Розділ №8. Мій корпоративний інструмент для виживання

ДЕЙВ САКРЕД:

Напевно, пропозиція Рея відіслати мою рожеву фею пити каву була  найкращим рішенням. Духів у кав’ярні не залишилося, а стежити за кожним її кроком на місці злочину було б занадто виснажливо. Тому, після десяти хвилин ходіння з нею за ручку, я все ж таки здався і вимовив:

— Почекайте тут, — кинув я їй, вказуючи на маленький столик біля входу, який дивом уцілів після того, як тут розігралася трагедія. — І, заради всього святого, не чіпайте нічого, що виглядає як доказ. 

Блум закотила очі так сильно, що я на мить побоявся, а чи не випадуть вони з орбіт. Вона вмостилася на стілець, з виглядом людини, яка планувала  підпалити заклад, якщо кава виявиться  несмачною. Втім, щось мені підказувало, що будь-яке незадоволення цієї дівчини можна буде компенсувати грошима. Тому я зрештою здався та  пірнув у глиб кав’ярні, де Рей вже встиг забрати кілька доказів та вкласти їх у папки. 

— Твоя пасія виглядає так, ніби готова вбити мене одним поглядом, — зауважив слідчий, не підіймаючи голови від своїх паперів. — Це взагалі нормально — приводити на місце злочину дівчину, яка погрожує тобі ляпасами? Я, звичайно, знав, що тобі важко пережити відмову Бель, але ця твоя Блум — взагалі жах. 

— Вона не моя пасія, — відрізав я, обережно ступаючи між уламками вітрини. — Вона — мій новий корпоративний інструмент для виживання. І заспокойся, Рей. Вона тут з професійної необхідності, а не заради веселощів. Хоча, дивлячись на твою пику, я починаю думати, що ляпас був би найкращим способом привести тебе до тями. Якщо вона таки тебе відправить у нокаут, я видам їй премію. 

— «Корпоративний інструмент»? — Рей реготнув, ледь не перекинувши свій стакан з кавою. — Ти завжди був майстром романтики. Але то таке… Краще скажи мені, мій любий здохлику, навіщо на твою думку, хтось розсіяв душу? І хто це міг зробити? 

— Скоріше за все, якийсь некромант, — сказав я низьким голосом. — Хтось, хто має достатньо сили та знань, щоб відправити душу «на світло» навіть у такому стані. І не мені тобі розповідати, що для цього треба мати не аби які сили… Вбивця боявся, що жертва вкаже на нього, тому усунув єдиного свідка. . Хтось дуже не хотів, щоб ми побачили обличчя того виродка.

— Паршиво, — Рей почухав підборіддя, стаючи серйознішим. — Тільки цього нам не вистачало.

Я нахилився до підлоги біля стійки, де у світлі ліхтарика виблискувало щось біле. Це була купа папірців, розкиданих так, ніби хтось шукав тут щось дуже конкретне і дуже поспіхом. Я акуратно підняв один, потім інший. Виписки від цілителів. Рецепти на якісь дорогі, майже магічні настої. Список інгредієнтів, які коштували як мій місячний дохід. 

— Міс Боунс, певно, була дуже хворою, — пробурмотів я, розглядаючи почерк на рецепті. — Може вона понабиралася боргів…? 

— Як варіант,  — Рей зазирнув через моє плече. — Або ж  хтось не хотів, щоб вона одужала…

— Може покличеш свою колегу хоч щось зробити? — Рей знову змінив тему, поглядаючи в бік Блум, яка нудилася за столиком. — Навіщо тобі взагалі знадобилося тягнути її сюди? Вона що, краще за тебе? Чим вона може допомогти нам?  

—  Блум не моя колега. Вона випадково розбила мій захисний амулет, — зізнався я, дивлячись на Рея з максимально серйозним виразом обличчя. — І ще випадковіше випровадила кількох духів на світло своїми дотиками. Такий собі захисний амулет на час, поки мені не надішлють новий. Вона має магію купідона.

— Купідона…? — мало не вдавився він повітрям від сміху. — Ця кровожерлива фея?

— Ти щоб знав… Тому не дивись на неї занадто довго і тим паче не торкався. А то Бель не оцінить, якщо ти випадково будеш залицятися до іншої. Вона  розіб’є твою голівоньку так, що навіть найкращий цілитель у місті, не збере її докупи. І я буду першим, хто прийде на твої похорони, щоб розвіяти твою невпокоєну душу. 

— Який же ти колего орієнтований, — пробурмотів він, нарешті залишаючи в покої та дозволяючи роздивитися простір. 

— Весь в тебе, — висунув по дитячому язика, перш ніж сунутися вздовж кімнат, оглядаючи кожен кут всередині. 

І навіщо комусь було вбивати власницю кав’ярні? Це було доволі звичайне місце з гарним розташуванням. На ринку нерухомості можна було б урвати круглу суму за неї. Зараз якраз скуповують будинки в цьому районі, щоб побудувати великий торговий центр. Але через смерть власника, ціна може добряче впасти. 

— Знайшли щось цікаве, детективи? — запитала Блум, повернувшись до нас назад й нетерпляче оглядаючи місце злочину. — Можливо…грошики, які мені обіцяли…? 

— Міс Блум, у вас є совість? — не стримався й перевів на неї розчарований погляд. — У вашому світі все крутиться довкола грошей? Невже вас не цікавить ані крапельки, чому померла ця нещасна жінка? 

— Цю жінку вже не можна повернути. Про неї варто було думати тоді, коли вона ще була живою, — спокійно зауважила Блум, викликаючи у мене якісь дивні почуття. Можливо, тому що вона мала рацію. — Хіба моє хвилювання зараз, щось змінить для неї? Вона вже мертва. І ви не повернете її до життя. А от моє життя ви можете покращити. І не дивіться ви так на мене — ніякої совісті ви там не побачите. 

— Я і не намагався, — якось спокійніше зауважив, перш ніж дістати телефон з кишені та перевести обіцяну зарплатню на її рахунок. — Насправді ви маєте рацію. Рятувати варто живих людей, бо мертвим ці гроші вже не будуть потрібні… 

Блум ледь вичавила з себе посмішку й вже було потягнулася до телефона, щоб перевірити рахунок, як екран раптом спалахнув вхідним дзвінком. Вона глянула на дисплей, і її впевнений вираз обличчя вмить змінився на тривожний.Її малинові очі відразу ж спалахнули магією, змушуючи мене рефлекторно розвернути Рея, аби він не потрапив під вплив. Я дивився за його спину й намагався зрозуміти, що відбувалося. 

— Так…? — її голос здригнувся, втрачаючи всю свою зухвалість. Блум стиснула телефон так міцно, що побіліли кісточки пальців. — Що…? З температурою? Літає…? Я зараз повернуся…