Розділ 30. Пастка

Змах. Удар зліва. Відступ. Випад. На майданчику панувала напруга, хоча й бій був тренувальним. Кайлін вирішила трохи помахати мечем перед закладанням першого каменю храму. Для її наставника це завжди був стрес, бо він боявся нашкодити обраній. Для Кайлін же це була остання можливість трохи розім’яти м’язи та очистити розум.

Закладання першого каменю храму для багатьох людей — це урочистий момент, який стається раз за життя. Аристократи мають нагоду зайвий раз показати себе та внести подію в сімейний літопис.

Для різноманітних проповідників, єпископів та вищих кардиналів це час можливостей утвердити свою владу над «не відаючим та непросвітленим людом». Останні дві сотні років обрані з’являлися на землях, де вірять у Творителя, але які не підкорялися Церкві Єдності.

Для жителів Диких земель та вже трохи укорінених жителів Лайші це привід зайвий раз пишатися своєю співвітчизницею, яку вони навіть можуть знати особисто. А для біженців та паломників це знак того, що тут вони почнуть нове життя.

А для Кайлін закладання першого каменю — це дещо інше. Кожен обраний формує зв’язок зі святим місцем, яке він закладає. Перший камінь храму, який обрана кладе в фундамент, стає основою містичного зв’язку обраної з небесами. Від усвідомлення цього всередині дівчини хололо нутро.

«Голоси стануть гучнішими, наполегливішими. Вони все більше будуть намагатися диктувати мені свою волю. Усі намагаються мені її нав’язати. Що буде зі мною? Навряд той дивакуватий азірський чай Аски зможе мені допомогти після церемонії. Сьогодні, можливо, останні моменти, коли я можу залишитися наодинці зі своїми думками».

Згадавши про Аску, Кайлін кинула погляд на край тренувального майданчика: чорноволоса дівчина байдуже дивилася на тренування. Її охоронець, незрозумілий іноземець, дивився на неї своїми дивними очима. Завдяки силам обраної вона віднедавна могла чути деякі його думки та зчитувати настрій:

«На початку бойова стійка була, як у фехтувальника сходу… тримає меч, як професійний рубака… зайвих рухів мало… он яку силу має обрана».

Його думки звучали сухо, відсторонено та лаконічно. Далеко не всі з них доходили до неї, бо він був далеко, а його думки вона не надто уважно хотіла читати.

Для Кайлін тренування, навчання, читання древніх книг було умовністю. Все в ній уже є — це просто треба вивільнити. Трохи помахати мечем, і вона вже пригадувала всі древні бойові стилі, якими володіли її попередники. Кілька сторінок — і приходили спогади не лише про весь зміст книги, а й про зовнішність автора. Та божественна частинка, що всередині неї, поступово наповнювала її різними думками, навичками, рефлексами. Єдине, що в ній залишилося незмінним, — це тіло. Воно росло нормально й потребувало таких самих тренувань витривалості та сили, як і в усіх.

Удар. Кайлін задумалась і не помітила, як вдарила свого наставника по стегну. Вона влучила вістрям меча точно в ціль. Хоч меч і був дерев’яний, але внутрішня частина стегна — доволі чутлива ділянка.

Її спаринг-партнер, один із храмовників, упав на землю. Деякий час він корчився, бо біль пронизував усю ногу. Кайлін навіть не зрозуміла, як це сталося. Так з нею постійно траплялося: втратить пильність — і от вона несвідомо вже щось зробила. Ніби в цей момент не вона контролювала своє тіло.

— Хороший удар, ваше священство, — сказав храмовник, піднімаючись і шкутильгаючи з майданчика.

Тренувальний майданчик храмовники зробили недалеко від котловини, яку вирили для фундаменту храму. Тут ще й деякі з них поселилися, розбивши імпровізований табір, де вони молилися чи займалися своїми справами, коли не охороняли обрану.

Аска дивилася на бій збоку. З одного боку, їй сподобався бій: Кайлін досить вигадливо рухалась, била точно. Але з іншого — Аска помітила, що храмовник боявся вдарити її, а сама Кайлін витала десь у хмарах. Останній рух, удар по стегну, здався дівчині несвідомим. Ніби меч сам ударив, не радячись із Кайлін. Підсумувавши все у своїй голові, Асці цей бій здався дивним та недолугим. «Вона навіть не спітніла. Билася так, ніби зачіску боялася зіпсувати. Навіщо вона захотіла це робити?»

Кайлін підійшла до Аски:

— Що ти, нудьгуєш? — спитала обрана, поправляючи свої золоті кудрі.

— Можна сказати й так. А ти не хочеш зі мною поспарингувати?

— Думаєш, що зможеш мене перемогти?

— Ще й як. Я ж не буду піддаватися, як той храмовник.

Обоє радше глузували, ніж вели насправді серйозну розмову. За Аскою постійно дивились храмовники, бо всі вони наслухалися історій про те, як вона хлопців лупцювала, Кайлін якось побила та багато чого ще. А після того, як Аска вбила одного з нападників, який хотів забрати їхній будинок, храмовники обшукують її щоразу, коли вона підходить до обраної.

— Ну, я була б не проти показати свої вміння. Дастане, проведемо один спаринг?

— Як накажете, юна володарко.

Мутанту та чорноволосій дівчині дали тренувальні мечі. Зваживши їх у руках, Дастан та Аска зрозуміли, що вони легші за ті, якими вони користувалися вдома. Не було свинцевої серцевини. Усі тренувальні мечі просто були дерев’яні.

Вони стали навпроти одне одного, а Кайлін сіла на той самий ящик, на якому до цього сиділа Аска. Дівчина стала в бойову стійку, піднявши вістря вертикально вгору й тримаючи його близько до себе.

— Юна володарко, ця бойова стійка трохи недоречна. Так тримають меч ті, хто б’ється в строю.

— Я знаю, але я не бачу сенсу тримати меч вістрям уперед. У тебе руки довші. Все одно дістанеш мене. А так я хоча б матиму шанс на маневр. Бій до першого попадання. Почали.

Аска зробила обманний випад, направивши вістря в нього, після чого зробила змах угору, описуючи дугу. Дастан легко передбачив перше й ухилився від другого. Він вирішив дати юній володарці трохи ініціативи, аби подивитися, що вона вміє.

Один за одним дівчина завдавала ударів монструму, намагаючись уразити супротивника. Удар зліва, справа, знову зліва. Вона чергувала подібні одноманітні удари, щоб несподівано зробити якийсь інший прийом, який вибив би супротивника з колії. Але Дастан давно перестав бути звичайною людиною. Неймовірні рефлекси, гострий зір, бойовий досвід. Їм обом насправді було очевидно, за ким тут буде перемога, але гонор та азарт не дозволяли їй просто так опустити руки.