Розділ 22. Усі дива цих земель

Аска такого вже давно не бачила. Останній раз дівчина застала це, коли їй було вісім. Розквіт. Рік, коли природа особливо могутня. Час, коли природа диких земель особливо сильно себе проявляє. Барви стають насиченішими, урожаї цього року будуть більшими, дерева ростимуть швидшими, а тварини активнішими — як домашні, так і дикі. Усі дощі стають теплими, а дерева цієї зими не скидАтимуть листя, а до останнього носитимуть свою зелену одіж. З іншого боку, це означало і ріст бур’янів. Декому доведеться частіше полоти свої клумби або навіть боротися за свій урожай із «ходячим» бур’яном.

Проте найбільшою проблемою було нашестя усієї дивакуватої фауни диких земель. Подорожнім можуть загрожувати зустрічі зі змійовиками, дикими грифонами, гігантськими зграями вовків усіх можливих розмірів, невидимками та зміненою фауною. Останнє було особливо небезпечним. Олені можуть почати запускати блискавки, кролики — покриватися отруйними шипами, ведмеді — дихати вогнем, миші та щури — ставати вибухонебезпечними і так далі.

Частково саме через це недалеко, біля Алішену, є твердиня вершників на чудовиськах. Вони не тільки військова сила, але й дослідники. Лицарі відловлюють, приручають, досліджують та намагаються вивести грізніших істот. Лиш Творець може знати, яких чудовиськ вони породять.

Аска зазвичай любила фантазувати про те, які монстри ховаються у загонах вершників, але сьогодні її увагу прикувало дещо інше — витвір Айрона, який зараз випробовувала матір.

Айрон був, м’яко кажучи, не тутешнім. Чорношкірий майстер-коваль, який завдяки своїй роботі та старанням зміг заслужити довіру людей, ставши місцевим дивацтвом, до якого всі звикли. Тепер він — найкращий коваль диких земель, що ділиться своєю мудрістю з усіма охочими.

Тісіанна тримала в руках бронзову вузьку трубу метр завдовжки. Біля руків’я знаходилося декілька металевих сфер. У двох із них були магічні плоди вогню та вітру, а в третій — спеціальне алхімічне масло, випари якого є легкозаймистими. Завдяки маленьким вентилям можна було регулювати подачу стихій та алхімічного масла.

Матір розкрутила декілька вентилів. Струмінь вогню полетів на чотири метри та влучив у стару колоду. Колоду оповило рудим полум’ям. Вогонь був лютий. Колода перетворилася на попіл за десять секунд.

Це нагадало Асці про нову книгу, яку вона недавно прочитала. У ній розповідалося про далеку морську державу, яка використовувала спеціальні кораблі. Вони були озброєні так званими сифонами, що схожим чином вистрілювали суміш, яка горіла. Тільки той вогонь був незгасний. Не дивно, навіть найбільші флоти та морські чудовиська були ними подолані. Це змусило дівчину задуматися про те, чи Айрон — просто майстер-коваль. Надто вже нетиповим творінням була ця вогняна штукенція.

Матір підійшла до Айрона та Аски, які сиділи на ганку дому та дивилися за всім.

Стало помітно, що витвір майстра-коваля не витримав випробувань. Через жар він погнувся. Матір відломила один із вентилів, коли намагалася його закрутити. Тому вона, від гріха подалі, вийняла з цього дивного пристрою плоди.

Поклавши на землю винахід, Тісіанна присіла біля доньки. Вона зняла рукавички, якими тримала пристрій, та відклала меч, що висів на поясі. Шкіра на рукавичках трохи підгоріла.

— Мила річ, — сказала Тісіанна, усміхаючись. Перша її щира посмішка за довгий час. — Шкода тільки, що вона ненадійна.

— Вона спрацювала трохи не так, як я думав. Рідина не мала розігрівати дуло так сильно. Отже, мені доведеться зробити його товстішим.

— А чому ви не зробите його з якогось іншого металу? Заліза чи, може, сталі? — спитала Аска.

— Це буде зробити неймовірно важко. Я поки не маю необхідних інструментів. Та й зараз ти мало де зустрінеш плавильню, що може розплавити залізо, а з криці потрібного виробу не зробити. Тому — ні. Поки тільки бронза. Надіюся, наступний буде кращим.

— Ви вже придумали назву?

— Поки ні. Коли дороблю, тоді придумаю.

— Це все, звичайно, мило, — сказала матір Тісіанна, — але, надіюся, ти прийшов сюди не тільки, щоб показати нову іграшку. Що там із моїм замовленням?

Айрон подав жінці коричневий згорток. Тісіанна не поспішала його розгортати. Спочатку вона деякий час тримала його в руках, зважуючи. Потім розгорнула край згортка та оголила витончене руків’я меча. На ньому були дивні символи, які не були знайомими для дівчини. Блистіли вони золотом та потріскували слабкими природними чарами.

— Не дурно, — сказала Тісіанна. — Як я зрозуміла, ти лише руків’я змінив.

— Так. Не знав, що із ним робити. Воно не тупиться і не нагрівається. Воно ніби ігнорувало жар кузні. Ніколи такого не бачив. Я багато чув про такі клинки, але вперше з ними працював.

— Шкода.

— Навіщо ми хочемо перекувати цей меч?

— Я його ненавиджу. Зневажаю його вигляд, форму та походження. Ненавиджу цю річ. Він нагадує мені про те, якою я була.

Останні слова Тісіанна сказала з певною агресією. Її руки зціпили згорток. Їй знадобилося декілька хвилин, аби заспокоїтися. Увесь цей час Аска й Айрон просто мовчали і дивилися.

— Гаразд. А що там із моїм обладунком?

— Робота іде, пані. Мені важко працювати з чимось подібним. Мисливці не завжди можуть знайти те, що необхідно. Як я зрозумів, метал схожий, але гнучкіший.

— Скільки часу? — холодно сказала жінка.

— Пів року.

— Даю місяць.

— Але цього замало.

— Ці плоди, які ви використали для тієї… штуки, — це ж мій аванс за роботу. Зробімо так. Я подвою аванс і докину ще по плоду вітру та вогню. А також подвою платню за роботу. Шість магічних плодів на ваш вибір і триста крон.

— Ви не розумієте, пані. Справа не у фінансах. У мене є замовлення, та й є ще багато…

— Це не важливо, — мало не проричала вона. — Твоє завдання — довести усе до пуття і, бажано, вчасно.

— Але місяць — це замало.

— Мусиш за місяць упоратися, — Тісіанна зробила декілька глибоких вдихів, щоб заспокоїти нерви. — Ти не розумієш. Мені обладунок потрібен якнайшвидше. Місяць — це мій максимум. Я компенсую будь-які витрати — просто зроби це якнайшвидше.