Розділ №32. Пропозиція від якої неможливо відмовитись

БЛУМ ЛАВЛІ:

Порожня кав'ярня неподалік від відділку вселяла спокій. Я мовчки дивилася на свою велику чашку кави, повільно запихала в себе її, щоб бути більш живою на вигляд та дивилася на слідчого. На відміну від мене, він ніби нахапався моєї нервовості й тепер кожні кілька хвилин розблоковував пальцем телефон, ніби в очікуванні чогось. Гадки не маю, що саме він там шукав, але зрештою і не стерпіла та відклала в бік напій. 

— Якщо вам потрібно йти — ідіть, ви не повинні наглядати за мною весь день, — мовила, відчуваючи як його хвилювання неприємно гуділо на фоні. — Я сама доберусь до дому, не хвилюйтеся…

— Ні, я нікуди не спішу, Блум, — мовив він. — Просто…

— Просто що? — перебила, відчуваючи його нервовість мало не підшкірно. — Це Дейв попросив наглянути за мною?

— Можна й так мовити, — скривився чоловік та перевернув телефон екраном вниз. — У нього після вашого екзорцизму пішов магічний відкат й тому він не хотів, щоб ти бачила його таким. Ми домовились, що він напише мені коли зіб’є температуру, але певно він заснув через втому. 

— Ви тому всіма силами намагалися мене затримати…? — зірвалося з губ. Це ж наскільки погано було Дейву, що він вдався до цього…? — Я так розумію, що ви не мали мені цього казати…?

— Не мав, — хитнув він головою, знову нахмурившись. — Але цей безсовісний мені досі не відповів, тому я хочу відвезти вас до вашої сестри, а сам поїду до цього недобитого некроманта, перевірити, чи не добили його часом. А потім до дружини, поки вона мене не прибила за те що залишив його…

— Який у вас милий круговорот недобитих… — констатувала факт і зрештою допила каву за кілька ковтків. 

В голові все ще неприємно гуділо. Картинка з тіткою Роуз люб’язно змінилась на бліде обличчя Дейва. Я обхопила долонями порожню чашку, намагаючись затримати залишки тепла, але перед очима знову і знову виринав його образ й той неочікуваний  поцілунок зранку.Від спогаду про те, як ми лежали на підлозі, шкірою знову побігли мурахи. Я примружилася, намагаючись прогнати навалу образів, але серце все одно збивалося з ритму знову й знову. 

Магічні відкати — паршива штука. Через постійні спалахи в сестри я навчилася частково поглинати їх, але… Температура. Ломота в тілі. Головний біль. Купа інших побічних реакцій — все це неможливо було прибрати ліками повністю. Тому я була впевнена, що Дейву зараз зовсім не солодко. Скоріш за все він просто заснув від жару й намагався відлежатися після ранішнього жаху. 

— Рею…? — покикала,  раптово перериваючи тишу й повертаючись до слідчого, який знову нетерпляче косився на екран мобільного. — Знаю, що це доволі особисте прохання, але… Чи не могли б ви забрати сьогодні Флай до себе…? Я б і сама забрала її, але у неї доволі нестабільна магія, і ці двоє в одному просторі можуть повбивати один одного ненароком. Справа в тому, що я можу частково зняти цей відкат своєю магією так само, як знімала його у сестри. Це принаймні значно дієвіше за ліки та швидше.

— Тобто…— замислився він на кілька секунд. — Я правильно зрозумів? Ви хочете, щоб я погрався з вашою сестрою замість того, щоб вихожувати весь вечір некромантський зад Дейва?

— Так... — тихо вичавила з себе, дивлячись йому прямо в очі. —  Але якщо ви проти... 

— Що ви, Блум! Це прекрасна пропозиція, від якої неможливо відмовитися! — радісно підхопився чоловік, підхоплюючи порожні чашки від нашої кави та відносячи їх на стійку. Ніби цього було мало, він кинув кілька купюр поруч, взяв кілька шматочків піци з собою та щасливо став мене підганяти. — Ходімо, міс Лавлі! Там ваша сестричка певно вже зачекалася мене! Ви не знали? Я чудово спілкуюся з дітьми, тому можете не хвилюватися за неї!

— Я не за неї хвилююсь, — прошепотіла собі під ніс, виходячи з кав’ярні. Прохолодне повітря пронизало наскрізь і я навіть поморщилась від свіжості. — А ваша дружина не буде проти…?

— Що ви! Я їй просто скажу, що мав провести гарячу ніж з Дейвом, і вона від радості наготує вашій сестрі всього смачненького та ще й подарунків з собою зранку дасть, — ані краплі не збрехав чоловік. Цікаво, з чого б це…? — Останній раз, як його накривав відкат, цей бовдур перетворив свій маєток на північний полюс і я схопив запалення легень. Тому якщо ви зможете привести його до тями — це буде прекрасно. Я навіть вам сорочку свою віддам заради такого!

— Залиште вашу сорочку при собі, — буркнула, не бажаючи роздягати одруженого слідчого. Навряд його дружина, яка вже й так погрожувала прибити його за трудоголізм, оцінила б подібний жест доброї волі. Хоча, з огляду на методи Рея, я б не здивувалася, якби він зумів би викрутитися й з цієї ситуації. Аж надто він вже був хитрим. 

— Дарма ви так, там буде дійсно холодно, — цілком серйозно зауважив Рей, ігноруючи мій вбивчий погляд. — Дейв не зрадіє якщо ви схопите через нього запалення легень. Повірте мені, він цінує людей яких любить.

“Яких любить”? — неприємно ковзнуло у свідомості. А чого була варта любов, викликана магією… Хіба її можна було назвати дійсно цим словом? Справжні почуття не мають бути чимось спровоковані. Вони просто існують, незважаючи на обставини та все інше. Хіба ні…? Втім, ділитись подібним зі слідчим було не найкращою ідеєю, тому я тактовно змовчала.  

 Місто занурювалося у сутінки, розмиваючи обриси будинків та заливаючи асфальт жовтуватим світлом ліхтарів. Я глибоко вдихнула на повні груди, намагаючись прогнати залишки липкого страху, що все ще осів десь на дні думок. Дурні жарти Рея, попри всю їхню недоречність, зараз спрацьовували як рятівний рятувальний круг, не даючи мені остаточно втопитися в тривозі та дивному передчутті нашої зустрічі. Хай там як, але мене все ще тягнуло до нього. І ці почуття аж ніяк не були пов’язані з магією.