Розділ №23. Використайте мене

БЛУМ ЛАВЛІ:

Потемнілі очі не відриваючись пронизували мене. Чуже дихання торкалося теплом шкіри, змушуючи злякано завмерти від тієї близькості, що була між нами. Кров прилила до обличчя так швидко, що, здавалося, ніби я зараз сама злечу під стелю, як Флай після порції емоцій. Серце в грудях скажено калатало, наче намагалося вибити ребра. Я судомно вчепилася в край дивана, намагаючись знайти хоч якусь опору в цьому світі, що раптом втратив твердість.

— Ви... — мій голос зрадницьки зірвався на хрип. — Що ви робите, містере Сакред…?

Дейв завмер. На секунду його обличчя витягнулося, ніби він сам не очікував такого результату, але вже за мить він відсторонився — рівно настільки, щоб я змогла нарешті вдихнути повітря, не розчиняючись у його аурі. Звична маска холодної стриманості повернулася на місце, хоча в кутиках очей все ще грали ті самі чортики, які мені зовсім не подобалися.

— Нічого такого, про що ви подумали, міс Лавлі, — прохрипів він, випростовуючись і відводячи погляд. — Я лише хотів перенести вас у спальню, щоб ви нормально виспалися. А не спали на підлозі, як… не знаю, як жертва якогось недобросовісного маніяка. 

— А вони, що, бувають ще добросовісними…? — нервово видихнула повітря, намагаючись згладити футболку, яка виглядала на мені як мішок. І хто його просив бути таким турботливим некромантом? Дивно, що з таким характером його досі не заграбастала ніяка дівчина…

— Не переймайтеся, ваша сестра сказала, що як виросте то стане моєю дружиною, — мовив спокійно так Дейв, а я злякано завмерла. — Так, ви сказали це в голос. І, ні, вона не закохалася в мене. Не переймайтеся. Флай люб’язно уточнила, що зробить це лише для того, щоб в подальшому швидко стати багатою вдовою. 

— У моєї сестри правильні життєві пріорітети, — вичавила з себе, мало не червоніючи від сорому. Це ж треба було так влипнути. От ніби і не я все це наговорила, а ніяково мені. — З магією купідона швидко перестаєш вірити в кохання.

— А я гадав, що ви навпаки вірите лише в нього, — знизав він плечима, надаючи мені простір аби я здійнялася. — Ходімо на кухню, я зроблю вам чаю. 

Вдячно посміхнувшись чоловікові я рушила слідом та швидко опинилась в невеличкій кімнаті. Дейв увімкнув чайник та сів напроти, не відводячи від мене своїх очей. Десь за вікном тихо шумів вітер, доносячи крізь прочинене вікно свіже повітря. Я дивилася на Дейва та не знала, які слова підібрати, щоб не видаватися повною дурепою. Ніякова пауза затягнулася, але перш ніж я встигла відкрити рота, він продовжив розмову:

— Ви теж мрієте стати багатою вдовою? — поцікавився він, ледь смикнувши куточком губ. Його пальці обережно здійняли електричний чайник та залили кип’яток в чашку. 

— Ні, я хочу заробити вдосталь грошей і ні від кого більше ніколи не залежати. Мрії про чоловіка — то виключно ініціатива Флай. Вони не мають зі мною нічого спільного. Я її не вчила цьому.

— Ви так кажете, ніби почуття до когось — це добрячий такий тягар.  Так, можливо  з вашою магією так воно і є, але хіба ви ніколи не думали про те, що ви можете комусь подобатися і без магії? — чоловік притулився скронею до стіни та задумливо став розмішувати цукор в чашці. — Хіба у вашому житті не було нікого, хто б любив вас без неї?

— Були люди, які так і казали, — зірвалося з губ. — А потім, коли між нами з’являлася відстань та час, до них доходило, що це все було ілюзією. Чому ви питаєте? Серце тьохкає? Якщо  вас тягне до мене — просто ігноруйте це почуття. Воно мине, як тільки ми з Флай зникнемо та перестанемо бачитись. 

— А якщо я не хочу ігнорувати вас? — ляпнув він, змушуючи моє серце зрадницьки запнутися. 

— Я…. Вам подобаюсь? — пальці нервово вчепилися в чашку, обпікаючи шкіру та повертаючи мене до тями. Дійсно, з чого б це йому робити для мене стільки всього. Клята магія знову вирішила мені подіяти на нерви. Чому я думала, що цей некромант стане виключенням з правил та не піддасться їй? — Ви ж розумієте, що це лише магія купідона? Розумієте, що вона змушує вас робити те, що потрібно мені?

— Гадаю, що це ви не розумієте, — продовжував він дивитися кудись в бік вікна, навмисно уникаючи погляду. — Я використовую вас, як відлякувач примар. Ви використовуєте мене, як помічника для сестри. Зрештою, ми обидва використовуємо один одного для своїх цілей. Хіба це настільки погано?

— А що якщо я перетну межу дозволеного? Що, як обкраду вас до нитки і скажу, що так воно і було? — губи ледь торкнулися гарячого чаю і я відпила пів чашки за раз, тільки б зупинити цю думку. Я ще не була готовою почути від нього, наскільки я погана людина. Тільки не зараз. — Мені нічого не коштує близитись із вами ще більше, прив’язати вас до себе дотиками, а потім дочекатися того моменту, коли ви віддасте мені все своє майно та всі свої гроші. 

— Тоді перетніть її і давайте разом подивимось, кому це буде вигідніше, — тим самим рівним тоном вимовив він, ніби то це не я була загрозою, а він. — Використайте мене так, як вам хочеться. Я все одно без вас не можу навіть з дому вийти. Подумайте про це. Мій світ звівся до ваших малинових очей, аж поки не надійде новий амулет. У вас купа часу для цього.

— Ви зовсім втратили глузд, — констатувала очевидний факт, перебираючи в голові знайомих, до яких я б могла відправити Флай. Але не було жодної людини, якій би я могла довірити її. І жодної, яка б витерпіла її характер та магію. 

— Не думаю, що він у мене колись був… — зізнався Дейв та нарешті зустрівся зі мною очима. Його долоня на столі повільно потягнулася до моєї руки на чашці, але в останній момент зупинилася і Дейв встав. — Люди, яка хоче щоб її використали, ніколи не буде жертвою. Подумайте про це, Блум. 

Містер Сакред допив свій чай, сполоснув за собою чашку та обернувся в мій бік. Весь цей час я сиділа ніби статуя та намагалася зрозуміти, що це тільки-но сталося й що з цим робити. Й, видно, моє обличчя говорило само за себе, тому що він лишень ледь посміхнувся похитав головою. Срібні пасма на якусь мить прикрили пронизливі очі. Я чекала, що він бездумно кинеться до мене щоб обійняти чи поцілувати, але він лише сунувся в бік виходу й на останок промовив: