Розділ 11. Обрана

Книга зникла. Її не було в просторовій ніші тіньового яблука. Дівчина навіть вичистила її для того, щоб у цьому переконатися. Разом із книгою зникли й сни. Дивні видіння відступили, а звичайні сни повернулися. Напевно, вперше у житті Аска не захотіла морочити собі голову запитаннями. Навпаки, в неї було бажання забути цей кошмар як най швидше. Тому решту літа дівчина зі спокійною душею читала решту книг, вчилася швидко рахувати в голові та допомагала матері по господарству. Про книгу вона поки розповіла матері, а з Каєм не піднімала цю тему. 
Єдине, що так і не повернулося це спогади. Вони самі собою так і не перестали бути туманом із викривлених слів та образів, тому дівчина сама поступово вивідала усе, що хотіла пригадати. А саме все з моменту їх спільного танцю. Це були милі слова, які вона на віки збереже в серці. 
Літо минуло непомітно. Кай розповідав їй про те, як він подорожував країною з батьком. “Скоро приїде мій вчитель, батьків друг. Він тут побуде пару років, а потім я відправлюся в столицю. Тому надіюся, що той, який нам поки відведений разом, ми проведемо добре”. 
Це їй було зрозуміло. Вони обоє обрали шлях мандрів, але буде той довгий час, коли вони не зможуть бути разом і кожен із них змушений буде сам ним пройти, або звернути з нього і піти слідом за тим хто сильніший. “Лише шрам на пальці буде нагадувати нам про одне одного”. 
Аска була вдячна Каю. Він зробив її майбутні амбіції більш чіткішими, а моральну основу більш надійнішою. Вона все більше проникалася до нього симпатією. 
І так непомітно для неї настала осінь. Гамірна пора для людей Алішену та навколишніх сіл. Листя починає падати з дерев і його хтось має підмести. Урожай вже майже дозрів і треба готуватися його зібрати та заготовити на зиму. Також це остання можливість для людей заготовити дрова на зиму і не замерзнути. Осінь – це час турбот для людей. 
Для Аски осінню теж було чим зайнятися. Як мінімум тому, що Конрад мав повернутися. Тому вона знову мала іти до церковної школи разом з іншими дітьми.Про те це було тим що її особливо турбувало.. Як-не-як на неї чекає випробування від золотого шляху. Трансмутація. Дивне слово із лексикону дивних людей, яких Аска ніколи не бачила, але багато чула. Їй не треба було багато зусиль аби здогадатися, що випробування не полягатиме у дивних дослідженнях чи пошуку дивної речовини. ”Скоріш за все буде якесь завдання пов’язане із торгівлею” думалося їй. Вона дійшла висновку, що це скоріш за все буде практичне завдання, бо розум вона свій уже показала. Тому дівчина не тратила час даремно на дурні роздуми. Попрацювала вона над тим аби краще підраховувати у голові та визначати приблизну вартість предмета чи його вагу на око. Аска не знала чи це знадобиться, але як мінімум точно не завадить. 
Також вона принципі чекала свята урожаю. На відміну від сонцевороту, осінній фестиваль урожаю був більш барвистим. Також на святі урожаю подають багато смаколиків, якими Аска старається об’їстися. Це час коли діти можуть майже не покарано пити алкоголь: солодке пиво та легке вино, які варять та настоюють мисливці. Дівчині подобався смак та дивне відчуття легкості, а ще слова які вилітали з її рота кумедно звучали. Якби можна було, Аска б це хлептала круглий рік. Тому дівчина надіялася, що цього року матір буде менш уважною. Про те на таке навряд можна розраховувати. 
Увесь цей час Аска допомагала своїй матері збирати урожай у саду. Цього разу вони роблять усе самі, бо їм не треба відволікатися на коління дров та заготівлю корму для Айкора. М’ясних плодів було цілком достатньо для нього. Про проблему з теплом матір дівчини, захотіла вирішити раз і назавжди. Замість дров тепер у каміні стоїть купка вогняних яблук. Чари почали проникати у їх дім.
Яблука стояли у спеціально викуваній композиції корзинок для них. Вони були ковані та просякнуті дикою магією. Їх Тісіанна замовила у мисливців. Лісові жителі виконали замовлення неймовірно швидко та майстерно. Проте така робота обійшлася в копійочку і то не малу. Після цього Аска навіть почала трішки вірити у розповіді Кая про те, що роблять мисливці. Тепер в їхньому будинку можна вирішувати наскільки тепло може бути докладаючи чи забираючи яблука. Дівчина навіть припустила, що літом можна покласти одне крижане яблуко для комфортної прохолоди. “Нарешті ці дивакуваті фрукти для чогось пригодилися”. 

Сьогоднішній день був неприємний. Хмарна погода та крижаний вітер, який пробирав до самих кісток. Хутряна накатка та грубий одяг погано захищав, але кращого одягу не було, бо вітер здув увесь зимовий одяг в калюжу, і тепер його доведеться прати. А поки Аска намагається не помічати холоду та не стукати зубами.

Матір захотіла купити трохи продуктів. Тому Аска, як хороша донька, майже добровільно покинула теплу оселю. Нині ринковий день. Раз на тиждень люди місцевий люд з усієї округи збирався на площі Алішена, щоб поміняти або продати товар. Іноді, коли урожай яблук був досить великий, матір могла продати трохи залишки урожаю. Про те більшу частину вона продавала в осінньому на осінньому фестивалі. Велику частину цих різнобарвних та дивакуватих за смаком яблук, купували купці та люди із міста лакеї двору намісника. 
Дикі землі зробили базарний день такою ж частиногою свого життя, як зміни пор року. Люди завжди відкалатали гроші та товар на цей день. Увесь інший час села мало контактували одне з одним. До кожного із них іти довго. Хоча останні роки люди все частіше мандрують між селами. Можливо цьому сприяла нова дорога та міст, що дозволяв вільно ходити до поселень, що розташовані у горах, що за лісом.
Матір з донькою крокували від одного прилавку до іншого. Говорила с кожним продавцем, але ніколи не торгувалася, що не могло бісити Аску. Дівчина ще давно це помітила. Матір не любила багато говорити та сперечатися з продавцями, хіба ті відверто хотіли задерти ціни. Внутрішній скнара чи купець, промовляв про втрачену вигоду чи загинання цін. Дівчина навіть зіграла у гру, скільки мати могла зекономити. В середньому виходило десять срібних крон за один похід на ринок. За ці гроші можна було купити нічогеньку книжечку чи добре запастися м’ясом на тиждень. Звісно це дріб’язок порівняно із тими багатствами, що вони мають у скрині. Тільки й дрібний камінчик у капці може дратувати.
Проте робити було нічого. Складність характеру матері не стосувався матеріальних цінностей. “Або вона просто була щедрою душею, що не любить це показувати. Хто зна?”
Несподівано матір повернула голову. решта людей теж це робили. Аска не одразу зрозуміла чого, поки не прислухалася. Вона почула кроки, зі сторони тракту. Саме по ньому купці добиралися сюди. Зараз з відти чувся цокіт копит. Великої кількості копит. Приглянувшись уважніше, можна було побачити куряву. 
Дівчина перебирала варіанти. У книзі про те, як велися війни, говорилося про такі речі. Багато організованої кінноти могла підняти неймовірну куряву. Для деяких селищ ця курява була знаменням того, що на них чекає розорення. 
Дівчина оглянулася навколо. Люди не знади, як реагувати на це. Хтось захоплено дивився, а когось зловив ступор, бо не знав, що робити. Матір стиснула її руку.
Поступово курява ставала більшою. За горизонту показався бойовий стрій. Коні. Багато коней. Чим ближче вони були, тим більше Аска могла розгледіти. Вершники тримали знамена. Десятки штандартів, що тріпотіли на вітру. Вершники були одіті в парадний обладунок. Це було зрозуміло, бо вони виглядали менш практично ніж обладунки лицарів вершників, тали позолоту та прикраси. “Од же це має бути щось урочисте”, подумала вона. Штандарти й знамена були різними. Проте домінували три символи. Сяюча чаша на зеленому фоні, символ королівства Хайгара. Палаючі клинки на знаменах носило усе військо церкви єдності. Ці знамена здивували Аску. «Конрад захотів привезти із собою друзів»- саркастично подумала дівчина. Сарказм допоміг їй загасити страх.
Інших знамен було значно менше через що їх було важче розгледіти. Золоті пентаграми із чорним оком посередні. Дівчина не одразу пригадала, що він означав. Проте, коли осяяння прийшло, вона була шокована. Символ магів. Чаклунів. Дивних людей, що ставлять на все підряд руни, які треба регулярно поновлювати. 
Тепер натовп можна було добре розгледіти. Їх було більше сотні. “Стільки коней ніхто в Алішені не бачили. Та і я не бачила”. 
Несподівано на око потрапили декілька карет. Їх було близько шести. Усі вони були пишно оздоблені. Проте пригадавши мамин фургон із неймовірним гравіюванням, швидко в них розчарувалася. Вони були багато та вишукано прикрашені. Але в них не спостерігалося тієї дивної нотки естетики. Ніби люди, крім того, що накидати побільше золота, срібла та кованих прикрас більше нічого не могли вигадати. Проте решту села це однозначно вразило, що не дивно.
Деякі вершники дістали сурми та заграли. Оглушлива мелодія прокотися навколо, вражаючи усіх, як фізично, так і ментально. 
Вершники сповільнили чвал, але не всі. Деякі побігли уперед супроводжуючи карети. Інші побігли до площі для того аби розчистити місце від людей. Селяни почали розбігатися звільняючи площу. Вершники керували натовпом подібно тому, як умілий пастух керує отарою зі своїми вівчарками. Аска з матір’ю стояли далеко, але вони все одно трохи відбігли, щоб уникнути натовпу. 
Поступово гамір стих. Люди затамували подих та чекали. Карети стали біля площі. Прискали деякі вершники. Вони спішилися та тримали знамена, вишикувавшись у два ряди. 
Дівчина побачила, різницю між лицарями. Певну закономірність. Ті, що тримали королівський герб, справді були вбрані у парадний обладунок. Якісь з них Асці здавалися недолугими, якісь просто були дивні. Проте в кожному з них можна було угледіти старання зброяра. 
Служителі церкви взагалі не носили обладунків. Усі у робах сірих кольорів. Усі з накинутими каптурами через які важко було щось побачити. Усе, як один були беземоційними.
Штандартів чаклунів було не багато, як і самих лицарів. Усі вони носили дивні обладунки, які з далеку можна було прийняти за парадні. Усі вони сяяли від різнобарвних рун, схожих на ті, про які дівчина читали у книжці. Багато із них були не молодими, але не схожими не старих бородачів, яких описували у книжках. 
«Процесія» - осяяло її. До неї нарешті дійшло, що це була процесія. Урочиста процесія покликана щось привітати або вшанувати. Але, що саме? Дівчина навіть не могла уявити, що всім їм потрібно тут. в Алішені. В диких землях, де слово корона, частіше означало чудернацький капелюх, ніж королівську владу. До недавнього часу.
З карет почали виходити люди. Усі вони урочисто вбрані. Троє вийшли на середину площі. Вони стали так аби по обидва боки від них були шеренги солдат. Це було духовенство. Аска це зрозуміла по тому, що на них був церковний, вишуканий, одяг. А ще по тому, що біля них ходив  Конрад. Старий, як завжди, був одітий у сутану. Він став біля решти духовенства. Лише тепер дівчина помітила у них шкатулки.  
Непомітно, за ними почали прибувати інші. Аристократи та аристократки. Вони були одіті в різноманітні парадні наряди. « Можливо хтось з них є нашим намісником Лантаром»- подумала дівчина. Особливо їй приглянулися прикраси дам. Гарні брошки, гребінці, вінки й так далі. Аска раптом подумала, що вона виглядала б гарно із чимось таким на голові.
Конрад почав оглядати натовп. Було видно, що він когось шукає. Несподівано він промовив: 
-Де Кайлін. Де донька старости. – несподівано промовив він. 
-Кайлін зараз дома. – почулося десь із натовпу. староста стояв далеко, але його сильний голос чули всі.- навіщо вам вона?
-Ви все побачене. Просто приведіть її й все побачите. Не переживайте, ми їй не зашкодимо.
Почулася штовханина. Староста, виборсувався з натовпу та побіг до свого дому. На площі усі замовчали. Не було навіть шепотів. Люди не мали, що сказати. Люди не знали, що сказати. Вони могли тільки чекати та дивитися, що буде далі. 
Староста повернувся через пів години. Це були найдовші тридцять хвилин для жителів Диких земель.
Кайлін виглядала розгубленою та наляканого. Нажаханий погляд розглядав процесію. Страх забирав сили із її кінцівок, тому її мало не силою волочили. Люди за цим перелякано наглядали. 
“ О Творитель. Пробач мені грішу, але як мені подобається її страх”
Нарешті донька старости постала перед процесією. Дівчина налякано стояла перед трійцею вищого духівництва. На їхніх обличчях було видно дивне благоговіння. Вони очікували якогось дійства. Дива. 
Той, що був зліва, відкрив свою шкатулку. Вона була оббита міддю та вигадливим різьбленням. З неї він дістав срібний кубок. 
Він перевернув кубок. Нічого не сталося. Після цього він простягнув кубок Кайлін. Вона боязно торкнулася кубка. Він засяяв легким сонячним світло, як і дівчина. Від несподіванки та страху вона сахнулася. На обличчі священнослужителя була явна радість. Ніби давно очікувана подія нарешті сталася. Він доброзичливо простягнув їй кубок. Аска не чула, що він говорив, але скоріше за все це було якесь підбадьорення. 
На цей раз вона майже впевнено взяла кубок. Якщо раніше сяйво тривало мить, то зараз воно було постійним. Слабке сяйво вкривало усе її тіло та чашу. Старий щось промовив. Донька старости перевернула кубок. Усі здивувалися коли полилася вода. Тонка цівка воли все лилася і лилася ніби келех і не був порожнім, а мав у собі річку. 
Старий трохи відійшов. По ньому було видно наскільки він був щасливий. Селяни не знали, як на це реагувати. Радіти? Співчувати? Боятися?  Це не було схоже ні що. Дійство, яке зараз відбувається виходить за межі розуміння жителів Диких земель. Аска теж нічого не розуміла. Це не було схоже на чаклунство чи дикі чари. Плоди дощового дерева могли створювати воду, бо вони були свого роду душею води. Але наділити такими властивостями метал чи камінь не можливо. Також дівчина читала про водяні кубки, які могли щось таке робити, але вони зверху до низу розписані рунами. А ще світло. Що воно таке? Дівчина не могла придумати нічого, що могло б пояснити це все. 
Наступним хто підійшов, був правий. Його скриня була довгою та була оббита сріблом. Піднявши кришку перед усіма постав меч. Його руків’я було білим, ніби кістка, а ідеально пряме та блискуче лезо було вкрите символами. Служитель церкви Єдності простягнув скриню з мечем. 
Кайлін взяла меч у руки й вістря важко опустилося на землю. Руки дівчини не були готові до чогось такого, як меч. 
Він почав палахкотіти. Полум’я вкривало його, від гарди до вістря. Сяйво навколо дівчини стало яскравішим. Раніше це був тьмяний контур, що обрамляв її тіло. Тепер Кайлін стала маленьким сонцем, що відкидає довгу тінь. Морок сьогоднішнього дня розвіювався навколо неї, ніби вона принесла із собою світло. Вогонь від меча був дивним. Не схожий на звичайний вогонь. Від нього не ішло ніякого диму. Аска помітила, меч був близько до краю спідниці. Але, як не дивно, тканина не загорілася. 
Чим довше тривала це дійство, тим менше Аска розуміла, що тут відбувається. Здавалося, що дійство триває вічність, хоча минуло пару хвилин. Проте, вона розуміла одне. Чим би це не закінчилося, воно змінить життя кожного. В тому числі і її.
Останнім підійшов середній.  Його скринька була такого ж розміру, як і скринька із чашею. Але вона була найрозкішнішою. Обрамлена золотом і коштовним камінням. 
Кайлін стала більш впевненою. На лиці зник страх. На зміну йому прийшла холодна рішучість. Ніби їй відкрилося одкровення. Істина яку вона може лише прийняти та жити із цим. Тепер вона чекає на останню регалію. 
Скринька відкрилася. З неї священнослужитель дістав золотий терновий вінець. Він повільно опустив його на голову Кайлін. 
Світло засяяло ще дужче. Тепер це мало не сонячний стовп, що роздирає хмари. Небо поступово пояснюється. Сонце почало сліпити людей, які не були готові до такого. Аска відчула, як їй стало жарко. Було тепло. Дуже тепло. Ніби зараз кінець весни й природа повністю прокинувшись робить перші кроки на зустріч літу. 
Люди почали знімати теплий одяг. Свій плащ, дівчина передала матері. За увесь цей час вона так і не глянула на неї. Як виявилося, вона краще себе контролювала і більше дивилася на оточення. Її погляд ковзав від однієї постаті до іншої. Тісіанна вивчала кожного члена процесії зі скрупульозністю. Звичайно, вона теж була шокована усім цим, але не настільки, щоб втратити самоконтроль. Можливо, вона єдина, хто був по-справжньому готовий до цього.
Деякий час донька старости просто стояла на місці. Погляд був порожнім, а лице спокійним. Ніби її єство зараз десь далеко мандрує іншими світами. Люди заворожено дивилися на це не в силі відірвати погляд.
Несподівано до Аски дійшов ще один дивний висновок. Світло, що ллється із Кайлін не сліпило, як сонце. Навпаки. Очам хотілося на нього дивитися. Ніби це світло пожива для них.
Поступово світло тьмяніло навколо Кайлін. Жреці почали забирати дивовижні предмети. Спочатку зняли вінець, а потім дівчина відала меч із кубком. Кожну реліквію вони  розклали по скриньках. Сяйво навколо дівчини згасло. Деякий час вона розгублено оглядалася перш ніж оговтатися. 
Декілька лицарів вийшли із стою та взяли скриньки у служителів церкви після цього вони повернулися на свої місця у строї.
Один з трійці вийшов уперед. Він почав говорити:
-Возрадуйтеся люди. – сказав він. Це був середущий священнослужитель, тримав скриню із вінцем. Старе зморшкувате обличчя людини, погляд якої видавав дивовижну жвавість. – це важливий день для усіх нас. Для усіх людей, що живуть тут. Для всіх жителів Хайгара, та всіх вірян церкви Єдності. День на який ми довго чекали. Сьогодні ви стали свідками неймовірного дійства. Явлення обраного. Точніше обраної. Аватари небес, що ходить по землі.
Натовпом почали ширитися перешіптування. Про обраних Конрад розповідав на проповідях. Це були люди, яких небеса обрали для того аби нести просвітлення і ті куточки світу де про нього ще навіть не чули. Обрані ставали мало не досконалими в усьому: логіка, навчання, красномовство. Будь-яке начинання чи подвиг для обраного більш ніж здійсненні. Кожен обраний вершив долю світу. У проповідях Конрада досить часто фігурували обрані. Якісь з них зупиняли голод та епідемії, хтось знищував армії самотужки, а хтось зробив великі відкриття. Саме одному з обраних приписують створення магічних рун та перших зачарованих предметів. 
Аска згадала той момент, коли вона байдикувала біля корчми. То дивне відчуття, після погляду на Кайлін. Воно було схоже із тим, що вона відчувала зараз, але не таке сильне. тепер усе ясно. 
Лицарі присіли на одне коліно. Не було ні команди, ні якогось вигуку. Вони зробили це за дивним інстинктивним покликом. Ніби так треба.
Служитель продовжив:
-Ти пройшла випробування трьома дарами. Тебе благословили троє із двадцяти двох. Трьома реліквіями нашого бога, пантеону ти довила це. Скажи мені, обрана, хто з тобою говорив? Хто тебе благословив?
Кайлін деякий час збиралася із думками. Було видно, що їй важко. Стільки людей на неї дивиться. Тато не розуміє, що твориться з його донькою. Усі затамували подих. Зібравшись із силами дівчина мовила:
-Мене благословили троє. Один із дванадцяти, що благословляє благодійників та тих хто усім допомагає. Один із семи оборонців чесно, що нарікає себе доброчесністю. Та один із трьох великих на ім’я любов. Я та хто несе їх тягар цих трьох. Я та хто принесе сюди світло. Раз і назавжди. 
-Тоді вшануємо тебе, обранице. Вшануємо твої регалії. Вшануємо твою щедрість, доброчесність та любов до усіх. Авесці!
« Тепер вона доброчесна благодійниця, що всіх любить. Абсурд. Не повірю я жодному її слову» - подумала Аска. Вона легко могла назвати не один момент із життя Кайлін, коли вона  проявляла смертні гріхи. Один із таких випадків засів у пам’яті особливо гостро. За пару днів до того, як Аска натовкла пику Кайлін, дівчина почула дещо. Донька старости підмовляла інших сільських дітей на те, щоб не говорити з Аскою. І судячи з розмови, Кайлін це регулярно робила. Саме це штовхнуло Аску на провокацію із подальшим вибиванням лайна із доньки старости. Після цього про намовляння вона не чула. 
Тепер Кайлін обрана. Тепер дівчина, що не дала шансу завести друзів, стала найшановнішою людиною. Тепер кожне її слово істинна, а в кожній роботі, яку вона робитиме, їй допомагатимуть вищі сили. Усвідомлення цього надломили Аску. Тепер тінь того, що Кайлін досконала стала явною та майже нестерпною. Проте вона нічого не могла поробити із цим. 
Люди почали скандувати «авесці». Це дивне слово із мови богів. Воно означало такі речі, як радість та благословення. Цим словом Конрад закінчував кожну проповідь. І зараз це слово почали говорити усі: селяни, лицарі та аристократи.  Кожен восхваляв нового знаменосця творця.  
Після цього один за одним до неї почали підходити. Спочатку лицарі вклякали на одне коліно та складали клятви перед нею. Потім вельможі зі своїми дамами приносили їй подарунки, які були загорнуті в одинакові брунатні згортки. Після цього до неї почали підходити люди. Лицарі старалися тримати ситуацію в руках, бо інакше почалася б штовханина. 
Аска розвернулася та пішла з площі. Вона накинула каптур на голову, після цього взяла сумку із тим, що матір купила та пішла. Їй більше не було на що дивитися. 
На плечі вона відчула руку. Це була матір. Дівчина так зосередилася на своїх думках, що забула про неї. Тісіанна дивилася на свою доньку із певним жалем. Ніби вона розуміла усе. 
-Мамо.
-Поговорім дома, я маю дещо тобі сказати.
Так вони й попрямували додому. Краєчком ока, Аска побачила декілька постатей у коричневих плащах. Їй було одразу зрозуміло хто це. Мисливці. Вони теж спостерігали. 
Чим далі Аска крокувала від сільської площі, тим холодніше ставало. Дівчина знову накинула плащ.