Розділ №11. Ранішній армагедон

БЛУМ ЛАВЛІ:

Прокинутися від того, що на тебе з неба капає вода — не найкращий початок ранку для людини, у якої і без того кардіограма працює на межі нервового зриву. Прокинутися від несанкціонованого дощу та лайки під боком — тим паче. І навіть невинні очі Флай, які злякано дивилися на мене — не робили ситуацію приємнішою. Я стомлено розплющила очі, намагаючись зрозуміти, що відбувається й при цьому не вилаятися. Але виходило погано. 

Десь на підлозі, посеред калюжі розлитої води, у мокрій сорочці та з прилиплим до чола пасмом волосся сидів сонний містер Сакред. Вигляд він мав такий, ніби щойно пережив корабельну аварію, зустрівся з усіма демонами потойбіччя і на додачу програв у карти останню сорочку. Хоча, варто йому було віддати належне, навіть у цьому армагедоні він не кричав та не лаявся. А от мале чудовисько, яке налякано завмерло вчепившись у мою руку, відразу ж почала тараторити: 

— Я хотіла води собі левітацією подати, але випадково пролила... — пропищала Флай, намагаючись заховати обличчя за чашкою.

— На містера Сакреда...? — я перевела на неї такий вбивчий погляд, від якого зазвичай навіть наполегливіші залицяльники забивалися в куточки і благали про амністію. — Не могла знайти когось більш привітного для цього?

Дейв обережно звівся на ноги, намагаючись не посковзнутися у власній калюжі, і вичавив рукав сорочки. Слідом підняв з підлоги вже порожній  кувшин, який слава всім богам у світі не розбився об його світлу голову. Боюсь, якби моя сестра була хоч трішки прицільнішою, то він би не побоявся б примар і втік би куди очі дивляться. Звичайно, після того, як накричав би на нас обох. Але певно життя його й без нас засмикало, тому що містер Сакред лишень потягнувся до сорочки, але в останню мить згадав, що тут дитина й зупинився. 

— Я цілком привітний, міс Лавлі. Як бачите, я навіть не сварюся... — спокійно промовив він, хоча в його чорнильних очах читалося все коло стоїчного терпіння.

— За що я вам дуже вдячна, — пробурмотіла, підводячись і намагаючись розгладити м’ятий одяг. — Було б доволі ніяково сваритися зі вами в такому вигляді. 

— Блум,  — прошепотіла Флай, витріщаючи очі на гостя й відразу ж  оцінюючи масштаби катастрофи. — А це хто такий...?

— Це…? — я запнулася, переводячи погляд на некроманта, який продовжував стікати водою на чисту підлогу. Язик не повертався назвати цього промоклого нещасного чоловіка своїм босом, але треба було якось приземлити уяву сестри, тому я зробили глибоий подих і випалила. — Це мій новий роботодавець. Він платитиме мені гроші за те, що я захищаю його від примар.

Досі сонна й млява після вчорашньої температури, Флай миттєво зреагувала на магічне слово. Її очі заблищали так, ніби вона виграла джекпот у лотерею. Залишки її втоми відразу ж випарувалися. Так і не скажеш, що вона пів вечора вчора літала через магічні сплески! Ось тобі й хвора! Безсовіне, корисливе чудовисько, а не дитина. 

— Грошики...? Я люблю грошики!!! — щасливо зауважила вона, викликаючи в мене непереборне бажання стукнути себе долонею по лобі. — А ви не хочете, щоб я вас теж захищала? У Блум є боксерські рукавички, я теж можу захищати вас! 

— Ти краще одужуй... — Дейв зітхнув, знімаючи мокрий піджак і перекидаючи його через плече, а потім подивився на маленьку бешкетницю без жодної краплі злості. — Я піду у ванну, спробую трохи підсохнути. 

Наскрізь промоклий чоловік спокійно покинув кімнату, залишаючи за собою мокрий слід на підлозі. Я до останньої миті чекала, що він зірветься, але певно подорож на той світ відібрала у нього добрячий шмат емоцій, раз він настільки мирно реагував навіть на таке пробудження. А от я на тому світі не була. Тому щойно двері ванної зачинилися, я різко розвернулася до сестри і напустила на себе найбільш кровожерливий вигляд, на який тільки була здатна відьма з генами купідона.

— Я. Тебе. З’їм, — констатувала факт, тягнучись до подушки й погрожуючи їй бійкою. — Як можна було додуматися до цього, Флай?!

— Я не хоті-і-іла… — винувато витріщилась вона на мене своїми велиезними котячими очима. 

— Ще скажи, що ти його навіть не побачила, — смикнула куточком губ, чудово знаючи свою сестру. — Гадаєш я не знаю тебе? 

— Зна-а-аєш…

— Послухай мене, Флай.  Якщо ти хочеш, щоб у нас були гроші на життя, будь ласка, не вбий його літаючою вазою і не ляпни нічого зайвого. Добре? — пробувала достукатися до совісті цього ходячого армагедону. —  Увімкни свою наймилішу версію і заради всіх святих — пий вчасно ліки. Тітка Роуз вчора пошкодила ногу, поки дивилася як ти літаєш. Вона не зможе бігати за тобою ьогодні. А мені потрібно буде відвезти містера Сакреда додому. Бо через одну маленьку дівчинку ми були вимушені їхати сюди з місця злочину. Ти розумієш про що я?

— Місця злочину…?! — із захватом мовила вона. Словосполучення  спрацювало на Флай краще за будь-які залякування. Вона миттєво підскочила, вчепившись мені в руку з таким захватом, ніби ми збиралися на святковий ярмарок. — А можна і мені на місце злочину?

— Якщо ти ще раз проллєш на містера Сакреда воду чи влучиш у ним якимось предметом, я обіцяю тобі, що ти опинишся в його центрі. Бо я тебе приб'ю.

— Я буду наймилішою сестрою в світі, Блум, — радісніше вигукнула вона, змушуючи мене поморщитись від цієї життєрадісності зранку. І як вона могла так…? —  Все заради грошиків! А якщо покажеш справжнього привида, я взагалі згодна буду прибирати в домі цілий тиждень! Чесно-чесно!

— Та де я тобі візьму привида...? — скептично подивилася на неї, склавши руки на грудях. — Просто веди себе чемно, Флай… Ти ж знаєш наскільки важко…

Ніби у відповідь на мої слова, з боку ванної кімнати пролунав гуркіт, від якого затремтіли шибки у вікнах. Я злякано кинулася на звук, забувши про всю обережність, і розчинила двері настіж. Перед моїми очима постав Дейв — тепер уже в самих штанях, без сорочки, з мокрим волоссям, що падало на обличчя, і з настільки розлюченими чорнильними очима, що магія навколо нього аж гула від напруги. Він завмер посеред кімнати, схопившись за голову, і ніби заведений повторював якісь уривчасті фрази про втрату дому та бажання помсти.