Розділ 26. Могильні камені

Цей ранок був сонячний, як і майже будь-який день весни в Розквіту. Зелень особливо буяє, що з одного боку добре, якщо ти маєш город чи вирощуєш лікарські трави, але погано, якщо маєш великі неорані земельні ділянки чи вчора не пололи город. Розквіт з одного боку сприяє врожаю, з іншого — цей урожай доводиться відбивати у бур’янів. Іноді навіть буквально.

Тісіанна спочатку вважала каторжників і причину, з якої їй їх нав’язали, найбільшим негараздом за останній час. Але, поглянувши на те, як безправна та майже безкоштовна робоча сила гарує на її благо, їй ставало приємно на душі. Вона вже готувалася цього року вправлятися косою та мечем, але ці "роботяги" непогано допомогли. "Як добре дивитися на те, як налякані до смерті бовдури надривають спини на благо своєї володарки."

Вона пам’ятала, якими вони були вчора, коли Ламберт, Лантар та їхній супровід покинули її. Майже всі, за винятком монструма, думали, що зможуть просто на неї напасти й пограбувати, розважитися з її тілом і піти, куди очі дивляться. Вона цього чекала. Вона на це й сподівалася. Надіялася, що дурні спробують на неї самі напасти.

Ще більше вона раділа тому, що Аска захотіла погуляти з донькою Ламберта, Алдією. Це їй повністю розв’язувало руки в тому, як діяти. Донька змогла знайти подругу. Дитина має мати нормальне дитинство. Їй подобається цілеспрямованість та працьовитість доньки, але разом із тим її турбувало, що відбувається з нею. Її інтелект, уважність і цікавість до всього та інші позитивні якості повністю перейняті від батька, але недавні події нагадали, що Аска ще й її дитина.

Вбивство того баронового мордоворота на неї вплинуло. Це вплинуло б на будь-яку дитину, але на її доньку — інакше. Вона успадкувала вроджену кровожерливість, кривавий азарт. Досі єдиною рисою від себе, яку Тісіанна бачила в Асці, був її бойовий дух. Можливо, єдина її позитивна риса, що дозволила пережити цькування та стати страхом усіх забіяк округи, якщо не Диких земель. Але тепер проявляються і всі ті жахливі якості, які вона в собі вважала мерзенними. Тісіанна зневажає своє нутро, зневажає своє походження, а тепер почала себе зневажати як матір, що дала доньці такий страшний спадок, тоді як її тато подарував усі свої прекрасні риси. Жінка почувається винною. Завжди почувалася винною. Але зараз вина почала рости. Аска почала це проявляти. Неймовірне бажання вбивати. Поки вона його стримує завдяки хорошому самоконтролю. Ще одна риса, яку вона успадкувала від батька. Його спадок виправляє навіть її жахливі вади. Неймовірний розум і самоконтроль — риси, які вона найбільше рада бачити в ній.

Добре, що Аска вчора пішла з Алдією. Добре, що не переживала за неї. Добре, що не бачила того, що вона зробила, — бо це б, певно, ще більше змінило її. Це розвинуло б її вроджену жорстокість і, можливо, пробудило б інший мерзенний спадок її матері. Усвідомлення відсутності свідків дало Тісіанні тоді повну свободу дій. Якраз вчасно сонце почало заходити, і її сили тіні були саме в потрібній кондиції.

Тоді вона просто очікувала їхніх дій. Навіть підійшла трохи ближче для цього. Звісно, щоб їх спровокувати. Нехай те, що має статися, станеться тоді, коли вона тримає все під контролем. Потім буде гірше. Потім буде більше крові. Потім Аска могла вже бути вдома.

Багато каторжників просто відпочивали, укутавшись чи просто лежачи на траві. Вони чекали ночі. Хотіли втекти. Проте знайшлося троє хоробрих, що захотіли підійти ближче до самотньої жінки. Тісіанна була гарна. Справді гарна: висока, струнка, з великими карими очима, неймовірною фігурою та елегантною ходою. Вона бачила захоплені погляди навіть тих чоловіків, що ходили під руку з красунями. Ці ж чоловіки дивилися на неї, як спраглі на оазу, як смертельно хворий на ліки, що можуть його врятувати. Це був абсолютно звіриний поклик людей, які захотіли дати волю собі після довгого полону.

Троє, що підійшли до неї, оточили її. Їхні важкі подихи видавали голод плоті. Вони гадали, що це єдиний раз, коли вони зможуть спробувати жінку, обриси тіла якої схожі на мармурові статуї муз. Ще двох вона побачила тіньовим зором. Вони готувалися перелізти паркан і втекти в ліс. Усе, як вона й хотіла. Актори розставлені для її вистави.

Тіні скували їх раптово та боляче. Тісіанна не тільки знерухомила їх силою тіні, яку отримала, з’ївши плід тіні, а й тиснула на больові точки. Раптовість і сила болю змусили всіх п’ятьох кричати не своїми голосами. Їй подобалися ці звуки. Відчай, страх і біль.

Каґофонія змусила решту каторжників кинути свої справи. Ніхто нічого не розумів, а просто бачив, як троє каторжників навколо Тісіанни почали кричати. Розгубленість відчинила прохід страху. «Прекрасно. Саме те, що я хотіла. Продовжуйте дивитися». Їй подобався їхній жах.

Двох біля паркана вона змусила підійти, керуючи їхніми тінями, що обплутували кінцівки. Кроки були вимученими, з болючими рухами маріонеток. Обплутувати тінями одночасно п’ятьох людей, коли сонце ще в небі, важко, тож рухалися вони кострубато. Але вона визнала, що так навіть краще. Неприродні рухи їхніх товаришів вселяли додатковий страх.

Вона знала про кожного: хто за що відправився на каторгу у великі копальні, які обставини та мотиви злочину. І найголовніше — хто тут заслуговує на невимовні муки. На щастя, від трьох нападників вона очікувала чогось такого, бо вони всі з однієї розбійницької ватаги.

Хоч каторжники їй і несподівано звалилися на голову, і читати те, що підписуєш, навчилася тільки Аска, але їй дали детально ознайомитися з тим, що являє собою кожен засуджений, і вона поділила їх на кілька груп: особливо небезпечних виродків, яких пустить на фарш для Айкора та м’ясного дерева при першій же нагоді; злочинців середньої тяжкості; й так званих сумнівних злочинців. Остання категорія так називалася, бо їхні злочини або були дрібними, або очевидних ознак злочину не було як таких. Такі на каторгу потрапили, бо перейшли не тим людям дорогу. Була б її воля — вона лише таких сюди понабирала, і не потрібно було б цієї вистави. З такими можна нормально домовитися. Тим паче таких тут у неї нарахувалося лише шість душ. Монструм — серед останньої категорії. Хоч він і виглядав як нічний кошмар, але його особиста справа голосно кричала про приховування справжніх обставин.