Розділ 21. У кругу близьких?

Жителі Диких Земель по-різному сприймають нововведення. Наприклад, деякі селяни не дуже тішилися тим, що тепер зобов’язані щонеділі йти на незрозумілу проповідь до дивного старигана. Але Конрад виявився хорошим проповідником, а нова обрана, яка ще й донька старости, змогла пробудити справжній інтерес до віри в Творця.

Календар церкви — однозначно приємне нововведення, яке принесли церковники. До цього люди орієнтувалися на дивний місячний календар, що був жахливо неточним: через це селища нерідко святкували Сонцеворот із різницею до тижня. Церковний календар точніший і поділений на дванадцять місяців, тож легко відстежувати, коли яке святкування станеться. А те, що половину старих свят замінили церковними відповідниками, мало кого хвилювало: з інерції святкують язичницькі Сонцевороти чи свято весняного відродження.

Ще одна приємна річ, яку з радістю перейняли жителі Диких Земель, — зимові свята. Точніше, їхня атмосфера. У язичницьких зимових обрядах усе було скромно й трагічно: злі зимові духи хочуть нас убити і так далі. Зимові свята різко контрастували з рештою своєю стриманістю в традиціях. Натомість зимові урочистості церкви Творця були тепліші й душевніші: співали веселі пісні, і з релігійним підтекстом усе було непогано.

Саме взимку починався відлік нового року. У місячному календарі чіткого поняття початку року взагалі не існувало. Початок року в церковному календарі — одне з найшанованіших свят: Сходження Небесної Благодаті. Саме з цього моменту в церковній міфології все починається.

Щороку розповідають одну й ту саму історію з різними деталями, але незмінною суттю: колись люди жили на іншому континенті — на землі, створеній тільки для них. Край був настільки сприятливим, що люди жили по триста–чотириста років і не знали хвороб. Це була земля, дарована Творцем, що любить усіх людей, попри їхні недоліки й слабкості.

І жили так люди, доки на них не напали жорстокі створіння. Мали вони неймовірні сили, що спопеляли, калічили та змінювали суть усього. Почалося спустошення прекрасного краю: благодатна земля стала пусткою, а люди — іграшкою для безжалісних загарбників. Творець знищив загарбників ціною затоплення континенту та Столітньої Ночі. Потім мусив наново запалити сонце й зорі, відновити місяць і створити новий континент. Усе це неймовірно ослабило Творця. Решту сил він витратив, аби наділити знаннями й силою двадцять одну людину — Перших Учителів, що заклали фундамент нової людської цивілізації. Сходження Небесної Благодаті — не просто свято, а свого роду день народження світу та нового людства.

За вікном сьогодні зима стелила свою ковдру. Лише від одного погляду на неї Асці ставало трохи не по собі. Ще ніколи вона не бачила стільки снігу.

Дівчина сиділа біля вікна й розглядала замерзлий сад. Обледенілі дерева зазвичай виблискують місячним сяйвом, але нині заметіль закрила небо. «Шкода, — подумала Аска, — напевно сад зараз виглядав би таким красивим».

Зими в Алішені та Диких Землях бувають настільки люті, що деякі розтають аж до середини весни. Іноді Аска разом із ненькою вдавалися до сили магічних плодів: плід цілющого вогню відтаював і відновлював найчутливіші дерева, а плід вогню підтримував теплом канали, аби не замерзали. Як-не-як, а Дощове дерево все так само виливало воду з-під своїх гілок.

Зараз дівчина байдикувала. Читати не хотілося, вставати й кудись іти — теж. Сьогодні був якийсь дивний настрій. Асці рідко хотілося просто байдикувати; зазвичай таке траплялося лише після втоми чи під час роздумів. Нині — саме так. Мати готувала на стіл і в допомозі не потребувала.

Погляд Аски ліниво ковзав по книжковій шафі. Вона була чималенька: впиралася в стелю й займала половину стіни. На перший погляд, колекція виглядала вражаючою. Проте більшість книжок — з великим шрифтом і щедрою ілюстративністю, тож читаються швидко; деякі — взагалі збірники малюнків зі скупими коментарями. От матір справді начитана: у середньому — книга за два дні. Щоправда, переважно жіночі мелодрами, де події часто переходять із пустого в порожнє. Ну й деякі з цих книжок ненька забороняла брати — «не для дітей».

Біля шафи висіла картина: жінка зі срібним волоссям і дитина на руках. Тісіанна розповідала доньці, що це — полотно за мотивами опери, яку вони з батьком Аски бачили в Рейхшпайрі, столиці Багаторіччя. Аска вірила, але внутрішнє чуття підказувало: картина не те, чим здається.

Раптом дівчина почула, як унизу відчиняються двері. Вона точно знала, що то не матір: тіньовий зір показував — вона на кухні. Аска пішла перевірити. За зламаними геометріями силових ліній гостями були маги. Точніше — двоє.

Тісіанна покликала доньку саме тоді, коли та вже спускалася сходами. Сходження Небесної Благодаті — свято, коли ходять у гості, але в їхньому домі гості взагалі рідкість.

У проході стояли двоє знайомих: Нерад у своїй багряній мантії та Іов у новому синьому плащі з візерунком. Господиня швидко підійшла, допомогла зняти зимові накидки.

— Не чекала гостей?

— А чому б ні, пані, — усміхнувся Нерад. — Ми так часто бували у вас, що можна й з неформальним візитом. Хоч і не зовсім неформальним: хочу дещо обговорити, панно Тісіанно.

— Ну це ви, майстре, тому й прийшли, — буркнув Іов. — А я просто хотів побути в когось у гостях. Як-не-як — традиція.

Аска помітила згорток у руках татуйованого мага. На Сходження прийнято приносити подарунки — дітей це тішить найбільше.

Матір хутко накрила на стіл. На щастя, архімаг та його учень не були такими вибагливими, як дехто з чаклунів.

Нерад одягнув іншу маску — з більшим отвором рота; видно, страви йому смакували. Іов був стриманіший, але теж наминав від душі.

— Бачу, ви втомлені й голодні?

— Є таке, — зітхнув Нерад. — Останнім часом мало їв і майже не спав. Творцю, які ж у вас м’які дивани… Після місяця на твердій землі поряд із безперервною агониєю будь-що буде м’яким.

— То ви щойно з кордону біля лісу?