Розділ №20. Зізнання в коханні

ДЕЙВ САКРЕД:

Якщо ви коли-небудь замислювалися, як виглядає театр абсурда для некроманта-соціопата, я з радістю поділюся рецептом. Берете один старовинний готичний маєток, столітню тишу, п'ять літрів міцного чорного чаю і додаєте туди одну маленьку дівчинку з великим бажанням заробити грошиків та гіперактивністю та ретельно перемішуєте. За бажанням прикрашаєте привидом власного вельмишановного батька, який від жаху навіть перестав плакати чорнильними сльозами й підозріло став вештатися під стелею. Чи то світло шукав, чи то думав, що Флай не полетить за ним. Але цьому милому монстру варто було дати медаль за наполегливість. За останню годину, вона робила перерву лише двічі: поїсти піцу, яку я замовив та запитати чи скоро повернеться її сестра. Тому більшість часу я все ж таки сидів у своєму робочому кріслі та насолоджувався найкращою виставою у своєму житті.

— Містере Дейв, а це точно ваш тато? — запитала малеча і якось підозріло зависла, загнавши його в глухий кут. 

— Точно, Флай, точно, — відповів їй, відпиваючи кави. Якось втомила мене вона. Дедалі більше хотілося чи то заснути, чи то залишити на батька й побути в тиші наодинці з собою. — А що таке? Не схожі? 

— Взагалі не схожі... — розчаровано склала вони руки за спиною й стала вивчати його ще пильніше. — Ви он, який гарний! А тато ваш щось страшний такий… Фарбами плаче чорними… Ще хоч якби кольоровими плакав би, то ми б з ним разом могли б помалювати на стелі, а так… Не правильний він примара!

— А які тоді “правильні” будуть? — підпер щоку долонею, поки батько одним поглядом обурювався від слів неочікуваної гості. 

— Ну як які? — Флай закотила очі з такою щирою дитячою поблажливістю, ніби пояснювала таблицю множення якомусь особливо неуважному зомбі. — Правильні привиди — вони правильні! Або хоча б веселі. Розумієте? Вони мають  пропонувати знайти захований скарб у старовинному підвалі. А цей що? — вона безцеремонно тицьнула пальцем у бік мого вельмишановного предка. — Висить під люстрою, як кулька,  капає якоюсь багнюкою на ваш дуже дорогий килим. А їх певно важко відтирати… Я якось гуаш пролила на улюблену білу блузку Блум, то вона мене місяць експлуатувала через борг… Тому якщо ваш батько мене заляпає  — з вас ще двісті золотих моральної компенсації. 

— І де ти таких розумних слів нахапалася…? — здивовано розглядав цього гнома  в шкірі купідона, поки бать обурено сопів. 

Точніше, він спробував засопіти, але оскільки легень у нього не було вже років так дев’ять точно, то вийшов звук, разюче схожий на свист старого дірявого чайника. Його напівпрозора фігура почала мерехтіти, наливаючись густим, зловісним мороком. Температура в кімнаті різко впала, величезні вікна миттєво вкрилися химерною памороззю, а тіні по кутках почали видовжуватися, й тягнутися вздовз довгих стін. Старий лорд Сакред вирішив згадати молодість і наочно показати цьому нахабному дівчиську, чому його за життя до тремтіння в колінах боялася половина магічного світу.

— То у вас навіть кондиціонер є! — у захваті констатувала Флай, навіть не здригнувшись, коли крижаний потойбічний вітер скуйовдив її волосся. Вона спокійно опустилася вниз, взяла шматочок піци яку залишила «на чорний день», і смачно відкусила. — Містере Дейве, а ви бага-а-атий! 

— Та не те щоб… — зніяковів на мить. 

— Не правда, містере Дейв! Ви ду–у-уже багатий! — щасливо підперла вона щоку, копіюючи мене. — Певно, дівчата вас обожнюють! От виросту і знайду собі такого ж багатого і красивого чоловіка!

Він серйозного тона Флай я  ледве не вдавився кавою та розсміявся. Моя соціопатична натура, не витримала цієї безжалісної дитячої корисливості. Особливо, коли я подивився у малинові очі та згадав ще одну власницю такої ж корисливої душі, яка за гроші погодилась ходити в будинки з примарами. Але бажання вийти заміж у Блум, певно, відбив її надокучливий дар, на відмінну від цієї.  

— Ей, ви чого? — Флай спочатку здивовано витріщилася на мене, завмерши з недожованою піцою в руці. Але мій неконтрольований регіт виявився напрочуд заразливим. Її губи розтягнулися в широкій усмішці, і вже за мить вона заливалася дзвінким сміхом, який абсолютно не вписувався в похмуру, просякнуту магією атмосферу готичного маєтку.

— Нічого...  — посміхався їй, поки батько від цього шуму розчинився у повітрі. — А твоя сестра знає про цю твою мрію?

— Не знає… — посерйознішала красуня, ображено надуваючи щоки й дивлячись на мене з-під лоба.  — Вона якось сказала, що одружиться з кимось лише для того, щоб відразу ж стати багатою вдовою та поселитись у будиночку якомога далі від всіх людей. 

— Яка у тебе… — подумки вилаявся, відчуваючи дивне почуття образи в грудях. — Практична сестра. 

— Ви хотіли сказати “злюка”? — відразу ж посумнішала малеча. 

— Я б сказав «цілеспрямована», — виправив я, відставляючи чашку з кавою, яка вже встигла охолонути. Флай кумедно наморщила носа, явно обмірковуючи мої слова. Вона дожувала свій шматок піци, ретельно витерла руки серветкою перевела на мене погляд. — Але, якщо бути абсолютно відвертим, план стати заможною вдовою і жити на відшибі звучить як непогана така мрія.

— Ви такий самий як Блум? 

— Можливо, ми з нею в чомусь і схожі, — обережно відповів я. — Але моя перевага в тому, що я вже багатий і живу у власному маєтку. Мені не треба для цього ставати вдівцем.

— Я все одно не віддам вам свою Блум… — підозріло примружилась дитина. — А то ще вб’єте її ненароком…

— Та не вбиватиму я твою сестру… Для чого це мені…? — аж розгубився від її слів. 

— Точно не вбиватимете? 

— Точно, — хилитнув головою. 

— Виходить, що вона вам зовсім не подобається? — ще підозріліше запитала Флай і нахилилася до мене ближче. — І ви точно не будете з нею зустрічатися?

— Я поки що не прагну померти… — зауважив, хоча й всередині від її слів щось невагомо стиснулося. 

— Прекрасно! Тоді я виросту і сама вийду за вас заміж! — переможно випалила дівчинка, а я мало за серце не схопився від подиву. — Ви тільки почекайте трохи і не витрачайте всі свої грошики. Ви мені тільки багатим треба!