Розділ 34, її спадок

Дастан підмітав. Він уже звик, що його володарка ставилася до нього як до асистента або слуги. Життя його навчило зайвий раз не ставити під сумнів і просто виконувати накази своїх володарів. Але заборони на рефлексію чи обдумування останніх подій у своїй голові не було. А обдумати він мав що.

Те, що його хазяйка виявилася ельфійкою, його збентежило. Особливо після того, що сталося. Раптова поява тих, кого не те щоб часто бачили зблизька, його здивувала. Але не так сильно, як те, що відбулося в храмі. Останній напад, який вони почали, був відчайдушним. Списники вийшли уперед, наколюючи дивних одержимих. Але їх досить швидко повбивали ельфи, і почалася різанина. Мисливці ще якось могли битися з гостровухими на рівні, завдяки своїм здібностям, та й Дастан міг дати ради з ними. У храмовників була лише їхня звитяга та жертовність.

Обрана сказала просто триматися та вбити магів. Дастан проривався до магів усіма силами, але та божевільна ельфійка з довгим рудим волоссям його зупинила. Вона з легкістю зламала меч, схопивши його своїми зумабами, вибила рукоять сильним ударом та повалила на землю. Вона почала його роздирати на шматки. Броня, яка була на монструмі, ніби була паперовою для цієї божевільної почвари.

Він чув крики людей, вереск своєї юної володарки, яку він не зміг захистити, виразний та мелодійний сміх своєї мучительки. Від болю та втрати крові глузд так його покинув, бо інакше він не міг пояснити те, що раптом подумав, що вона красуня.

А потім крики та звуки бою почали стихати, а червоноволосу ельфійку почали окутувати тіні. Все стихло, перш ніж тишу розітнули звуки хрусту кісток. Не дивлячись на те, як багато кісток було зламано і як було викручено її суглоби та шию, вона була все ще живою.

А потім храм накрило зелене полум’я. Воно розповзалося, як зараза, мучило, як пекло. Але після зеленого марева Дастан помітив, що його рани зцілилися. Всі інші знепритомніли від больового шоку. Він, недовго думаючи, пішов до своєї юної володарки, яка лежала на вівтарі, навпроти якого стояла фігура в обладунках. У раптовому голосі він упізнав свою володарку. Вона віддала короткий наказ, щоб він узяв юну володарку та відніс її додому.

Монструм виконав наказ, пронісши на своїх руках Аску. Вона була майже невагомою. По дорозі він застав розрубані тіла, випатрані чудовиська та людей, що прибирали це. Село й околиці більше нагадували поле бою. Але лише нагадували. Не було мародерів, і жертв мирного населення було менше, ніж він міг очікувати. Картина все одно була жахливою, але він очікував гіршого. Схоже враження було і про стан господи своєї володарки, де валялися тіла каторжників, нападників та ельфів. Також були живі та зв’язані маги, за якими прийшли мисливці та варта намісника, що почала наводити порядок. Виживші каторжники прибирали та лагодили оселю своєї володарки, а юну володарку Дастан відніс до її кімнати. Поки інших наказів не було, він просто прибирав. І так це тривало п’ять днів.

Володарка за цей час нічого не сказала. Ні наказу, ні слова, ні звуку. Лише скорботне мовчання. Юна володарка не прокидалася. І чим довше дитина не приходила до тями, тим гірше ставало її матері. Її не можна було побачити без графіна з міцним вином.

Каторжники, на щастя, не захотіли розбігатися. Частково через переляк, а частково через розуміння того, що їм нема куди дітися. Тому вони просто доглядали господарство, поки ситуація не проясниться.

Декілька разів він навідував Аску. Юна володарка все так само непорушно лежала у своїй кімнаті. Її накрили ковдрою, щоб її не продуло випадково. Хоча це, скоріше, було зроблено для самозаспокоєння, бо погода й повітря в диких землях були надзвичайно комфортними зараз.

Що ж дійсно занепокоїло монструма — це зміни в тілі його юної володарки. Один з її пальців побілів і став сріблясто-мармуровим. Як у деяких ельфів, що він бачив, та у самої володарки, коли та показала свою ельфійську натуру.

Він розумів, що його володарка очікує, що станеться далі. Вона надіялася що донька прокинеться, але готувалася до гіршого. Дастан це розумів. Він обдумував, але все, що йому залишалося, — це підмітати. В домі ще було багато сміття, шматків скла та шиб.

Тісіанна сиділа в підвалі, в кімнаті, де було багато сріблястих сяючих плодів, що більше були схожими на небесне каміння. Місячні плоди наповнювали її силою та посилювали зв’язок зі стихіями.

Місяць — це обман. Він не сяє, а відбиває світло, хоча всім здається навпаки. І його стихія — це обман. Так само і його чари були в першу чергу обманом. І зараз жінка сплітала найбільший обман для своєї доньки. Ілюзію нормальності, яка їй скоро знадобиться.

Перед нею лежали срібні сережки, простенький мідний перстень та підвіска. Маніпулюючи потоками магії, які вона вивільняла із магічних плодів, вона плела свій обман, який збиралася подарувати своїй доньці.

Ідея цього їй прийшла нещодавно, після ще одного спорожнілого графіна вина. Жінка розуміла, що стається з донькою. Вона перетворюється в ельфа. Коли вона бачила свою доньку на вівтарі, то, подолавши свій первинний шок, помітила і дещо інше. Не дивлячись на зовнішньо людське тіло, внутрішні органи в неї були ельфійські. Від печінки тяглися прожилки, які обплітали інші органи та кістки, а ребра мали іншу будову. Це те, що було в неї всередині увесь час. Але після незрозумілого втручання у її єство почало ставати ельфійським і решта тіла.

Цей процес був незворотним. Жінка не хотіла шукати способу, бо надто добре знала, що втручання в душу закінчуються погано. Все, що в неї є, — це місячні ілюзії, обман для всіх і самозаспокоєння.

Вона підв’язала до кожної прикраси по одній волосині доньки. Так вона наповнить предмети образом того, як вона би мала виглядати в людській подобі. Вона не знала, скільки часу займе перетворення доньки — рік чи роки. Проте хоча б зробити усе можливе для того, щоб вона могла жити як нормальна людина.

«Один раз я її вже підвела, я не хочу цього знову допустити».