Розділ 13. Нові часи, нові негаразди

Аска перебувала у дивному стані не схожому ні на що інше. до неї промовляла сама тінь. Верх і них помінялися місцями, від чого вона погано орієнтувалася. Знадобився час, щоб з цим впоратися. Скільки дівчина не знала, бо відчуття часу в неї спотворилося.
Стихія, що прагнула приголубити, навчити та окутати материною турботою. Стихія її прийняла. Вона оцінила турботу, із якою Аска ставилася до її частинки. Бачила її уміння у використання тіньового плоду. Раділа тому, що саме темряві вона довірила секрети. 
Зазвичай темряву описують, як протилежність світлу. Те, що до неї апріорі вороже. Та дівчині відкрилася істина. Тінь любила світло, а світло любило тінь. Вони протилежності, що не можуть одне без одного. Темрява казала, що вона приховує від усіх негараздів, але колись треба вийти на світло, щоб побороти їх. Темрява навчала, що сяйва не треба боятися. 
Дівчина пригадала. Коли дівчина перший раз узяла у руки плід тіні, вона мало не згоріла від світла. Тоді Аска думала, що тіням небезпечно на сонці. Як виявило це було через неприйняття темряви. Для майже думаючих сил природи вона була узурпатором. Світло гнівалося і намагалося її спопелити. 
Зараз усе навпаки. Тіні прийняли її, а світло більше не гнівається. Тепер сонячні промені її не вб’ють коли вона черпатиме із темряви. Протилежності визнали її право на силу.

Коли Аска прокинулася то нічого не зрозуміла. Для неї минуло від сили пару годин. Проте мати їй сказала, що дівчина провела у підвалі чотири дні. Це її здивувало. Та крім цього нічого в неї на душі не було крім захвату.
За цей час вона змогла дізнатися багато чого нового. Тепер їй відомо, як мама робила той дивний фокус із тінню підсвічника. Тепер вона уміє так само. Тепер вона знала те саме, що і матір.
Поступово жінка пояснила, що сталося. Темна кімната наповнена плодами тіні, дозволила Асці потрапити не те, що можна назвати аудієнцією, до самої темряви. Точніше її втілення у вигляді елементаля. Стихія її оцінила та прийняла. Якби не це, дівчина могла б довго мучитися від пітьми у середині, або навіть померти. 
-Навчитися від стихії усім можливим застосуванням своєї сили мало. Треба ними ще оволодіти - сказала матір прийнявшись зі її навчання серйозно. 
Тісіанна змушувала свою доньку застосовувати свої сили для хатніх обов’язків, наприклад прибирання листя. Замість того, щоб згрібати його граблями, Аска змушена застосовувати сили тіні для того аби прибрати листя. Вона використовувала тіні, які відкидали упалі листки чи дерева, для того аби перенести усе сміття світом тіней до однієї великої купи. Це було значно швидше, але також значно виснажливіше. Проте дівчина старалася. Поступово їй стало це робити все легше і легше. Звичайно їй було ще далеко хорошого контролю, але матір давала підкази. Та й вона мала зелене поняття, що таке тінь.
А от із чим у неї справді були проблеми так це із мечем. Тісіанна справді вирішила навчити свою доньку фехтуванню. Вони тренувалися дерев’яними мечами які в середині мали свинцеву серцевину. Через це вони були значно важчими за звичайні металеві мечі. 
Тренування давалися дівчині важко. Руки боліли від безперервно махання важезною палицею. Матір не щадила доньку в тренувальних поєдинках та давала їй велике навантаження. Кожен спаринг закінчувався синцями. І що саме най гірше для Аски – це прогрес, а точніше його повільність. Дівчина звикла до того, що їй щось давалося легко. Їй не потрібно багато зусиль, щоб прочитати та зрозуміти книгу, або самотужки користуватися деякими стихійними плодами. Але стійки, удари та вправи здавалися їй надто монотонними. 
Завдяки тіньовим силам, дівчина стала набагато швидше робити хатні справи. Поступово вона осягнула той мінімум володіння, який їй необхідний для того аби домашні справи не з’їдали час. Вона б цьому пораділа якби цей самий вільний час не ішов на тренування. Ніби чари є і робить вона усе швидше, але вільного часу стало навіть ще менше. Більшу частину вона тратила на те аби просто перевести дух, поки матір її лікує мазями з травм та Плодом нефритового вогню. Аска розуміла, що матір не бажає їй зла, просто тренування і мають бути такими важкими. Дівчина не раз бачила, як лицарі калічилися на тренуваннях. Дехто навіть помирав через випадковий удар чи падіння із грифона під час тренувань. Аска знала, що мати сувора рівно настільки наскільки це необхідно. Касим не раз розповідав їй, як йому доводилося відбиватися від розбійників. Часто такі розповіді він закінчував словами вдячності до свого покійного батька, бо саме він його навчив битися.
Проте компенсувала матір свою жорстокість на тренуваннях смачнішою їжею та турботою про свою доньку. Тісіанна не хотіла, щоб Аска почувалася нещасною. Матір відчувала, що донці знадобиться володіння мечем. Особливо, якщо вона справді хоче стати мандрівним купцем.

Чутки про обрану розповсюдилися швидко. Тому вже за декілька тижнів після дійства, почали прибувати перші паломники. Вони прийшли зі столиці Хайгари, Палми. 
До диких земель вела лише одна пряма дорога, яка тонкою ниткою зв'язувала чарівні долини та зачаровані ліси із рештою цивілізації. “ І Кайлін потягнула за цю мотузку, потягнувши цивілізацію до нас”

Поступово в селі та на околицях стали бачити дивних людей. Крім дивакуватих мандрівників та гендлярів, почали приходити місцяни. Жителі Лайші й до цього іноді заходили до Алішену та інших сіл, то були в основному всякі диваки. 
Разом з ними почали приходити й учителі для того аби навчати Кайлін у сільській школі. Вони також викладали й для решти дітей, але найбільше уваги вони приділяли обраній. Це всіх задовільнило, навіть Аску. Її перестали порівнювати із Кайлін. Конрад більше не викладав, та й разом з ученими в Алішені прибували і їх бібліотеки. Тому дівчина була в принципі задоволена. Дівчина просто приходила на уроки, брала книжку і тихо сиділа в кутку ні на кого не звертаючи уваги що там кажуть старі мудреці. “мама їх називає старими задрами”.
Іноді під час цього її могли щось спитати, бо учителям не подобалося її ігнорування. Проте вона завжди відповідала на запитання. Тому через деякий час і вони перестали її чіпати. Надто вже Аска була різкою в цих відповідях. 
Храм теж зазнавав змін. Конрад тепер завжди лишав неприкритими три статуетки у нішах: благодійника, благочестя  та любові. Також він почав проповідувати тільки про ці фігури у пантеоні церкви, чим самим тільки підкреслюючи славу Кайлін серед люду. 
Донька старости регулярно отримували якісь подарунки. Це могли бути й банальні прикраси, які були для неї поки завеликими. Також це могли бути різні продукти на подобу спецій чи дорогого вина або дорогоцінних тканин. 
Найцікавішим подарунком був зачарований меч оздоблений коштовним камінням. Усіх здивував такий подарунок. Як не дивно, Кайлін була у захваті від нього. Вона іноді любила його носити на спині, бо для того аби носити на поясі Кайлін була ще замалою. По тій самій причині на спині меч носила й Аска.