Розділ №30. Хворий некромант

ДЕЙВ САКРЕД:

В кабінеті панувала напівтемрява й та дзвінка тиша. Озноб викручував кістки та змушував сильніше кутатися в ковдру. Схоже, примара у вікторіанському маєтку виявилася набагато сильнішою, ніж здавалося на перший погляд та добряче потопталася по мені, попри спроби Блум вигнати її своєю магією. Все-таки не варто було її брати з собою. Вона могла добряче постраждати через мій егоїзм за який я тепер розплачуюсь  лихоманкою. 

Можливо, воно й на краще, що все склалося саме так і щойно ми переступили поріг маєтку, Блум  одразу ж повела малечу до школи, бо дитина й так пропустила забагато днів через усі ці магічні армагедони.  Дивлячись на примару свого батька я був радий, що  не став її зупиняти. У моєму теперішньому стані я б лише викликав ще більше проблем. Мені потрібно було перегорнути цю сторінку, вигнати цю мороку з голови і, зрештою, просто прийти до тями.  

Тишу кабінету раптово розірвав різкий звук мобільного телефону. Я здригнувся від несподіванки, повільно простягнув руку до столу і подивився на дисплей. Дзвонив Рей. От якого біса він завжди знаходив найгірші моменти щоб добити мене?  Я важко зітхнув, прочистив пересохле горло і стомлено прийняв виклик.

— Привіт, здохлику! Ти там живий чи мені вже можна  шукати нового постачальника трупів? — бадьоро поцікавився голос Рея з динаміка. Від його невичерпного оптимізму в мене зазвичай починалася мігрень, але сьогодні це чомусь дратувало ще сильніше.

— Майже живий, Рею, — прохрипів я, пересохлою горлянкою. — Щось термінове? Якщо ти знову знайшов повішеного сусіда чи розчленувача-ентузіаста, то я сьогодні пас. У мене вихідний. Робота з нерухомістю тимчасово на паузі.

— Та ні, ніяких трупів на сьогодні, принаймні поки що, — хмикнув слідчий. — Я телефоную щодо справи Роуз Лавлі. Ми знайшли цікаві відеоматеріали з камер навколо того району, де її нібито збили. І мені потрібна Блум у відділку. Треба, щоб вона глянула їх своїми очима й дала відпопвідь на кілька запитань. Я намагався набрати її особистий номер, але він поза зоною досяжності, а потім взагалі скидається. Вона зараз із тобою? Передай їй трубку.

Усередині все стиснулося. Блум і так трималася на чесному слові. Після новини про смерть тітки, після того дивного одкровення Біла про їхнє минуле та розриву зі мною, їй потрібен був хоч якийсь спокій. Тягнути її зараз до поліції на допит і показ відео з мертвими деталями минулого — це було б занадто навіть для цинічного слідчого. А головне — я не хотів, щоб вона бачила мене в такому стані. Не хотів, щоб вона знову відчувала провину чи думала, що через її проблеми я маю страждати.

— Вона не може зараз поїхати до відділку, Рею, — якомога  спокійніше вимовив я, хоча пальці викручувало від ознобу. 

— Це чому це? — в голосі Рея з'явилися нотки професійного занепокоєння. — Дейве, ти ж сам хотів швидше розібратися. Що не так?

—  Вона повела сестру до школи, — спробував пояснити йому.. — Сьогодні був не найкращий ранок і на неї багато чого звалилося. Я не хочу, щоб вона зараз йшла туди сама. 

— Ну то відвези її ти, в чому проблема? — запитав детектив. — Сядьте в машину, приїдете разом. Я особисто заварю їй кави і швиденько все покажу без зайвого офіціозу.

— Я не зможу її відвезти, Рею, — видихнув, ледь стримуючи шалене бажання поховати себе прямісінько в ковдрі. Примара батька лише з докором подивилася на мене та похитала головою. Ніби він сам не був на моєму місці. — Не сьогодні. 

— Це чому ще? Знову плануєш знайти чиєсь тіло цього вечора? — іронічно розсміявся він. — Добре, якщо таки знайдеш — можеш не кликати мене. Я цілком згоден. 

— У мене температура, дурню, — випалив йому та ще сильніше закутався. — Після ранішньої зустрічі з полтергейстом у мене магічний відкат. Я зараз і кроку не зроблю за межі кабінету, не те що за кермо сісти. Тому або чекай завтрашнього дня, або, якщо дуже треба сьогодні, їдь до неї. 

— Це що за чудовисько ти надибав…? — почулося на тому кінці. — Ти ж у нас найсильніший некромант на весь округ. 

— Виявляється, що елітні некроманти теж вміють хворіти, коли не носять амулети і роблять дурниці заради жіночої уваги, — гірко усміхнувся я сам до себе. — Короче кажучи, я ледве дихаю. І я не хочу, щоб Блум про це знала. Вона й так почувається винною за все на світі. Якщо вона побачить мене в такому стані, то почне звинувачувати себе і в цьому. Тому забирай її, а я спробую якось ожити до її повернення.

— Добре, кидай адресу тієї школи я заберу їх обох, — відповів Рей. Від його колишньої балакучості не залишилося й сліду. Хто б міг подумати, що він може бути настільки турботливим, коли треба. А так і не скажеш, що відбив кохану кращого друга… — Напиши мені через годинку, що ти там не  помер. Чи батька свого попроси. Він все одно в тебе над головою без діла вештається…

— Добре, — вичавив з себе, відчуваючи, як слабкість остаточно сковує моє тіло, змушуючи сповзати у кріслі нижче. — Зараз відправлю тобі адресу. Але ти все одно зателефонуй їй завчасно. 

— Як скажеш, старий, — тихо пообіцяв слідчий. — А ти... випий якісь ліки. Якщо помреш раніше часу, я особисто витягну твою душу і змушу плакати чорнилом на моїй кухні. 

— Домовилися, — вимушено хмикнув, уявляючи собі цю картину. Е ні, споглядати ще оптимістичне чудовисько все своє загробне життя — для мене було б занадто. 

Зв'язок обірвався. Я безсило кинув телефон на стіл, відкинув голову на спинку крісла і заплющив очі. Темрява за віками здавалася м'якою, заспокійливою та нестерпно порожньою. Я знав, що чиню правильно, відпустивши її і намагаючись захистити від власних проблем. Але чомусь від цього усвідомлення в грудях було так  боляче, що потойбічний холод ще сильніше стискав моє серце у своїх крижаних лещатах.