Розділ №18. Розумна дівчинка

Що за дурне життя? От здавалося б, що треба некроманту для спокою? Трохи тиші, відсутності примар та наявність особистого простору. Але на ділі все виявляється зовсім інакше. Через годину розмов із цим маленьким чудовиськом, я зрозумів, чому Блум не хотіла залишати її зовсім одну. Навіть коли вона заспокоїлась, речі в квартирі продовжували періодично літати через її нервовість. А я, на жаль, не вмів їх розвіювати так само легко як примар.

Коли минула ще одна година, моя уявна совість все ж таки вселилася в мене й змусила зробити те, на що б я в здоровому глузді ні за що не пішов би.

— Флай?  — протягнув я, повільно піднімаючись на ноги і оглядаючи квартиру через годину. Від прибирання не залишилося й сліду. — У мене вдома сталася одна дуже велика неприємність. Ти не хочеш допомогти мені з нею?

— Мені байдуже на ваші неприємності, містере некромант, — буркотливо сьорбеула вона носом та склала руки на грудях.

— Навіть якщо ця неприємність — дуже нахабний, дуже старий привид, який постійно літає по моєму маєтку і діє мені на нерви? — запитав я, напускаючи на себе максимально стомлений і безпорадний вигляд. Дівчинка ледь помітно смикнулася. Одне заплакане око визирнуло з-під розпатланого чубчика. — А я так сподівався, що ти погодишся заробити трохи грошиків і допоможеш мені йому помститися...

— Справжній привид? — недовірливо прошепотіла вона.

— Справжнісінький, — кивнув я, схрестивши руки на грудях. — Ще й до того всього такий старий, що навіть може рухати в домі речі. І цілком можливо, що ти як дитина, ще навіть зможеш його побачити.

— А він дуже страшний...? — Флай витерла залишки сліз. Інтерес у її очах почав повільно витісняти все інше. — З нього кров капає...?

— Ні. Він скоріше вже дуже надокучливий, — зітхнув, намагаючись вдати з себе якомога нещаснішого некроманта. — Тому мені терміново потрібен хтось, хто зможе дати йому прочухана. Хтось, хто не боїться літати, хто може влаштувати армагедон краще, ніж він сам, — я зробив навмисну драматичну паузу, уважно дивлячись на неї. — І я готовий за це платити гроші.

Магічне слово пролунало в тиші розгромленої кімнати, як довгоочікуваний дзвіночок касового апарату. Флай закліпала своїми величезними очима. Щось в її голові моментально перемкнулося й вона стала до біса схожою на Блум у цей момент. Така ж мила й...корислива.

— Грошики? — перепитала вона ще раз.

— Грошики, — абсолютно серйозно підтвердив я. — Дуже хороші грошики. Блум отримує тисячу за виклик, бо захищає мене від примар на вулиці. А тобі я платитиму за те, що ти будеш мене захищати від примар вдома. Ти можеш ганяти його по коридорах. Літати за ним під стелею і переслідувати. Все, що завгодно.

Флай задумалася. Її брови кумедно зійшлися на переніссі. Горе нікуди не зникло, воно просто відійшло на другий план, поступившись місцем її природній підприємливості та бажанню допомогти сестрі заробити. Певно це була доволі наболіла тема для них обох.

— А якщо я його злякаю так сильно, що він втече з дому?

— Тоді я випишу тобі подвійну премію і куплю найбільший торт у місті, — я ледь помітно посміхнувся, хоча всередині відчув дивний укол совісті. Нацькувати малу дитину на привид власного батька — це, мабуть, новий, досі небачений рівень мого морального падіння. Але якщо це допоможе цій малечі не збожеволіти від втрати тітки, хай Сем Сакред потерпить. Він і не таке бачив. Заодно може нарешті збереться з думками і відправиться в потойбіччя.

— По рукам, — вона серйозно простягнула мені свою маленьку долоньку. Я ніяково потиснув її, відчуваючи, як останні напружені іскри магії остаточно розсіюються в повітрі.

— От і чудово, моя нова наймана працівнице, — сказав я, оглядаючи розгардіяш навколо нас. — А тепер слухай сюди. Блум зараз розбирається з  неприємними дорослими справами. Тому ви двоє поки поживете у мене і за тобою наглядатиму я.

— А Блум точно знає...? — підозріло примружилась дівчинка.

— Вона сама попросила мене наглянутии за тобою, — я дістав телефон з кишені та продемонстрував їй останнє повідомлення. — Це лише на певний час. Поки все не владнається. Мій маєток величезний, там вдвічі вищі стелі для твоїх польотів, є безліч кімнат, де тебе ніхто не знайде, і мій батько, який вже чекає, щоб ти політала з ним.

— Тоді нам треба зібрати  речі... А їх же багато. А ви,  містере Дейв, не схожий на того, хто зможе багато нести...

— Не схожий...? — тільки з вичавив з себе, ковтаючи образу.  — Можливо, я і не схожий на того, хто багато донесе, але знаєш на кого я схожий?

— На кого? — все ще підозріло дивилась дитина.

— На багатого некроманта, який має багато грошиків і навіть автівку в яку можна буде покласти багато-багато речей. А якщо щось не влізе, я зможу оплатити ще одну машину, — пальці проворно витягнули з кишені чорну карту й показали дитині. — Ось цим золотком. Зрозуміла?

— Зрозуміла, містере Дейве, — радісно хитнула вона головою. — Треба обирати не сильного чоловіка, а багатого.

— Яка ж ти... — запнувся, споглядаючи її величезні малинові очі, жахливо схожі на очі Блум. — Розумна дівчинка.

Дивлячись, як ця маленька бешкетниця побігла до своєї кімнати,  я зловив себе на думці, що моє тихе й позбавлене живих людей життя офіційно і безповоротно закінчилося. Відьма з рожевим волоссям і її літаюча сестра увірвалися в нього, розтрощили мої правила, розбили мої амулети і перевернули все догори дриґом. І найстрашніше було те, що мені це, здається, починало до біса подобатися.