Розділ №9. Некромант із броньованим серцем

Дурне серце заходилося від нервів. Хвороби Флай ніколи не закінчувалися нічим хорошим. А коли вона починала левітувати — тим паче. Мені то добре, від купідонів дісталося лише вміння бачити чужі емоції та закохувати людей. А їй дісталася левітація та хворобливість через змішання рас. Й тепер доводилося її кожен раз ловити з драбиною під стелею. Прямісінько як зараз.  Я увірвалася в передпокій, навіть не чекаючи, поки Дейв заглушить двигун та попрощається зі мною. Некромантський етикет мене хвилював якось менше ніж сестра, яка могла відлетіти на той світ, у буквальному сенсі. 

— Міс Роуз?! — вигукнула я,  скидаючи черевики прямо на килимок.

З вітальні почувся глухий тупіт і голос моєї тітки, яка намагалася вгамувати справжній ураган. Судячи із магічного фону, який аж гудів від напруги, справи були зовсім кепські. На підлозі були розкидані речі, які періодично здіймалися вгору й літали по кімнаті. Десь під стелею висіла Флай, яку тітка намагалася зачепити шваброю, але та все одно сповзала. 

— Блум! Як же добре, що ти прийшла! — тітка Роуз стомлено видихнула й відклала швабру в бік. —  Я намагалася виловити її, але вона постійно змінює своє положення і я ніяк не можу спустити це безсовісне дівчисько на цей світ. А я вже не в тому віці, щоб стрибати по столах.  Спускайте це чудо… А я принесу холодної води та порцію ліків. 

“Спускайте…?” —  майнула думка і я обернулася, щоб впертися поглядом у Дейва, який зайшов слідом за мною та спантеличено  зупинився на порозі.  Певно йому ще не доводилося бачити подібного божевілля. А от для мене, на жаль, подібне було зовсім не в новинку. Ще трохи, і я зможу писати інструкцію до купідонів — «Що робити, якщо ваша дитина літає під стелею?». Пункт перший — в жодному разі не намагайтеся збити її чимось важким. У вас все одно не вийде, а закони тяжіння ще ніхто не скасував. Закони підлості, як показує досвід — також. 

— І як ви  зібралися її опускати...?  — прошепотів він, дивлячись, як Флай випадково перекинула вазу з квітами прямо в повітрі. Кілька троянд опустилося прямісінько на його голову, змушуючи здивовано вигнути брови. 

— Як завжди, — буркнула я, скидаючи кофтину і залишаючись у спортивному топі. Цього разу навіть було трохи легше, тому що можна було дотягнутися до неї з крісла. І який бовдур придумав робити такі високі стелі? — Повірте, спустити її не найбільша проблема в цій ситуації. Значно важче буде втримати її, поки ліки почнуть діяти. 

— Навіщо ви роздягаєтесь...? — зірвалося з губ некроманта, але мені  було не до того. Я вже примірялася до стрибка. Щось пояснювати йому не було сенсу, тому я проігнорувала його і певно в соте пообіцяла собі  натягнути якусь сітку, щоб наступного разу не бути альпіністом. 

Тягнути довше не було сенсу, тому я вдихнула повітря і з розгону стрибнула  на крісло й зі всієї сили відштовхнулася від нього у бік сестри. Пальці міцно схопили її руку і я стала опускатися разом з нею вниз, обіймаючи її зі всієї сили руками. Це чудовисько хоч і було вдвічі менше за мене, але сил мало забагато. Варто було мені торкнутися ногами підлоги, як її клята магія знову завелася і ми стали повільно  підійматися під мою лайку. 

— Куди ви…? — шоковано видихнув він,  рефлекторно хапаючи мене за талію й притискаючись до моєї спини. — Звідки в неї стільки сили…? 

— З генів! — буркнула, ніяково  повертаючи обличчя в його бік, відчуваючи як холодні губи ледь торкнулися моєї щоки. По шкірі майнула хвиля холоду і я подумки стала молитися всім богам, щоб він не піддався вже моїй магії. Відбиватися від некроманта, намагаючись утримати Флай на цьому світі було б занадто важко. — Наш батько постарався передати найкращі здібності, перед тим як зникнути. 

З боку вітальні почувся тріск розбитого скла та глухий удар, змушуючи мене злякано смикнутися та ще раз втулитися в чужі губи. Слідом за шумом роздалася лайка тітки Роуз, змушуючи моє серце ще швидше битися. Міцні пальці сильніше стиснули мене в обіймах, намагаючись втримати на місці. Варто було зауважити, що в нього це виходило значно краще ніж у мене. 

— Потримайте її, будь ласка, — попросила чоловіка, прислухаючись до лайки на кухні. Схоже, у міс Роуз щось сталося. — Я подивлюся, що там сталося та повернуся. Чур не летіти на той світ!

— Там немає нічого цікавого, щоб летіти туди. Тим паче з дитиною… — буркнув він, перехоплюючи Флай з моїх рук. — Ідіть вже. Ми чудово проведемо час і без вас. Завжди мріяв політати…

Варто мені було вибратися з цих обіймів, як повітря відразу ж повернулася в легені, а разом з ним й тверда підлога. Шум на кухні не вщухав, тому я поспішила до тітки. Але варто мені було дістатися до неї, як цензурні слова взагалі випарувалися. На кухні панував справжній хаос. Тітка Роуз сиділа на підлозі, спершись спиною на кухонну шафу, а біля її ніг розпливалася калюжа води, в якій плавали уламки розбитої скляної чашки та зламаний стільчик. 

— Тітонько! — я кинулася до неї, ледь не впавши на слизькій підлозі.  Роуз насупилася, намагаючись відштовхнути мої руки від своєї ноги. Її обличчя було блідим, але в очах все ще жеврів той незламний вогник, який завжди допомагав нашій родині виживати в найбільш абсурдних обставинах. — Що сталося? Ви порізалися? 

— Облиш, Блум, — вона невдоволено пирхнула і відсмикнула ногу. — Це лише дрібниці. Хотіла дістати заспокійливе з верхньої полиці, але стілець зламався і я впала. 

— Дідько…!  — я вказала на поріз, який виглядав досить глибоким. — Давайте я допоможу здійнятися вам. 

— Та я потихеньку дошкандибаю собі, ти он краще ліки сестрі дай…  — міс  Роуз різко перервала мене, вказуючи пальцем у бік вітальні. — Навряд чи твій друг зможе довго тримати її на землі. Худий як смерть… І де ти таких знаходиш…? 

— На тому світі, — буркнула їй, дотягуючись до ліків та набираючи миску з холодною водою. — Наступного разу пошукаю когось товстішого, спеціально для тебе…

— Краще живішого знайди. Не діло це — відьмі з некромантом водитися. Кругом нього вічно привиди будуть літати. А тобі і сестри вистачає.