Розділ №22. Шалене бажання

ДЕЙВ САКРЕД:

Десятки різних сорочок пятидесяти відтінків чорного майоріли перед очима. Я стояв посеред своєї гардеробної, дивився на них  й почувався абсолютним ідіотом. Моє життя завжди було схоже на ідеально складений договір: жодних прихованих умов, жодного хаосу. Аж поки в нього не увірвалася Блум Лавлі разом зі своєю малолітньою сестрою-катастрофою, перевернувши все догори дриґом. Й зараз переді мною стояло надскладне завдання, яке виявилося страшнішим за вигнання полтергейста п'ятого рівня: знайти, у що переодягнути цю нестерпно привабливу дівчину, щоб відправити її в душ після важкого дня.  

Погляд  ковзнув по ідеально випрасуваних рядах одягу. Більшість мого гардероба складалася з ділових костюмів, ціна яких, ймовірно, змусила б її знову почати нервово рахувати суми ідентичні вартості оренди своєї квартири. Може, шовкова сорочка? Уява миттєво, без мого на те дозволу, намалювала вельми спокусливу картину: Блум, загорнута в чорний шовк, який ледь прикриває її стегна, з мокрим після душу волоссям… Від гарячої картинки в моєму  тілі почав розливатися зовсім не праведний жар і я нервово вилаявся крізь зуби. Тримай себе в руках, Дейве. Ти солідний некромант, а не підліток у період гормонального вибуху.

Зрештою, зітхнувши, я витягнув просту, але диявольськи м'яку бавовняну футболку і чисті спортивні штани на зав'язках. Потім  прихопив пухнастий рушник і вже збирався повернутися до свого кабінету, як тишу спальні розрізав рингтон мого телефону. На екрані світилося “Біл Сейл”, змушуючи мене вилаятися собі під ніс ще раз. Я стомленопотер перенісся, приймаючи виклик. Мій любий керівник ніколи не дзвонив просто так, щоб побажати солодких снів, й ігнорувати його було не найкращим варіантом. 

— Скажи мені, що почався зомбі-апокаліпсис, Біле, — протягнув я своїм фірмовим крижаним тоном, вмикаючи гучномовець і підходячи до панорамного вікна. — Я сьогодні не в настрої для поганих новин, чесно. І навіть якщо якісь власники не вірять, що духа більше немає — це їх проблеми. Я не буду викликати духа з того світу, щоб заспокоїти їх. Я не для того відправляв їх на той світ, щоб знову повертати…

— Сьогодні без апокаліпсису, — пролунав надто бадьорий голос Біла. — Я сьогодні продав дім  міс Харпі й хотів привітати тебе з успішною роботою. Ми вже навіть підписали договір  з новим власником. 

— Слава небесам…! — полегшено видихнув, спираючись руками на підвіконня й намагаючись не уявляти Блум в своєму одязі. В її присутності моє чоловіче его поводилося як в період пубертату. 

— Але це ще не все, — в голосі Біла з'явилися ті самі ділові нотки, від яких у мене зазвичай починала боліти голова. — Я маю для тебе ще один будиночок. Власники кажуть, що там оселився агресивний привид. Вони готові платити подвійний тариф за важкість. Що скажеш? Коли зможеш під'їхати?

Моя рука інстинктивно потягнулася до грудей, туди, де завжди висів захисний амулет. Той самий амулет, який нещодавно розсипався на пил через один маленький, але надзвичайно емоційний ураган на ім'я Блум. Без нього я був відкритий для будь-якої потойбічної мерзоти. А тягнути Блум до якогось агресивного духа без запасного плану я зовсім не хотів. Принаймні не сьогодні, коли вона подавлена смертю тітки. Обійми там мало чим допоможуть, а шукати інший варіант не було сенсу…

— Не знаю... — я спохмурнів, дивлячись на своє відображення у темному склі вікна. — Я випадково зламав амулет. Новий має прийти завтра або післязавтра.

— Хочеш сказати, що ти зараз абсолютно беззахисний? — його голос ледь сповільнився, ніби смакуючи цю думку. —  Може поживеш у мене, поки не надійде новий?

— Та ні, все добре, — я відкинув цю безглузду ідею. — Мій дім чудово тримає захист, а для особливо буйних — у мене особистий відлякувач десятирічної витримки.  Але роботу доведеться трохи відкласти.

— Може, я тоді передам Джимі цей будиночок? Чи Рону? Що скажеш? — не вгамовувався Біл, не бажаючи втрачати прибуток. Я скептично вигнув брову, згадуючи цих бовдурів. Вони ніколи не відрізнялися особливою здібністю думати чи якимось даром. Так, вони могли продати навіть найстаріший дім, але от з їхнім даром до некромантії, можна було лише спопеляти духів красивими очима. боюсь, цього буде замало. 

— Я візьму цей об'єкт сам, — спокійно відказав як і десятки разів до цього. — Нічого страшного. Так буде краще для всіх.  З даром Джима до некромантії він  може хіба що  подивитись на привида й запропонувати йому вигідну іпотеку.

— І то правда... — зітхнув Біл, визнаючи поразку. — Тоді я кидаю тобі всю інформацію, а ти, як надумаєш їхати, напишеш. Бережи себе.

— До зв'язку

В кімнаті почулися короткі гудки. Я рефлекторно  скинув виклик і, підхопивши речі Блум, рушив коридором. У маєтку стояла дзвінка тиша, але вона більше не здавалася мертвою. Тепер тут пахло нею. Її впертістю, її теплом і чимось таким невловимо солодким, що змушувало мене без перестанку згадувати її п’янкі очі. Схоже її магія таки пробралася під мою шкіру й тепер вертіла моїми почуттями як їй було вигідно. 

Варто було мені переступити поріг, як щось всередині знову стиснулося.  Блум сиділа прямо на підлозі, біля ніг своєї дрібної сестри, обійнявши коліна, і міцно спала. У тьмяному світлі лампи вона здавалася такою крихкою, такою до неможливості беззахисною, що мені раптом захотілося вбити будь-кого, хто посміє її скривдити. Я безшумно поклав одяг на стіл і наблизився, опускаючись перед нею на одне коліно. Мій погляд ковзнув по її обличчю. Тіні від довгих вій падали на бліді щоки, а губи — ті самі губи, які сьогодні так зухвало зі мною сперечалися — були скусані до крові настільки сильно, що мені захотлося провести вздовж них пальцями. 

Моя славнозвісна залізна витримка, якою я так пишався, дала тріщину. Рука сама потягнулася до витонченої лінії. Я обережно,  прибрав неслухняне пасмо волосся з її обличчя, ледь торкаючись шкіри. Гравітація зникла. Усе навколо зникло. Залишилася тільки вона і моє нестримне бажання провести вздовж її пухких губ. Я повільно нахилився ближче, відчуваючи тепло її дихання на своїй шкірі. Погляд сфокусувався на її роті. Кволе серце билося як у якогось підлітка на першому побаченні і я вже мало не торкнувся її своїми пальцями, як її вії раптово  здригнулися.