Розділ №8. Мій корпоративний інструмент для виживання

ДЕЙВ САКРЕД:

Напевно, пропозиція Рея відіслати мою рожеву фею пити каву була  найкращим рішенням. Духів у кав’ярні не залишилося, а стежити за кожним її кроком на місці злочину було б занадто виснажливо. Тому, після десяти хвилин ходіння з нею за ручку, я все ж таки здався і вимовив:

— Почекайте тут, — кинув я їй, вказуючи на маленький столик біля входу, який дивом уцілів після того, як тут розігралася трагедія. — І, заради всього святого, не чіпайте нічого, що виглядає як доказ. 

Блум закотила очі так сильно, що я на мить побоявся, а чи не випадуть вони з орбіт. Вона вмостилася на стілець, з виглядом людини, яка планувала  підпалити заклад, якщо кава виявиться  несмачною. Втім, щось мені підказувало, що будь-яке незадоволення цієї дівчини можна було компенсувати грошима. Тому я зрештою здався та  пірнув у глиб кав’ярні, де Рей вже встиг забрати кілька доказів та вкласти їх у папки. 

— Твоя пасія виглядає так, ніби готова вбити мене одним поглядом, — зауважив слідчий, не підіймаючи голови від своїх паперів. — Це взагалі нормально — приводити на місце злочину дівчину, яка погрожує тобі ляпасами? Я, звичайно, знав, що тобі важко пережити відмову Бель, але ця твоя Блум — взагалі жах. 

— Вона не моя пасія, — відрізав я, обережно ступаючи між уламками вітрини. — Вона — мій новий корпоративний інструмент для виживання. І заспокойся, Рей. Вона тут з професійної необхідності, а не заради веселощів. Хоча, дивлячись на твою пику, я починаю думати, що ляпас був би найкращим способом привести тебе до тями. Якщо вона таки відправить тебе у  нокаут, я видам їй премію. 

— «Корпоративний інструмент»? — Рей реготнув, ледь не перекинувши свій новий стакан з кавою. — Ти завжди був майстром романтики. Але то таке… Краще скажи мені, мій любий здохлику, навіщо на твою думку, хтось розсіяв душу? І хто це міг зробити? 

— Скоріше за все, якийсь некромант, — сказав я низьким голосом. — Хтось, хто має достатньо сили та знань, щоб відправити душу «на світло» навіть у такому стані. І не мені тобі розповідати, що для цього треба мати не аби які сили… Вбивця боявся, що жертва вкаже на нього, тому усунув єдиного свідка. Хтось дуже не хотів, щоб ми побачили обличчя того виродка.

— Паршиво, — Рей почухав підборіддя, стаючи серйознішим. — Тільки цього нам не вистачало.

Я нахилився до підлоги біля стійки, де у світлі ліхтарика виблискувало щось біле. Це була купа папірців, розкиданих так, ніби хтось шукав тут щось дуже конкретне та ще й поспіхом. Я акуратно підняв один, потім інший. Виписки від цілителів. Рецепти на якісь дорогі, майже магічні настої. Список інгредієнтів, які коштували як мій місячний дохід. 

— Міс Боунс, певно, була дуже хворою, — пробурмотів я, розглядаючи почерк на рецепті. — Може вона понабиралася боргів…? 

— Як варіант,  — Рей зазирнув через моє плече. — Або ж  хтось не хотів, щоб вона одужала…

— Може покличеш свою колегу хоч щось зробити? — Рей знову змінив тему, поглядаючи в бік Блум, яка нудилася за столиком. — Навіщо тобі взагалі знадобилося тягнути її сюди? Вона що, краще за тебе? Чим вона може допомогти нам?  

—  Блум не моя колега. Вона випадково розбила мій захисний амулет, — зізнався я, дивлячись на Рея з максимально серйозним виразом обличчя. — І ще випадковіше випровадила кількох духів на світло своїми дотиками. Такий собі захисний амулет на час, поки мені не надішлють новий. Вона має магію купідона.

— Купідона…? — мало не вдавився він повітрям від сміху. — Ця кровожерлива фея?

— Ти щоб знав… Тому не дивись на неї занадто довго і тим паче не торкайся. А то Бель не оцінить, якщо ти випадково будеш залицятися до іншої. Вона  розіб’є твою голівоньку так, що навіть найкращий цілитель у місті, не збере її докупи. І я буду першим, хто прийде на твої похорони, щоб розвіяти твою невпокоєну душу. 

— Який же ти колего орієнтований, — пробурмотів він, нарешті залишаючи в покої та дозволяючи роздивитися простір. 

— Весь в тебе, — висунув по дитячому язика, перш ніж сунутися вздовж кімнат, оглядаючи кожен кут всередині. 

І навіщо комусь було вбивати власницю кав’ярні? Це було доволі звичайне місце з гарним розташуванням. На ринку нерухомості можна було б урвати круглу суму за неї. Зараз якраз скуповують будинки в цьому районі, щоб побудувати великий торговий центр. Але через смерть власника, ціна може добряче впасти. 

— Знайшли щось цікаве, детективи? — запитала Блум, повернувшись до нас назад й нетерпляче оглядаючи місце злочину. — Можливо…грошики, які мені обіцяли…? 

— Міс Блум, у вас є совість? — не стримався й перевів на неї розчарований погляд. — У вашому світі все крутиться довкола грошей? Невже вас не цікавить ані крапельки, чому померла ця нещасна жінка? 

— Цю жінку вже не можна повернути. Про неї варто було думати тоді, коли вона ще була живою, — спокійно зауважила Блум, викликаючи у мене якісь дивні почуття. Можливо, тому що вона мала рацію. — Хіба моє хвилювання зараз, щось змінить для неї? Вона вже мертва. І ви не повернете її до життя. А от моє життя ви можете покращити. І не дивіться ви так на мене — ніякої совісті ви там не побачите. 

— Я і не намагався, — якось спокійніше зауважив, перш ніж дістати телефон з кишені та перевести обіцяну зарплатню на її рахунок. — Насправді ви маєте рацію. Рятувати варто живих людей, бо мертвим ці гроші вже не будуть потрібні… 

Блум ледь вичавила з себе посмішку й вже було потягнулася до телефона, щоб перевірити рахунок, як екран раптом спалахнув вхідним дзвінком. Вона глянула на дисплей, і її впевнений вираз обличчя вмить змінився на тривожний. Малинові очі відразу ж спалахнули магією, змушуючи мене рефлекторно розвернути Рея, аби він не потрапив під вплив. Я дивився за його спину й намагався зрозуміти, що відбувалося. 

— Так, Флай…? — її голос здригнувся, втрачаючи всю свою зухвалість. Блум стиснула телефон так міцно, що побіліли кісточки пальців. — Що…? З температурою? Літає…? Я зараз повернуся…