Розділ №29. Чужі обставини

БЛУМ ЛАВЛІ:

Затишний аромат випічки переповнював кав'ярню.  Зазвичай, подібні запахи викликали у мене непереборне бажання витратити останні гроші на якийсь калорійний десерт і хоча б на п'ять хвилин уявити, що моє життя цілком нормальне. Але сьогодні все йшло шкереберть і я не могла себе змусити навіть спокійно допити каву, якою нас люб’язно пригостив керівник Дейва.   Мій погляд, всупереч наказам здорового глузду, раз у раз ковзав до чоловіка, який сидів навпроти, розслаблено відкинувшись на спинку стільця. Його чорний піджак був безнадійно зім'ятий, кілька сріблястих пасм неслухняно спадали на лоб, а на нижній губі... на нижній губі ледь помітно виднілася невеличка припухлість. Від моїх губ.

Усередині мене все знову стиснулося у тугий вузол, а щоки залив гарячий рум'янець сорому. Я відчувала себе останнім чудовиськом на цій планеті. Моя проклята спадщина купідона знову зіграла зі мною злий жарт. Я ж бачила, як спалахнув його погляд, як змінилося його дихання. Магія занадто сильно вдарила по ньому, підкорюючи волю та змушуючи його хотіти мене. Це була просто ілюзія. Гормональний збій, спровокований моїм дотиком. І мені було нестерпно соромн овід того, що я використала його в такий спосіб, прив'язавши до себе.

Але найгіршим, у цій усій ситуації було те,що мені це навіть сподобалося. До тремтіння в колінах, до запаморочення, до шаленого бажання ніколи не відпускати його сорочку. Коли його сильні руки обвили мою талію, я відчула себе захищеною. Вперше за довгі роки мені здалося, що мені не потрібно постійно тримати удар. І саме це лякало мене найбільше. Тому я була щиро  вдячна його керівнику, за те, що  він з'явився так вчасно.

Біл Сейл опустив на стіл ще два стаканчики і граціозно опустився на стілець поруч із Дейвом. Він виглядав так, ніби щойно зійшов з обкладинки журналу для успішних бізнесменів: ідеально скроєний світлий костюм, жодної зайвої зморшки, білосніжна посмішка і впевнений, оцінюючий погляд. На фоні нас із Дейвом, які виглядали так, ніби щойно пережили локальний апокаліпсис, Біл здавався щонайменше якимось аристократом. 

— Дейве, — Біл зробив ковток своєї ідеальної чорної кави і перевів погляд на мене. Його очі з цікавістю ковзнули по моєму рожевому волоссю, затримавшись на обличчі. — Ти так і не представив мені свою чарівну супутницю, яку притягнув на побачення до полтергейста.

— Це Блум Лавлі, — спокійним тоном відрізав некромант.  — Вона моя... нова асистентка. Ми були не на побаченні, а працювали.

— Асистентка…? — Біл скептично вигнув ідеально вищипану брову, але потім його очі раптом розширилися. Він подався вперед, вдивляючись у мої риси обличчя з такою інтенсивністю, що мені захотілося сховатися під стіл. — Чекайте... Лавлі? Рожеве волосся, малинові очі... Блум? Маленька Блум…?

— Ми знайомі, містере Сейл? — обережно запитала я, намагаючись знайти в пам'яті хоч якусь згадку про цього чоловіка. Але, якби у нас були подібні впливові люди в друзях, наврядчи б ми жили в подібних умовах. 

— Боже мій, як ти виросла! — Біл щиро  розплився в посмішці та знову подався вперед,щоб краще роздивитись обличчя. — Звісно, ти мене не пам'ятаєш… Тобі було років сім чи вісім, коли ми бачилися востаннє. Я добре знав твою тітку, Роуз. Ми з нею... ми були дуже близькими колись.

При згадці імені тітки моє серце пропустило болючий удар. Горло миттєво перехопило спазмом, а кава в стаканчику раптом здалася нестерпно гіркою. Дейв миттєво відчув зміну мого настрою. Я помітила, як його пальці на столі ледь сіпнулися в моєму напрямку, ніби він хотів торкнутися моєї руки, щоб підтримати, але він вчасно зупинив себе.

— Як вона поживає? — не помічаючи мого стану, продовжував щебетати Біл. Його голос був сповнений ностальгії. — Все ще живе в тій квартирі з високими стелями? Вона обожнювала її та казала, що обов’язково пофарбує стелю чорною фарбою та нанесе магічні сузір’я, щоб дивитися перед сном. Сподіваюся, вона все ж таки щаслива.

— Вона... — запнулася я. В кімнаті повисла нестерпна тиша. Слова застрягли в горлі, дряпаючи його зсередини гострими краями.  — Вона померла, містере Сейл.

— Що? — перепитав він.  Усмішка на обличчі Біла завмерла, а потім повільно сповзла. — Померла? Але... Як…? Роуз же була ще зовсім молодою.... Вона захворіла…?

— Її збила автівка, — я опустила погляд на свої тремтячі пальці, не в силах дивитися в очі цьому чоловікові з минулого моєї тітки. — Нещодавно. 

— Боже мій... — Біл важко опустив стаканчик на стіл. Він потер обличчя долонею, виглядаючи так, ніби його щойно вдарили під дих. — Як так сталося…?

— Не знаю, — я похитала головою, ковтаючи гіркий клубок сліз. — Водій втік. Слідчий сказав, що її знайшли на виїзді з міста... Зараз ведеться слідство. Це все, що мені відомо.

Біл мовчав кілька довгих хвилин. Він дивився у вікно, згадуючи минуле, а я не могла підібрати слів, щоб його втішити. Та й не хотіла. Наврядчи б вони допомогли йому чи мені. А говорити просто щось не було сенсу. Хоча й питань мало багато. Я ніколи не бачила, щоб тітка з кимось зустрічалася. Вона все своє життя присвятила нам із Флай. 

— Мені так шкода, дівчинко, — нарешті тихо промовив Біл, повертаючись до мене. — Ти навіть не уявляєш, наскільки. Ми з Роуз... колись ми були в чудових стосунках. навіть мали одружитися.  Але потім сталася трагедія з вашими батьками.  Роуз довелося взяти опіку над тобою і маленькою Флай. Це був важкий час. Обставини виявилися сильнішими і ми розійшлися. Але я завжди згадував її з теплом та поважав її вибір. Вона пожертвувала своїм життям заради вас.

Усередині мене все обірвалося. Почуття провини, яке й так жило зі мною роками, зараз навалилося з новою, нестерпною силою. Вона відмовилася від свого щастя, від шлюбу з цим чоловіком, від власного майбутнього — заради нас. А я навіть не вберегла її.

— Блум…? — покликав він, дістаючи  із внутрішньої кишені дорогу візитницю. Біл витягнув картку із золотим тисненням і поклав її переді мною на стіл. — Я знаю, що тобі зараз не до цього, але… Подзвони мені, коли стане щось відомо чи якщо потрібна буде допомога. Я знаю, що у вас була лише Роуз, тому… Не соромся. Я завжди допоможу вам так, як робила це вона. Добре? Це найменше, що я можу зробити для неї.