Розділ 20. Святі веселощі

Довгий час ратуша Лайші, яку побудували в один час із перебудовою моста, була найбільшою рукотворною будівлею. Її нехарактерний для цих місць високий вузький шпиль та червона черепиця завжди виділялися серед жовтих солом’яних дахів чи дерев’яної крівлі. Так було донедавна.
Після свята була збудована будівля гільдії. Було найнято місцевих умільців, які за короткий час збудували головну будівлю та склади для неї. Якби Бернард паралельно не розширив свою корчму, то Контора Золотого шляху була б найбільшою будівлею в окрузі.
Було зведено двоповерхову широку будівлю. Злегка похилий дах перекрили черепицею. Вікна закривалися на гарні дерев’яні ставні, які вирізали місцеві теслярі, як і меблі та двері. Єдине, що було привізним, — це скло та деякі речі на кшталт порцеляни чи розписаної кераміки. Все встигли зробити до початку морозів.
Склади поступово забивалися різними речами, які гільдія купувала для перепродажів у центральних землях. В основному це був бурштин, деревина та різне каміння для біжутерії. Рідше траплялася пушнина та тканини. Проте Асці було зрозуміло, що це тільки початок. Весна обіцяла бути насиченою. Хоча вже зараз почали привозити товари на обмін та продаж.
Контору в Диких землях призначили очолювати такому собі Крату Лоуренцу — купцю середніх років, який захотів десь осісти зі своєю сім’єю. Саме йому довірили навчання Аски.
Дівчина працювала в конторі не одна. Лоуренц приїхав із кількома людьми та найняв ще трохи людей в Алішені. Хтось тягав вантаж, хтось доглядав за кіньми. Аска ж навчалася у Лоуренца вести бухгалтерські справи та різним премудростям.
Матір була в шоці, що донька буде працювати в торговельній конторі. Вона не очікувала, що її так швидко приймуть в учні, тому Тісіанна пішла говорити з Лоуренцом. Після розмови вона дозволила Асці працювати в конторі. Головне — щоб вона швидко поверталася додому. Ну і працювати можна було чотири дні на тиждень. Решту часу дівчина мала перебувати вдома, де матір продовжувала навчати її фехтуванню та контролю сили. Тому нудьгувати Асці не доводилося.
Робота Аски в конторі була насправді не дуже цікавою, хоча для неї це було краще, ніж церковна школа. Вона ходила за Лоуренцом, записувала результати інвентаризації, угод, продажів, покупок, витрат і так далі. Після цього в кінці дня вони все підраховували й записували у великий талмуд, який після заповнення мав відправитися в архів. А судячи з величини книги, це станеться не скоро.
Лоуренц навчав її всьому: від оформлення документів до ведення перемовин. Спочатку йому було незвично, що його помічником буде дитина. Проте він досить швидко переконався, що Аска здібна й на неї можна покластися.
Сім’я її начальника була цікавою. Енергійна та тендітна на вигляд дружина Хоралі та донька Астріт, якій було лише три роки. Досить часто, коли Лоуренц відлучався у справи в Лайші чи деінде, Аска вела бесіди з його дружиною. Їй було важко осісти десь, бо до цього вони з чоловіком постійно були в мандрах. Тому їй ще довго довелося звикати до оселі. Аска стала її першою знайомою. Часто свою нудьгу вони коротали, обговорюючи щось та п’ючи чай, іноді навіть особливий азірський.
Як виявилося, якби не дитина, яка вимагала уваги, та деякі книги, вона б помирала від нудьги.
Другою людиною, з якою познайомилася Хоралі, був Кай. Як він і обіцяв, хлопець навідував Аску, яка тепер працювала в конторі. Він старався приходити якомога частіше. Поступово Хоралі почала приймати в конторі й інших селян у гостях.
Хоралі була свого роду протилежністю матері Аски. Хоч вони обидві чужинки, але Хоралі швидко з усіма подружилася, і вже незабаром у приймальній залі контори стало гамірно. Натомість матір Аски ніколи не виявляла інтересу до життя селян і продовжувала жити вовком, читаючи свої романи на самоті.

За вікном була хурделиця. Зима цього року видалася особливо лютою, через що дівчина не спішила виходити надвір. Того Аска в основному проводила час у конторі та читала книги, які Лоуренц давав, або писала щось у бухгалтерській книзі. Проте останнім часом угод майже не було. Життя для контори, а разом із цим і для усіх Диких земель, ніби зупинилося. Тому її безпосередній начальник почав давати дівчині менше роботи, та й робочих днів стало лише два. Найбільше роботи виявилося у Золоченого. Дівчина так і не розібралася до пуття, чи то він сам залишився, чи його призначили, проте факт залишається фактом: Золочений залишився в Алішені — і він незамінний.
На відміну від Аски, зима йому додала роботи. Він регулярно рубав дрова для опалення контори чи розчищав сніг.
Залишився він незмінний і своєму іміджу: постійно охоронець контори носив свій обладунок та шолом із рогами. Хіба що міг змінити підобладунний одяг, аби не змерзнути.
Зараз Аска сиділа та заносила записи у книгу. Золочений якраз недавно підкинув трохи дров у камін. Дівчина любила дивитися на вогонь, що горів у конторі, вслуховуватися у потріскування дров та дивитися на танець язиків полум’я. Чомусь це її розслабляло та заспокоювало. Домашнє «вогнище» у її домі не було таким затишним. Магічні плоди мило мерехтіли, з ними в рази менше мороки та й давали більше тепла. Проте воно виглядало якось дивно. Незвично не чути тріск у каміні.
Сьогодні вона нічого не очікувала. Кай казав, що деякий час він не зможе прийти. Говорив, що це якісь внутрішні справи мисливців. Лоуренц із Хоралі відправилися до намісника Дикого краю для якоїсь угоди. Як не дивно, Лоуренц досить часто брав із собою дружину, коли їхав у місто для якоїсь угоди. Ключі від контори були в Аски та охоронця.
Золочений після того, як наколов купу дров, пішов обходити склади. Цей обхід зазвичай закінчувався тим, що він просто приєднувався до гри в карти з іншими працівниками складу.
Якось дівчина хотіла узяти кілька уроків володіння мечем. Золочений був проти цього.
Усвідомлюючи те, що найближчим часом їй нічого не доведеться робити, Аска збиралася додому. Тим більше, що з веденням бухгалтерії вона вже набагато краще поралася. Складання цифр їй досить непогано давалося.
Закінчивши вести записи, дівчинка віднесла бухгалтерську книгу до сховища у підвалі. Ключ від скарбниці мав тільки Лоуренц, а від архіву, куди й поклала Аска книгу, мала ще й вона. Дівчині подобалося, що їй довіряють. Від цього вона почувалася дорослішою.
Піднявшись нагору, дівчина почала складати речі та одягатися. Накинувши на себе теплий плащ, вона вже готувалася йти, поки не почула стук у двері.
Обережно дівчина підійшла до дверей, готуючись на всякий випадок піти в тінь чи дістати із Царства темряви свій меч. Як-не-як, мати її добре навчає володіти і стихією, і незвичним мечем.
Відкривши двері, Аска здивувалася, побачивши Кайлін. Ще незвичніше було бачити її одну — без Конрада, якого зазвичай бачили біля неї, чи вчителів та декількох храмовників. Обрана стояла одна. Хоч донька старости й обіцяла, що вони потім зустрінуться, але Аска через справи контори геть забула про це.
Одяг Кайлін був неймовірно вишуканим та добре підігнаним: тепла сукня з гарною вишивкою у вигляді квітів та дерев. На спині був плащ із хутра білого барса. На Обрану регулярно сипалися подарунки від аристократії та вищого духовенства Церкви. Напевно кожна хоч трохи багата людина Хайгари захотіла надіслати обраниці вищих сил якийсь дар. Дехто, напевно, по декілька разів.