Розділ 15. Наглі маги

Із часом їй вдалося навчитися добре володіти мечем та здібностями плоду тіні. Це було важко. Тіло увесь час боліло від перевтоми та синців, але прогрес був. Одним із плюсів цього для Аски було те, що матір дозволяла їй більше байдикувати та навіть заходити самій в огороджений сад для тренувань біля дерева тіней. Звичайно не просто так, а щоб наглядати за деякими деревами, які вимагали регулярного, але простого догляду.  Тіні її добре захищали від більшості дерев, особливо в ночі, але дівчина вирішила не нехтувати безпекою та одягала захисний одяг. 
Майже завжди вона робила це в ночі. На це було багато причин. В темний час доби її сили значно зростали, а разом з тим і захист темряви. Також Аска стала помічати, що в темний час доби вона бадьоріша ніж у день. Сонячне проміння перестало їй прямо шкодити, але воно повільно витягувало із неї сили. Матір їй пояснила, що до чого. 
«Темрява прийняла тебе легко, бо ти часто контактувала із плодом, коли ховала книги у тіньовому просторі. А от світлу із твоїм існуванням треба ще змиритися. Стихії майже розумі, їх так само наповнюють почуття. І поки світлу важко усвідомити те, що темрява когось змогла прийняти. Скоро це має минутися, тому трохи потерпи». 

Це сталося за тиждень до свята урожаю. Як завжди, вона поливала доглядала за деревами. Вона швидко впоралася зі своїми обов’язками. І це не дивно, бо їй тоді треба було лише полити дерево любові та забити пару срібних цвяшків у магоїдне дерево. Дівчина, якраз закривала ворота саду, коли відчула щось. Почула дивний рух. Хтось знову вломився у сад.
Аска старалася в такі моменти покинути сад та побігти, якнайдалі від нього. Тіньовий зір, дозволяв їй побачити їхню жахливу смерть, навіть якщо вона цього не хотіла. 
Цього разу вона теж готувалася тікати, поки не поглянула тіньовим поглядом. Те, що вона побачила її здивувало.
Зламані лінії. Багато накладених один на одного зламаних геометричних фігур, які появилися просто в середині саду.  Такого дівчина ще ніколи не бачила. Трохи повагавшись вона все ж вирішила піти туди, але обережно. Вона зливалася з тінями аби її не помітили. На щастя сьогодні місяці сховалися за хмарами, тому тіней було досить. 
У темряві вона була спритнішою, швидшою та майже не втомлювалася. В лічені миті їй вдалося наблизитися до зловмисників. Вони були поблизу дерева світла, тому їх легко можна було розгледіти. 
Їх було троє. Усі доводі молодими. Один був кремезний та лисим. Уся голова була вкрита магічними рунами, як і його мантія синього кольору. 
Другий був низьким. Одітий у коричневу мантію. Лице його було ніби сумне та виглядало втомленим, а волосся було світло-коричневим.  На спині у нього був ранець із прикріпленим до нього ціпком. 
Третьою була дівчина. Її гримаса видавала те, що вона почувається виною. Блакитний плащ погано приховував її тремтіння. Під плащем, на поясі у неї висіло пару інструментів. Приглянувшись до них, Аска здогадалася, що ці інструменти потрібні для роботи із магічними деревами. 
Краще їх розгледіти дівчина не могла, бо світло дерев було тьмяне, а тіньовий зір показує грубі контури людей. “Щось магічне взагалі не можна розгледіти нормально через криве нашарування контурів. Буду знати”.
     По мантіях та магічним предметам, які вони тримали, було видно, що це маги. Аска вперше за своє життя бачила магів, але до цього вона про них читала в книжках.
Татуйований маг ходив біля дерев та обережно обрізав гілки з дерев та пробував збирати плоди. Його захищали мантія та рукавички. Проте тіньовим зором дівчина помітила дивну цівку, що повільно тягнулася від трійці до одного з дерев. Магоїдне дерево повільно поглинало їхні чари. Якщо вони не заберуться звідси, то швидко втратять свої сили. 
Дівчина вирішила трохи поспостерігати за ними. Для цього вона підійшла ще ближче. Вона могла стати навіть біля одного з них і просто стояти, бо тіні її добре ховали та захищали. Але вона не була ще впевнена у своїх силах, тому сховалася за деревом. 
Хлопці активно оббирали плоди не помічаючи її та активно сперечалися. 
Повтори, що ти хочеш зробити із своєю долею плодів? – сказав коротун.
Трохи візьму собі, а трохи пожертвую абатству, в якому виріс. – сказав татуйований здоровань. 
Навіщо? Що вони будуть робити? Споглядати на них, як на диво природи чи що. Це реагенти. 
Не знаю. Може спробують щось зробити, а може подарують обраній. мені байдуже, я просто віддаю борг перед абатством.
На слові Абатство Аска призадумалася. Їй пригадалося, що вона чула щось про якесь абатство за багато ліг від Лайші. “Там приймали сиріт чи щось таке. Мама ще звідти сир замовляє. І вино.”
Не знаю, як тобі, а мене верне від думки, що така коштовність дістанеться якійсь селючці. 
Не говори так про обрану так, вона та хто принесе світло віри у ці землі. 
Цим землям для початку би цивілізацію принести. Тут і досі багато викривлених істот, відьмаків, а люди і досі святкують язичницькі свята. - глузливо промовив маг коротун.  
Від цих свят залишилася одна лиш назва. – сказав татуйований повільним тоном. Ніби він кожне слово розжовував. 
Зараз вони в основному просто організовують великі ярмарки та застілля, я навіть бував цього року на одному із таких. Смачно готують. Ще й на проповіді ходять кожного тижня та в кінці місяця. 
Якщо ти кажеш, що вони більше не язичники, то навіщо тоді тут обрана?
Ти сам казав, що тут багато відьмаків та змінених тварин. Може вона тут з’явилася, щоб викорінити їх усіх.
Нє! - сказав коротун. – звучить надто дрібно. Ти ж і сам знаєш, що обрані з’являються перед якось великою кризою. А відьмаків та змінених звірів хоч і багато, але людям не шкодять. Відьмаки он взагалі тепер заправляють королівськими лісами та елітними військами нашого монарха. Якщо обрана є, то буде дупа від якої вона має нас врятувати.
Може – сказав здоровань, а потім добавив - але абат мені завжди говорив, що відьмаки грішники, які накличуть на нас біду. 
Старі жадібні дідугани най говорять, що хочуть про цих дикунів, головне аби вони не плуталися під ногами чаклунів. А вони люблять плутатися. 
Не можу повірити, що я погодився на це. 
Увесь цей час поки двоє чаклунів говорили, вони ще й не забували збирати плоди, обривати гілочки та пробувати здирати кору. Дуже повільно плоди поміщалися у спеціальні мішечки із дивакуватими рунами. Після цього вони кидалися у ранець на спині коротуна. 
Дівчина увесь цей час бродила по саду. Вона зупинялася біля кожного дерева. У руках при цьому вона увесь час тримає блокнот і перо, щоб вести записи. Проводячи деякий час коло дерева, чарівниця щось записувала у блокнот. 
Асці стало цікаво, що вона написала, тому підійшла ближче. Тіні зробили її безшумною і майже невидимою. Проте ставши ближче їй було важко розгледіти, що там було. Дівчина була вищою за Аску. Але з горем вона все ж побачила, що там було. Замітки, малюнки і так далі. Нагадувало їй книжку з ботаніки. Чарівниця досліджувала дерева. А ще говорила сама до себе:
Це не можливо. Цього місця не має існувати. Нікому ще не вдавалося виростити магічні плоди. Зерна ніколи не приживалися. Але це місце існує і тут є майже усі види магічних дерев. Деякі навіть не відомі мені. Як же ці дерева не знищили одне одного. – деякий час дівчина говорила нерозбірливим бурмотінням. Проте покопавшись трохи у записах та оглянувшись навкруги раптово зрозуміла – вони урівноважують одне одного, підтримують. Цікаво, як вони приборкують магію дерев. Може треба було до них просто зайти і спитати. Але навряд вони би поділилися знаннями. Хоча… Як важко.
Для Аски це було трохи дивним. Вона з малечку знала це. І приборкування магії дерев їй теж здавалося звичайним. Сприймала ці знання, як належне. Лише коли вона почула чаклунку, то задумалася над тим, наскільки люди мало знають природню магію та магічні дерева. 
Дівчина дістала один із зі серпів, та спробувала зрізати гілочку дерева живого полум’я. Воно відрізнялося від звичайного дерева тим, що допомагало зажити усьому чи швидко рости. Через це землю навколо цього дерева треба було регулярно засолювати, щоб неконтрольований ріст рослин не перекинувся на усю округу. “Не вистачало, ще лісу зі ста метровими деревами”.
Побачивши те, яким серпом дівчина різала гілку, Аска розсміялася тихо. У неї в руках був срібний серп, який одразу ж розплавився. Це і не дивно. Дерево не терпіло ніякого металу, а одразу його плавило. Треба було швидко обвити навколо гілки терен чи омелу, які би раптовим ростом обвив та стиснув гілку. Тільки таким способом можна нормально підстригати дерево та позбуватися зайвих  гілок. 
Асці навіть стало її шкода. Дівчина втратила доволі хороший інструмент, який міг допомогти їй узяти гілки з інших дерев. Аска навіть могла б допомогти їй, але який нормальний власник майна добровільно сприятиме грабіжникам. Тому вона обмежилися тільки зловтішанням.
Дівчина, ще пару раз спробувала із іншими деревами, але вона знову не вгадала. Позолочений серп був поглинутий золотим деревом, а бронзовий не міг навіть подряпати дерево істинного металу. Бронза тільки дарма погнулася. Але чаклунка не засмучувалася. Навпаки це її тільки більше вражало. Асці було навіть майже шкода її, бо магоїдне дерево поступово виїдало чари із її одягу та тіла. Їй треба було скоро піти, бо вона не хотіла застати їхньої жахливої смерті. “Ну вони хоча б не перетворяться живцем на міндобрива для розумного дерева”. 
Несподівано почулися голоси. Це два чаклуни про щось сперечалися. “І судячи по розмові у них був розпач”. Чаклунка побігла до них. По її слідам рухалася Аска.
Чаклуни стояли біля мішка, який був на землі. В руках один із них тримав сувій, а другий костур та кришталеву кулю. На сувої був одна велика тьмяна руна, яка незабаром згасла.
Ти це бачив? Мани нема. Ні в чому. Або її дуже мало. - сказав коротун. У його голосі добре читалася стурбованість, та бажання забратися, як можна далі звідси.
Мана не може пропасти просто так. – сказав здоровань із явним не розумінням у своєму тоні. – я усе наповнив маною до країв перш ніж ми перенеслися сюди.
Я знаю. Сам усе перевірив.
То чого ниєш. Я просто нас перенесу. Дай мені час трохи підготуватися.
Добре.
Дівчина підбігла до них.
Що сталося?
Мана у сувоях закінчилася. Того зараз будемо створювати портал своїми силами, краще вже нам забиратися.
Мана не могла так швидко зникнути хіба що – їй знадобилося декілька секунд, щоб усвідомити щось – стій не відкривайте портал, бо…
Проте не встигла дівчина закінчити свою думку. Костур та кришталева куля лисого мага почали вібрувати. Далі на них почали сяяти магічні руни, які мало не засліпили Аску. Їй довелося сховатися за деревом через це. 
Перед чаклунами з’явилося дивне дзеркало неправильної форми. Воно не відображало нічого та висіло у повітрі саме по собі. 
Воно раптово зникло. Яскрава цівочка магічної енергії вилетіли із місця де було дзеркало та із тіла кремезного мага. Він упав без тями. Із очей валила кров. З книжок дівчина, що ховалася за деревом знала, що так виглядають чаклуни, які витратили забагато мани. 
Аска здогадалася, що сталося. Магоїдне дерево просто поглинула усі ті чари, які використав татуйований чаклун і таке швидка втрата мани далася йому особливо важко. 
Маги побігли до свого знесиленого колеги. Дівчина залила йому трохи якоїсь мікстури в горлянку, тремтячими руками. Він почав рухатися. 
Що сталося?
У саду магоїдне дерево. Воно пожерло його ману. Якщо так, то нам краще негайно забиратися звідси, а то скоро помремо. 
Аска подивилася на них тіньовим зором. Викривлені геометричні фігури майже зникли. Тепер до неї дійшло, що це було. Магічні руни. Саме так вони виглядають з погляду природи, як щось не правильне. 
Фігури почали зникати, а разом з ними і магічний захист. Тепер вони були безпорадними. Так, як вони зараз знаходилися біля відносно безпечних дерев, їм не загрожувала пряма небезпека. Але магоїдне дерево поступово їх висушувало, забирало сили. 
Вони підняли свого друга, який був напівпритомним. Маги важко волочили його. Група ще не знала, що захисту вже нема. Тому Аска вирішила промовити:
Ви приречені. - пролунало раптово. Голос, як молот, вдарив у голови магів.
Почувши це, вони зупинилися. У мовчанні, яке нависло відчувалася напруга. Маги почали оглядатися в надії побачити її. 
Хто ти?
Володарка цього саду. – Асці гріло душу те, як вона себе веде. Немов якийсь грізний охоронець древньої реліквії. – я та кого ви, нікчемні злодюжки обікрали й тепер ви помрете. – дівчину веселило те, що вона була такою зловісною. Завдяки своїм силам вона викривлювала свій голос та робила його більш зловісним. 
Пробач нас! - сказала дівчина жалісливим тоном. – ми просто хотіли узяти трохи плодів і зразків на дослідження. Прошу, допоможи нам.
Аска захотіла їх врятувати. Взагалі то, вона симпатизувала лише дівчині, бо вона єдина, хто не крав плоди. Проте вона знайшла у серці милосердя на ще двох. Дівчина вирішила не одразу їм допомогти. Трохи страху їх провчить та научить. 
Чого ти хочеш? – раптом сказав курдупель – ми все дамо.
А це вже зацікавило Аску. Речі магів доволі цінні та рідкісні. Це означає, що їх можна буде дорого продати, якомусь купцю на святі урожаю. Внутрішня жадіна співала від радості. Вона почала обдумувати пропозицію. Проте нічого особливо цінного вона не помітила. Хіба що…
Що ж, спокусливо. Добре. Моя перша умова: поклади свій рюкзак на землю. Вам не дістануться мої плоти. Друга, я зтягну з вас платню за порятунок.
Добре ми згодні.
Коротун скорився її наказу. Він швидко зняв ранець та поклав його на землю. По його рухам видно було, що він майже на межі. Тому Аска вирішила не тягнути, аби він не вчинив дурниць. 
Аска вирішила їх перенести через тінь. Тому збиралася із силами. Їй вже добре вдавалося переносити одну людину. Себе. Але зробити це із трьома, навіть на коротку відстань, здавалося неймовірно важким. Тому необхідно було зібратися із силами. 
Маги деякий час стояли, нервово оглядаючись навкруги. Дівчина пару раз гукала її в надії на відповідь. Аска не відповідала їй, бо збиралася із силами. Перекинути їх по одному не можна, бо вони можуть, щось вчинити. Тому вона готувалася стрибнути вище голови.
Тіні почали підповзати по ногах магів. У темряві вони цього не могли помітити, проте могли відчути. Дівчина почала дригати ногами, ніби по її нозі повзла комаха. Через це усі троє магів упали. Це полегшило завдання для Аски. 
 На землі їхні тіла легше було обплести тінями. Маги почали робити даремний опір, намагаючись зняти із себе тіні. Вони кричали та панікували, постійно проклинали усе на світі та й її саму. Проте Аска не зважала на це. Вона була надто зосередженою на перенесенні трьох тіл.
Чим більше тіні поглинали магів, тим більш панічними та відчайдушними ставали крити та опір. Проте одним моментом вони зникли. Асці вдалося. 
Вона відчувала їх, трьох магів у тіньовому просторі. Людей, що не належать до стихій, не можна довго тримати у стихійному просторі. Це їх може просто доконати. Тому дівчина спішила їх перенести, якнайдалі від саду. Раптово, пригадалася перша спроба перенесення грабіжника за межі будинку. Через те, що вона зволікала, його психіка не витримала. На наступний день він просто втопився. 
Це коштувало неймовірних зусиль, але це таки вдалося. Троє невдалих грабіжників були швидко перенесені у тінь мосту. Ще й досить швидко. Усі м’язи палали. Це нагадало їй тренування на дерев’яних мечах, тільки набагато гірше. Асці не вистачало сил навіть встати. Як би це дивно не звучало, але їй було набагато легше себе перенести до ліжка, ніж спробувати встати і піти. Тільки вона не спішила до ліжка. 
Вона знову зробила перенесення тінями. Тільки на цей раз перенесла саму себе. Це було зробити в сотні раз легше ніж когось стороннього. Тіні їй активно допомагали. Поки вона переносилася до мосту, де мали би бути маги, встигла перевести дух. У царстві тіней сили відновлювалися, а тіло перестало боліти.
Вона не зразу вигулькнула з тіньового простору. Спочатку перевірила, де стоять маги. Їй не дуже хотілося попадатися їм на очі.
Вона вирішила сховатися під мостом. Так вона краще їх чутиме і лишиться непомітною. На щастя, сьогодні річка була спокійна, тому шум течії не завадить почути розмову.
Вони деякий час просто лежали на землі. Тіньовий зір показав, що неправильні фігури побільшали, і вони знову стають яскравими. Це означало, що їх магія поступово відновлюється.
Ти це бачив? – раптом сказала дівчина. Кожне слово важко виходило із її рота. – я часто читала про те, що порожнеча може поглянути на тебе. Але ніколи не думала, що це станеться зі мною. 
Будь ласка, не згадуй про це.  - сказав татуйований здоровань.
Що будемо робити. 
Почекаємо поки зарядяться руни на сувої, телепортуємося і нап’ємося. Принанні, я так планую. Наш вірун точно буде сповідатися. А ти?
Теж нап’юся. Амнезіаку собі трохи заварю.
О, і мені завари трохи.
Добре.
Через деякий час вони використали сувій телепортації та покинути Алішен. Аска так само перенеслася до своєї кімнати. Там на неї чекали два предмети. Коштур та кришталева куля. Коштур був майстерно різьбленим. Його верх мав на собі дивну сріблясту конструкцію, схожу на жолоб. Кришталева куля була розписана дивними символами. Вона була на диво легкою.
Свої трофеї Аска приховала у скрині для одягу. Після цього лягла у ліжко. Тіло неймовірно боліло і вона знала, що завтра буде ще гірше.