Розділ 32. Останні сили.

Лязг, лязг. Тісіанна била по бар’єру з усіх сил. Меч відскакував від бар’єру, видаючи дивний лязкіт, ніби вона била по металу. Вона вкладала увесь свій гнів, від чого лезо розігрілося до сонячної барви. Міць зір була в клинку, але навіть цього було мало. Магічний бар’єр не піддавався.

Навколо неї були розкидані шматки тіл: ельфів, одержимих людей та деяких чудовиськ. Не було жодного цілого шматка плоті. Все, до чого вона могла дійти і вбити, вона вбила. Деякі ельфи втекли, інші зачаїлися і чекали, чим усе закінчиться.

Тісіанна знала про тих, хто сховався, але не зважала. Вона продовжувала бити. Вона намагалася проникнути за бар’єр тінями, але маг постійно їй заважав. Вона відчувала, як його прокльони та замовляння заважають їй заглибитися у тіні та пройти крізь бар’єр.

«Магія сама по собі — протиприродна річ, яка постійно бореться і спотворює все, до чого торкається. А вливання магії у світ тіней чи будь-якого іншого елементу — це майже те саме, що й бур’яну прорости в гербіциді. Це рівень архімага, а може й магістра. Дідько. Якийсь злий мудрагелій хоче зробити щось погане з Аскою».

Небо над куполом на мить стало світлим, а здалеку почувся рев дракона. Високий і страхітливий рик різав вуха і лише на мить був заглушений тріскотливим рокотом блискавки, що вдарила по верхівці лілового купола. Від божественної потуги земля затряслася, а над куполом піднялася курява. Тісіанна змушена була перервати свої спроби пробити бар’єр.

Коли все розвиднілося, на небі жінка побачила дракона. Одним помахом крил уся піднята пилюка розвіялася деінде, і стало краще видно наслідки удару: глибокі борозни та тріщини навколо бар’єру, який все так же непорушно стояв, розливаючи своє протиприродне сяйво.

Дракон м’яко приземлився, і з його спини зліз Ламберт. Чоловік швидко поспішив до Тісіанни, поки дракон із здивуванням розглядав розрізані тіла ельфів, одержимих та чудовиськ.

— Що сталося? — спитав лицар.

— Вона там, — сказала жінка з відчаєм. Вона не відчувала фізичної втоми, але її розум уже не міг впоратися із хвилею відчаю, що поступово окутував її. — Вони всі там: обрана шмаркачка, храмовники… Але найгірше — це вона. Вона у пастці, і я не знаю, що з нею хочуть робити, але нічого доброго — це точно. Я цих паскуд добре знаю. У них немає моралі, співчуття чи елементарної емпатії навіть одне до одного.

— Чого вони такі? — спитав Ламберт. — Чому ельфи стали такими? Ти ніколи особисто не любила розповідати про своїх родичів.

Жінка зняла шолом та показала справжню себе. Вперше за тринадцять років. Замість чорних пасм — благородне срібло. Її шкіра — полірований мармур, а очі — як два місяці. Довгі загострені вуха — рухливі та елегантні — одразу показували, ким вона є.

— Це довга історія. Дуже довга.

— Розумію. Поговоримо про це пізніше. Зараз нам треба придумати, як рознести бар’єр.

Над вівтарем стояло декілька фігур.  Ельфіка із багряним волоссям, що волочилось по землі, божевільним поглядом та кігтистими руками. Один маг — із двома великими паучими лапами, що стирчали у нього зі спини. Четверта постать була в чорній мантії: на обличчі — потворна залізна маска, а всі руки — перебинтовані чорними пов’язками.

Аска лежала на вівтарі. У роті був кляп, а її тіло зв’язали мотузками. Дівчина намагалася пручатися, але чим більше вона це робила, тим більше її натирали мотузки. Одна з мотузок була зав’язана на шиї.

Фігура у масці затягнула петлю на шиї тугіше та сказала:

— Не ворушися. Інакше я затягну петлю ще тугіше. Ми тобі надали розкіш, щоб ти дізналася, що ми збираємося з тобою зробити. Бачиш, ну, любо, тут така справа: деяким людям знадобилася ти. Точніше — твої шматки. Шматки твоєї плоті, душі.

— Її кров, — сказав чаклун, — і деякі інші частини її тіла. Дайте мені лише це. Я не збираюся затримуватися тут довше потрібного. Мої учні та колеги вже забрали усе, що було в її домі та вежі того зрадника Нерада.

— А нас не заберете, — сказала ельфійка, проводячи по животі Аски, роздираючи на ній одяг. — Як ви можете помітити, нас трішки розкрили. Та тряска, що тепер була, дала нам добре зрозуміти: як тільки бар’єр опуститься, нам буде непереливки. План виявився недопрацьованим.

— План був хорошим. Просто дехто з ваших агентів провалився.

— Він просто виконував свій обов’язок. Ми мусимо забрати усіх дітей, у яких є хоча б дрібка ельфійської крові.

— Намагання забрати всіх зробило так, що ви нікого не заберете. Вилізли зі своїх дебільних лісів, думаючи, що ви найкращі на світі. Ви навіть нічого не знали про те, як тут люди живуть. Якби не ми та ось ця пані, — маг вказав рукою на фігуру в мантії та залізній масці, — вас би давно всіх виявили. Вам пощастило, і це треба усвідомити.

— Заспокойтеся, — сказала жінка в масці. — Чим довше ви тут говорите просто так, тим менше в нас часу, щоб вийти з цієї ситуації. Але перш за все треба закінчити те, для чого ми тут зібралися. Цю дівчинку ми поділимо так, як і домовлялися. Ельфи забирають її цілком. Вам, пане маг, віддадуть її кров та деякі інші жіночі матеріали, а я заберу шматок її душі, яку ельфи й так виріжуть з неї.

— І не забуваємо про обрану. Нам потрібно її негайно прикінчити, — сказала ельфійка. Вона тикнула своїм пазуром в горлянку Аски, ледь примнувши її шкіру. — Якщо не прикінчити її, в нас усіх потім будуть проблеми.

— Тут згоден. Я, на жаль, мало чим зараджу, бо підтримання бар’єру забирає багато сил.

Аска чула звуки. Спроби виламати двері класу, де забарикадувалися всі, кого вона перекинула через тіні. Але після того вона перестала чути тіні. Їй уже стали звичні нові чуття, які давала їй спорідненість з тінями, і раптова глухота та тиша від тіней давили на неї так само, як уколи та дотики тієї ненормальної ельфійки.

Вона чула про те, як хтось роздягає поглядом людей, але їй вперше довелося побачити ту, яка поглядом розчленовує людей. Дівчина боялася, але уявляла її думки. І в її думках вона бачила надто багато м’яса і надто мало милосердя.