…? — раптом пролунав над самим вухом знайомий тихий  голос.

Я здригнулася так сильно, ніби мене вдарило струмом, і різко повернулася. Дейв стояв за крок від мене. Його обличчя було неприродно блідим. Під очима залягли глибокі тіні, а у погляді читалося стільки втоми й болю, що я на секунду мало не задихнулася від його почуттів. Занадто багато всього зійшлося в цю єдину секунду. Занадто багато збігів. Нервів. Занадто багато його. 

— Хто це…? — проігнорувала його питання, роблячи крок назад і вириваючись із його поля зору. 

— Ти про Джона…? Це мій колега з компанії, а що…? — запитав він, посуваючись ближче. — Ти зовсім зблідла. Тобі погано…?

— Це його автівка…? — продовжувала ігнорувати особисті питання. 

— Його, — насупився Дейв. — Що відбувається, Блум? Ти мене лякаєш.

— Хіба тобі Рей не розповідав…? — м’якіше перепитала, намагаючись не дивитися йому в очі. 

— Я саме до нього мав їхати. Що не так?

— …тітка Роуз сіла була в чорну автівку із золотими дисками, — вичавила з себе. — Такими самими, які були у твого друга. І якщо вона знала Біла, який шанс, що це він був за кермом…? 

Дейв затнувся, переводячи подих і вдивляючись у моє напружене обличчя, на якому, здавалося, відбилися всі кольори мого переляку. Він повільно звів брови до перенісся, намагаючись зв’язати розрізнені нитки моїх одкровень у єдину картину, і тихо видихнув:

— Ти ж розумієш, що це не єдина автівка із золотими дисками в місті, Блум? Управління та наближені до Ради відомства закуповують ці службові  серії десятками. Це типова корпоративна модель, яка не привертає особливої уваги. Лише я знаю з п'ять власників подібних автівок, — він зробив ще один крок ближче, намагаючись скоротити між нами дистанцію, та я не піддалася. Мій палець все ще болісно чіплявся за шорстку кору каштана, ніби дерево було єдиним острівцем стабільності в цьому божевільному світі, що стрімко котився в прірву. — Ти впевнена, що це саме вона? 

— Не знаю… — гірко вичавила з себе, відчуваючи, як усередині закипає стара, знайома злість змішана з відчаєм. — Але якось занадто багато збігів...

Дейв поморщився, і я помітила, як його пальці на долонях стиснулися в кулаки. Магічний відкат продовжував висмоктувати з нього сили — це було видно по тому, як важко він дихав і як незвично тремтіли кутики його губ. Проте він намагався триматися прямо, закриваючи собою ранковий сірий тротуар. Він не засідав на мене, не намагався схопити, а просто слухав мене й до болю раціонально роздумував. 

— Добре, — сказав він примирливо, піднімаючи долоні. —  Давай сходимо разом до Рея та подивимось ще раз те відео. Разом. Збільшимо кадр наскільки це можливо, звіримо номери, якщо вони взагалі читаються на тому записі. Якщо ти переймаєшся, я все перевірю. 

— Я не піду у відділок,  — мій голос прозвучав набагато різкіше, ніж планувалося, але втриматися в м'якому тоні не було жодної сили. — Я не готова дивитися знову як її збиває автівка. Не сьогодні.

Він завмер, дивлячись на мене довгим, важким поглядом, у якому читалося стільки всього, що не змішалося в слова.   На хвилину на вулиці запала така тиша, що здавалося, ніби навіть шуму ранкових машин більше не існує. Чути було лише те, як вітер гойдає пожовкле листя каштанів над нашими головами. А потім Дейв повільно опустив руки і сумно посміхнувся, відступаючи на крок від мене. 

— Добре, — тихо вимовив він. — Ти казала, що магія залишає слід і зазвичай повністю розсіюється через три дні...? Тоді я дам тобі ці три дні, щоб ти побачила те, що хочеш побачити, і розібралася у власних думках. А поки... Не роби ніяких дурниць, Блум. Залиш цю справу мені з Реєм. Якщо до цього справді причетний Біл або хтось із його людей, це можна легко перевірити,  — повторив він м’якше, заглядаючи мені в очі. — У мене в ноутбуці є доступ до бази даних компанії. Якщо у тебе є якісь підозри, ми можемо прямо зараз поїхати та подивитися інформацію про будинок Грінвальда. Що скажеш?