Розділ 10. Прокляті чари.

Зоряне полотно окута нічне небо. Ніч сьогодні була темною, але теплою і затишною. Люди гомоніли за столами та стояли біля вогнища. Голосилися на усю горлянку непристойні пісеньки та жарти. Творитель наказав колись у цей день відпочивати, а всі колишні язичники та праведні віряни радо виконували це. 
Аска та Кай кружляли в танці. Шрам на пальці й досі сильно болів, але її це не турбувало. Сьогодні ніщо не могло їй завадити. Навіть Кайлін вона не бачила сьогодні, що ще більше їй піднімало настрій.  
Вони танцювали не біля ватри, як інші пари, а  набагато далі. В напівтемряві. Їм обом не хотілося, щоб хтось помітив завчасно шрами на пальцях чи якось їх перервав. Вогнище приємно освітлювало їх з одного боку, а темрява обіймала з іншого. 
Чи відчувала любов до нього? Вона і сама не розібралася, але симпатія точно була. Дівчина поважала хлопця, за його цілеспрямованість. Розуміла його бажання не жити в Диких Землях і заздрила йому. На відміну від неї, він бачив інші міста і краще розуміє світ.
Вони кружляли, він щось говорив. Вона не чула. Слова переставали бути чутними й почали розпадатися. Чорнота ночі та жовтизна вогню в мить злилися в блювотно-сіру пелену. “скоро все зникне” чулося їй. 
Вона прокинулась. Темрява ночі сьогодні її не заспокоювала. Пагін страху, що ріс в ній останніми днями знову став більшим. “Я стала забувати той вечір”. Дівчина придала емоції під час танцю, що випромінював хлопець, те, як ті слова зачепили її. Але вона забула їх. “Щось в мене їх забирає, і це щось іде з книги”. 

Сни. Тієї ночі, коли книга була схована в тінях, Аску почали навідувати дивні сновидіння. Це не були кошмари, а навпаки доволі гарні сни. У них бували різні краєвиди. Спочатку це були ліси. Дуже не звичні лісі. З дивакуватими деревами, які сяяли в ночі подібно до світляків. Біля них росли квіти, барви яких вражали очі. Потім у снах стали з’являтися постаті. Вони були білим мерехтінням, що гралися, співали й танцювали. Деякі із цих сутностей кликали Аску, ніби вони її давні знайомі, які давно її не бачили. 
Сни здавалися реальними. Трава, вітер, співи, запах квітів та плодів дерев. Усе це здавалося справжнім. Тактильні відчуття викарбовувалися у її пам’яті. До цього сни ніколи не були такими реальними.
Поступово сни ставали різноманітнішими. Величні міста, таємничі храми й творці, що творили неймовірні вироби. Усе це карбувалося в її свідомості.  І дівчині не треба було довго думати через, що в неї з’явилися ці наведення. Книга. Усе через неї. Вона якось впливає на неї не дивлячись на те, що вона лежить у тіні. Аска думала, що з нею можна зробити. Найпростіший варіант – це просто спалити її. Проте як виявилося, книга була наповнена дрібкою дикої магії. Навіть Аска не змогла помітити цього поки не почала шукати її прояви. Тому навіть магічний плід вогню не зміг спопелити книгу. Дівчина постійно діставала книжку із тіньової ніші та намагалася її якось знищити. Проте жодному із магічних плодів, що використовувала дівчина, не було до снаги знищити книгу. Вода теж нічого не давала, книга просто не мокла. Дівчина вирішила до пори до часу просто не чіпати цієї книги та, і можливо, сни її покинуть. 
Досить швидко їй вдалося дійти певних висновків. Сни просто їй щось показують. Якісь місця, людей, процеси й так далі. Аска припустила, що Можливо, якби вона прочитала книгу до кінця, сни стали б яснішими. Проте такі думки вона одразу відкинула. Навпаки. Це був надто дивний висновок, до якого вона б не дійшла. Роздуми про це привели її до того, що напевно це вибрик книги. Вона часто помічала дивні висновки, які появлялися ні звідки, та не супроводжувалися звичним осяянням розуму. 
Поступово Аска навчилася із цим жити. Сни почали сприйматися просто, як належне. Дивне видіння про вгадану країну, яка нічого не означає. Можливо це навіть на краще. поки вона не задумувалася над цим, думки її не мучать, а мозок не хоче генерувати припущення та версії теперішньою. 
А потім вона почала по трохи забувати. Забувала вона крихти від недавніх подій, але ті крихти були важливі. Слова Кая, образи, що навіювали тепло на серце. Все поступово вислизало з її голови.
Своє становище вона порівняла з однією із книг, яку любила читати матір. Там у головної героїні був нещасний шлюб. Чоловік їй зраджував та відверто зневажав. На це вона спочатку намагалася щось відповісти, але потім просто змирилася зі своїм життям. Вона просто спостерігала за тим, як речі, які старалася не помічати, поступово руйнують її життя. Аска почувалася, як вона. Тільки невірного чоловіка дівчина б скоріше всього б просто склала у три погибелі та вигнала з дому, а тут все по іншому. Цю проблему не переможеш кулаками, не спалиш і не втопиш, а до кого звернутися вона не знає. Тут не прийде на допомогу красень принц на білому коні, який однією рукою розв'яже проблеми, а іншою приголубить. Це реальний світ, а не роман і їй доведеться по справжньому. В крайньому разі їй доведеться звернутися до матері, але їй страшно. Це не якась провина за шкоду. Тут щось зовсім інше. наслідки одкровення були не відомі. 
Вона почала розпитувати крамарів та купців. Аска знала, як їх зацікавити розпитуваннями. Касим любив розказувати їх про те, як змусити людину бути більш балакучою і як ставити питання не викликавши підозр. Крамарям було приємно розказувати історії та розганяти для себе нудьгу. Розповіді були різноманітними: про прокляття, чари, краї й так далі. шкода тільки, що їй мало чим це допомогло. Єдине, що вона зрозуміле, це те, що саме із нею. Скоріш за все книга була проклята або якось спеціально зачарована на те, щоб якось впливати на неї. Це пояснює багато про те чому книга була такою. Її призначення було зацікавити читача своїм приємним дотиком. Заманити у пастку на своїх сторінках. Можливо ця книга навіть не їй призначалася. Правда, щоб дізнатися про це, їй знову доведеться почекати, бо Касим буде лише в осені на зборі урожаю. А поки вона вирішила спитати це у людини, життєве завдання якої усе рознюхувати. Кая.
З ним їй було приємно говорити. Він був прямолінійним і часто, коли вона питала щось важке, чесно відповідав, що не знає. Також хлопець часто ділився із нею всякими цікавими подробицями із життя мисливців. Наприклад, куди вони дівають усі ті гроші. 
-Я чув, що скоро тут збудують замок. Може навіть не один.
-Де?
-Тут в нас. Один збудують для лицарів на чудовиськах, а другий можливо, для нас, мисливців, збудують на схід від Алішена. 
Дівчина читала про замки, і хотіла колись їх побачити. Але в неї було багато питань, бо вона знала, що замки будують там, де є загроза вторгнення чи біля важливих доріг. 
-Ого. і чого така щедрість? Ви що королю так багато розбійників відстріляли?
-Ми з цього починали. Спочатку ми вбивали різних іменних розбійників та володарів лісу, що нападали на людей. Ми стали досить знаменитими й король нам довірив охороняти половину лісів Хайгара. Ну й у свій час мисливці допомогли королю зійти на престол.
-Чесно. Звучить як вигадка. Як можуть зграйка відлюдників отримувати замок і чин від короля?
 -Ну ми не відлюдники й нас далеко не жменька, а значно більше. Лісове товариство розлоге та відоміше  ніж тобі здається.
-Можливо колись переконаюсь у цьому. 
Так і тривали їхні розмови. Кай розказував про якісь мало не дива, а вона виражала свої сумніви. Іноді він ображався, іноді його це смішило. Про те він завжди казав, що колись усе покаже. Проте у цьому була своя насолода. Їм подобалося говорити одне з одним. Ділитися різними думками. 
Їхні розмови завжди були біля моста. Він ловив рибу та говорив з нею. Матір була приємно вражена тим, якийсь хлопець дав Асці рибу, а не отримував стусани за образи. Та й риба була смачна. 
В певний момент дівчина наважилася поділитися своїми переживаннями. Вона розказала про книгу. Про те, що вона робила з нею і про сни. 
-Чесно. Звучить як вигадка -  сказав він кепкуючи з неї. Про те її розлючений вираз обличчя переконав його, що це не жарт. – це мені нагадало історію з одним з наших старших мисливців, який зараз пантрує королівський ліс, отримав подарунок. Усе б нічого, але подарунок від архімага, який його ненавидів був доволі підозрілим. 
-І що то був за подарунок?
-Книга. Нова книга. Лише з друкарні. Він правда був меншим параноїком ніж ти. Це його і згубило. 
-Його теж почали мучити кошмари й він зійшов з розуму?
-Ні. Його просто рознесло на шматки.
-Міг дати комусь іншому.
-Він і дав. Просто вибух накрив половину лісу. Уся книга була просто бомбою. Але маги й не таке зроблять, щоб спекатися нас.
-Гаразд, я удам, що повірила, якщо ти скажеш, що зі мною.
-Добре. Але дещо уточню. Ти впевнена, що книга наповнена дикими чарами?
-Так. я в житті не бачила магії чаклунів, але ти, думаю і сам знаєш, які дикі чари у мене дома. Книга наповнена дикими чарами. Просто дуже слабкими, майже не помітними. А чого питаєш?
-Бо я не чув про книгу наповнену дикими чарами. Розумієш, чари вимагають чогось простого. Метал легко наповнити дикими чарами, бо це простий матеріал. Того так багато саме зброї та інструментів із дикими чарами. Її легко створювати. Такі речі, як сумки уже важче створити, бо магії важко проникнути у кожну шворку.
-А книги. Що з ними не так?
-Вони занадто складі для чарів. У ній надто багато складників. Палітурка, яка не дуже часто буває однорідна, чорнила та фарби для ілюстрації. Ці фарби складаються із різних компонентів, які мають бути наповнені дикою магією ще у сирому вигляді. Я, наприклад не чув про свинець наповнений дикою магією, а він є складником друкарських чорнил. І звичайно папір. Папір проходить, та й всі інші складники книги, надто складну обробку. Наприклад шкіру для магічних сумок не сильно обробляють, бо магія уся вивітриться або мечі не сильно загартовують, бо чари вийдуть у повітря і знищать кузню. 
-Ти хочеш сказати, що я брешу?
-Не зовсім. Навряд ти брешеш. Ти казала, що ти вважаєш ніби ця книга попала до тебе випадково.
-І, що це означає?
-Я думаю, що книга попала до тебе невипадково. Я навіть не думаю, що купець усвідомлював яку річ тобі дає в руки навряд би віддав. Не знаю хто і для чого тобі передав цю книгу, але вона призначалася саме тобі.
-Ти так думаєш?
-Такі речі не гублять. Вони не випадково до когось потрапляють. Я не здивуюся, якщо вони навіть передбачали, що ти не дочитаєш книгу. Так чи так це лише припущення. 
-І що ти мені радиш зробити? - сказала дівчина трохи стурбовано.
-Не знаю. Але точно не наближатися до книги. Може тобі до матері звернутися?
-Ні! Не треба. 
-Чому.
-Я боюся. Боюся, що вона розізлиться. 
-Ну книги ти вже боїшся. Скоро ти будеш боятися тіні, сонця і так далі. краще іди й скажи. Підозрюю, що вона знає більше ніж здається.
-Може твоя правда. Але мені важко.
-Тоді краще набратися хоробрості. Матір має знати, що з тобою.
-Може ти правий.
-Тоді тобі краще підготуватися. Поясни все. Думаю вона зрозуміє.
-Я на це надіюся.
Вона боялася цих слів. Чекала на них, але боялася. Хтось мав їй це сказати, мотивувати на правильний вчинок. Їй треба це зробити. Сказати матері про книгу та сховок. 
Проте не зразу. Їй треба набратися сил. Підготуватися. Все ж їй доведеться викласти за один раз купу секретів для матері.