Розділ 12. В обіймах тіней

Шлях додому дівчина не пам'ятала, як і того що говорила матір. їй потрібно було обдумати побачене. 
“ Вона тепер обрана. Свята в плоті. Тепер найненависніша мені людина стала однією із найшанованіших людей…світу? Маячня. Кайлін зла коза, а не втілення доброчесності чи ще чогось такого”. 
Розпач заважав їй думати. Якби не розпач який її накрив, Аска вже почала б переживати за те, що матір хоче з нею про щось поговорити. 
У дома на дівчину чекало тепло від  каміна з вогняними яблуками. Матір Сказала їй сісти у вітальні, а сама почала кип'ятити воду на кухні. Дівчина просто втупила у вікно навпроти. Холодний вітер повернувся. “Диво явлення обраної закінчилося” подумалося їй. 
Роздуми дівчина перервала матір. Вона несла дві глиняні чаші із чимось, що мало коричневий, колір гіркий смак, але приємний запах для носика дівчинки. Щоб заглушити гіркоту дівчина додавала цукор. Багато цукру. 
Нічого не сказавши матір пішла. Дівчина нічого не подумала, а просто сьорбала зі своєї чаші.
Аска очікувала на матір у вітальні поглядаючи на камін у куті кімнаті. Яблука у ньому потріскували та іскрилися ніби це справжні дрова. Когось іншого це б здивувало, але для Аски це було надто буденно аби задумуватися над цим. “В саду є і дивніші речі, як дріадова яблуня чи дерево любові”. 
Так вона і сиділа на дивані.
Через пів години матір повернулася та сіла на інший диван, що був на в проти. В руках у неї був тіньовий плід. Дівчина не одразу зрозуміла, що відбувається. 
-Почнемо із цього – сказала вона та дала Асці яблуко. Після цього вона взяла свічник та запалила свічку.
 Тісіанна поклала його на стіл. На столі появилася довга тонка тінь. Матір Аски простягнула до тіні руку. З неї почала вилазити книга. Її дівчинка одразу впізнала, «про війну». Обидві руки матері були на видноті, тому вона ніяк не могла використати тіньовий плід. Тоді, як вона змогла дістати книгу із тіні, ще й звичайної тіні від предмета, а не яблука чи магічного плоду? Та і як вона дізналася про книги?
-Давай на чистоту. Я знаю, що ти читала усі ті книги про магію, ведення воєн і тому подібне. Попри мою заборону, ще й за мої гроші. 
-Вибач. – сказала дівчина майже жалісливо. Аска знала, що колись цей день настане. Колись вона мала помітити те яблуко, хоч воно і було сховане у тіні іншого яблука. 
-Ну ти хоча б не почала красти.  І на цьому спасибі. 
Дівчина пару хвилин просто не знала щось сказати. 
-А чого ти думала, що я можу красти?
-Ти здатна на багато що. Ти ж відвісила копняки мало не усім хлопцям і деяким дівчатам тут. Від тебе чого завгодно можна очікувати. 
Коротка мить мовчання для дівчини розтягнулася на цілу вічність. А потім жінка сказала:

-Я здивована, що ти самотужки досягла таких успіхів у освоєнні стихії тіні. Ти виявилася здібнішою, ніж я думала. Нагадуєш мені свого… татка. - Жінка трохи замнулася, ніби намагалася щось у собі перебороти. - Так чи так, але я вирішила, що якщо ти вже так хочеш користуватися стихійними плодами, то я тебе навчу. 
-Ого - лише змогла видати здивовані Аска.
-Це добре, але це не все про що ми маємо поговорити.
Сказавши це Тісіанна дістала із тіні скляний футляр. У ньому була книга. Біла книга, що розповідала про ельфів. Та сама, яка навіяла на Аску кошмари. Погляд матері зосередився на доньці. Вона чекала.
-Коли я почула, що означає ім’я нашого демігрифа і з якої мови це, я зацікавилася ельфами. До цього я про них майже нічого не знала і думала, що то вигадки. Тому замовила у Касима пару книг і попросила знайти щось про ельфів. Ну і він мені дав це. 
Матір підняла брову та багатозначно дивилася. Погляд ковзав то на книгу, то на доньку, то на яблуко на її руках.  
-І ти нічого не запідозрила? – сказала матір майже осудним тоном.
-Запідозрила. Книга була надто новою, а ціну за неї я сплатила надто низьку. Проте я подумала, що то Касим підігнав подарунок на честь складеного першого випробування.
-Дай угадаю. На вступ у золотий шлях? – її тоні було щире здивування.
-Так. я відповіла на усі три питання і мені сказали, що мене випробую на святі урожаю. І тому я активно готуюся.
-Я вражена. Справді вражена. Мало хто із не азірців уступає в золотий шлях, ще й в такому юному віці.
-Я знаю. Правда я все одно не зможу торгувати до шістнадцяти років від імені гільдії, але заднім числом отримати місце буде доволі приємно.
-Рада за тебе. – Тісіанна посміхнулася до своєї доньки. Мати не часто так робила, тому Аска ловила кожну мить цього дійства. – Що ж тепер повернемося до книги. Ти її читала?
-Та-ак. – сказала дівчинка важким голосом. Їй хотілося забути про те все забути. Про те дивне бажання. Той біль і ті незрозумілі символи та незрозуміле бажання. Дивні сни, що були навіяні книгою. – і я про це шкодую.
Знаю. Скільки ти прочитала?
-Десь третину. Книга велика, але у ній повно малюнків та й сторінки не повністю розписані. Я добре пам’ятаю початок. Про те, що відомо про ельфів і так далі. Але чим далі, тим дивніше усе ставало. Незрозумілі символи які я чомусь могла читати й так далі.
-Ти щось із того пам’ятаєш?
-Ні. - про забуті спогади вона вирішила помовчати.
-А які сни у тебе були?
-Це питання застало Аску зненацька. Вона нічого не казала про сни ні про те, що з нею відбувалося. Матір зразу перейшла до цього питання. Дівчина зрозуміла, що матір знала значно більше ніж показує. 
Вона не хитрувала у розмові та казала усе на чистоту як воно було. Що бачила на початку. Як сни розвивалися. Що вона бачила потім. Як вона намагалася знищити книгу та яке полегшення настало коли вона не знайшла цю книгу і про те, що вона перестала після цього бачити сни.
Розповідаючи це, Аска кинула пару поглядів скляний футляр зі зловісною книгою у ньому. Скоріш за все, саме він захищав її від спливу книги. Крізь скло вона іноді бачила дрібні розрядики природної магії. 
-Це добре. Рада, що ти не попала під її вплив. Принанні повністю не потрапила та знайшла сили опиратися їй. Я тебе здивую. Такі речі, як ця книга знищуються тільки чимось справді могутнім. 
- Я це зрозуміла.
-Тоді ти напевно зрозуміла, що такі речі не попадаються у руки просто так. Кажу зразу, я не думаю, що Касим тобі спеціально підкинув. Купці золото шляху ніколи б такого не робили. Не здивуюся, якщо його просто зачаклували. – матір зробила паузу, щось обдумуючи. За пару секунд вона сказала. – любому випадку це не важливо. Книга потрапила до твоїх рук. І вона призначалася саме тобі. Вони хоті аби ти прочитала цю книгу. Надіялися, що ти будеш наївною та слабкою. Я рада, що вони помилилися.
-Вони. Ти знаєш хто це зробив? Скажи.
-Поки не можу. 
-Чому?
-Бо це стосується твого батька. – Тісіанна промовила це майже спокійним тоном. Проте відчувається, що їй давалося це важко. Дуже важко. – Я поки не можу тобі розказати. Проте скоро зможу. Твій тат-то залишив тобі зачаровану скриньку. Я її сховала, тому не намагайся її шукати. Ця скринька була його подарунком тобі на чотирнадцятиріччя. Я не знаю, що там лежить, але воно призначається тобі. Коли настане час, ти про все дізнаєшся, і хто твій тато, чому його нема з нами та хто тобі вислав цю трикляту книгу. Ти про все дізнаєшся коли настане час. 
-Добре, мамо.
-Гаразд - сказала Тісіанна та полегшено зітхнула. 
Матір знову простягнула руки до тіні підсвічника. З чорноти появилася велика чаша наповнена гарячим вином зі спеціями. Аска не розуміла, як матір це робить. Тіньового плода ніде не було видно. У дівчини було одне припущення, але не знала чи таке може бути.
-Подобається - сказала матір майже самовдоволеним тоном дорослого, який тільки що вразив чимось незвичним. Лише коли вона зробила пару ковтків пряного вина, Тісіанна продовжила - ти, напевно помітила, що тут немає магічного плода. Хочеш знати, як я це роблю?
-Так.
-Я з’їла плід тіні. Ще дуже давно. От тобі й секрет мого швидкого прибирання. Листя провалюється у свою ж тінь, а потім я зсипаю його до купи. 
-Але ти казала, що мені не можна їсти плоди.
-Про те чи можна їсти плоди ти питала у сім років. Тоді ти була замалою та дурною чи просто померти. Проте я за останні місяці пересвідчилася, що тобі більш ніж можна довірити цю силу. Так, я знаю, що ти іноді тренувалася із плодом тіні та наскільки ти вправною стала. Ну і твоя хованка із книжками мене здивувала. Не знала, що можна зробити тінь в середині тіні. Молодець.
Похвала від матері гріла їй душу. Нарешті хтось оцінив її винахідливість. Матір вказала на плід тіні, який Аска продовжувала тримати у руці. 
-Можеш з’їсти його. Ти більш ніж готова до цього та більш ніж гідна цього. 
-Справді? – Аска ще колись давно мріяла дізнатися, що станеться, які на смак плоди та що вони роблять. Проте часті смерті грабіжників саду переконували її цього не робити. А зараз матір дає дозвіл на мрію. На відкриття таємниці.
-Так. Ти зможеш не тільки використовувати сили тіні постійно, ще відкрити для себе нові можливості. Думаю десь за тиждень ти ними повністю оволодієш базою.
-Ви справді так думаєте?
-Оволодієш, але не освоїш. Для цього потрібна практика. Проте ти маєш бути готовою до несподіванок. – матір простягнула доньці чорний шарф - перш ніж їстимеш, зав’яжи очі та постарайся не виходити на двір сьогодні, бо можеш згоріти або осліпнути. Я вже тобі постелила у підвалі. Нині будеш спати там. 
-А чому це треба робити? 
-Бо стихійні плоди вимагають спеціальних умов та ритуалів для безпечного вживання. Багато хто вмирав або перетворювався на стихійне втілення. Я б тебе не піддала такому, якби знала, що ти можеш загинути. 
Аска подивилася спочатку на плід. Дивакувата чорнота, яка поглинала світло навколо себе. Плід тіні, який ще називала плодом темряви, був дивовижно звичайним на дотик. Ніби груша чи яблуко. Тепер дівчина кинула погляд на шарф. Звичайний, грубий чорний шарф. Чомусь дівчина чекала, що стрічка проявить якісь незвичні властивості, але була розчарована. Звичайний нудний шарф.
-Перш ніж ти з’їси, маю ще дещо показати.
Тісіанна встала та пішла до скрині, що стояла біля каміна. Одна із багатьох скринь в домі. З рипом жінка підняла кришку скрині та дістала згорток. Аска не пам’ятала аби й тому ящику щось подібне лежало.
Тісіанна знову всілася біля столу та поклала чорний згорток. Він був підв’язаний декількома червоними шнурками. 
-Це тобі. Розгорни, серденько.
Дівчина повільно потягнула за шнурочок. Один за одним, вона їх розв’язувала, а потім розгорнула самий згорток. 
У ньому був меч. Довжина леза була близько сімдесяти сантиметрів. Лезо було лискучим та широким. Виглядав меч насправді досить звичайно. Але Аска відчувала, що є щось більше. Через декілька секунд вона у цьому переконалася. Майже не помітне потріскування пройшло по усьому мечі. Дикі чари.
-Здивована. Коли я почула від Айрона, що він може викувати сталевий меч із дикими чарами я вирішила його замовити для тебе. Проте я чекала, що він його викує через пару років, як і будь-який інший меч із дикими чарами. Проте він впорався за декілька місяців. 
Аска знала про залізну та бронзову  зброю, яка була наповнена дикими чарами. Але про сталевий сплав наповнений чарами дівчина не знала. Різні матеріали не здатні тримати у собі дикі чари, чи принанні Аска так думала. Так чи так, річ яка перед нею лежала унікальна.  
-Навіщо ти його замовила?
-Ти ж знаєш Ламберта. Він серйозно налаштований на те, щоб тебе навчати. Каже, що на тебе чекає велике майбутнє у лицарях. От я і подумала, що варто підготувати усе заздалегідь. 
-А хіба дівчина може стати лицарем?
-Ну серед вершників на чудовиськах є трохи жінок. Та і я знаю декілька лицарських орденів, які повністю складаються із жінок. Ламберт бачить для тебе велике майбутнє.
-Ого. – за останній час Аска отримала більше похвали ніж за пару місяців. Їй було приємно знати, що хтось ще її любить. Проте було одне але.
-Це звучить спокусливо, але я відмовлюся.
-Хочеш бути торговцем золотого шляху. Я здивована, що ти хочеш обрати таке покликання. Зупиняти не буду. Хоча це не означає, що меч тобі не знадобитися. 
-Але я не вмію битися на мечах.
-А це ми виправимо. Завтра почнемо тебе тренувати.. Відчуваю, що найближчим часом тобі це знадобиться.
-Не знала, що ти умієш фехтувати.
-Ти ще багато чого не знає. Гаразд, а тепер зав’яжи очі та їш плід тіні, якщо звичайно хочеш.
Другий раз Асці не треба було повторювати. Вона обернула шарф перу разів навколо очей. Після цього вона почала їсти тіньовий плід. Чекала на незвичний смак чи те, що плід буде дивним на дотик, чи скажімо, відсутність смаку. Нажаль чи на щастя, Аска була розчарована. На смак це була груша. Звичайнісінький плід який росте у дворі мало не кожного селянина. І жувалася тінь, як груша і ковталася відповідно. Це було настільки великим розчаруванням, що дівчина не помітила, як з’їла увесь плід. 
-Чекала дивного відчуття. Думала, що буде відчувати якісь дивні зміни чи хоча щось. Проте нічого не було. Усе, як завжди.
-Ти ще не переварила плід золотце. – сказала матір. – Ти думала, що це буде миттєво. Хе. Я теж так думала. Скоро зміна твого тіла почнеться. Раджу негайно піти до підвалу та лягти. Це буде важкий процес.
Аска встала та пішла до дверей, що вели у підвал. Зробивши пару кроків, матір раптом сказала:
-Ти не помітила. – вона зробила ще пару ковтків пряного вина.- ти така не уважна, золотце. Принанні зараз. 
До дівчини не одразу дійшло, що мати має на увазі. Та кинувши погляд на матір усе зрозуміла. Вона бачить. Не дуже добре. Обрисами, але бачить. І цей зір був дивним. Аска й не помітила, як темрява на її очах розвіялася, бо була надто сильно сконцентрована на розчаруванні від смаку плоду. 
Світ виглядав дивно. Ніби усе, що лишилося – це контури предметів. “Ні, не зовсім”. Це дивувало дівчину. «напевно, саме це бачила б тінь, якби мала очі».
Матір виглядала дивно. Ніби хтось намалював пару її контурів та криво наклав одне на одне. Магічні плоди у каміні виглядали так само. З мечем теж було не все нормально, як із книгою про ельфів. Вони виглядали майже нормально, якщо не брати до уваги декілька контурів, що виходять за межі одне одного. Проте цих контурів значно менше ніж у матері чи яблук у каміні. Дівчина зрозуміла, що так виглядає прояв диких чар з точки зору її нових сил.
Вирішивши більше не затримуватися, Аска спустилася до підвалу. Там нашарувань контурів було ще більше. Мати підготувала для неї ковдрі у кімнаті де тримали тіньові плоди. Зайшовши туди, її тілом пробіг дивний спокій. Біля ковдр лежали декілька темних яблук, лежали біля них. Торкнувшись тіні плодів, дівчина відчула дивний спокій. Відчуття проникало у її тіло все глибше і глибше. Тіло почало розслабляти. Воно все менше і менше бажало, щось робити. Дівчина ледве заповзла під ковдру перш ніж тіло повністю відмовило.
За тілом почала згасати свідомість. Їй не було страшно. Страх теж атрофувався, тому вона тільки чекала. Вона не знала чого саме, але було якесь дивне розуміння того, що треба почекати. 
Тіні почали щось промовляти. Тихо мовили вони щось не зрозуміле для її думок, але не нутру. Внутрішня вона знала, що вони кажуть. Знала, що вона зараз у дивному стані сну та свідомості. Тіні їй це сказали. Тіні їй усе розказали та показали. Навчили її тому, що знали самі. Вони вітали її. Аватара їхньої стихії. Ту, хто свідомо ступив на стежку зворотного боку світла.